33 "У Перуанських Андах виразно помітна звивиста смуга морських покладів (на висоті 13000 футів над рівнем моря), яка простягається на триста сімдесят п'ять миль від озера Умайо у південному напрямку до озера Коїпуса. Ця смуга закінчується на висоті, яка приблизно на вісімсот футів нижче від висоти, де вона починається. Це недалеко від екватора. Послідовники Гербігера і Белламі доводять,– як на мене. цілком переконливо,– що ці дивні поклади свідчать, що море утворювало колись по екватору своєрідну опуклість. Пояснити це можна лише тим, що Місяць колись був набагато ближче до Землі, ніж тепер, і обертався з далеко більшою швидкістю, внаслідок чого "приплив" ніколи не встигав відступити. Руїни Тіагуанако поблизу озера Тітікака додають ще один цікавий фрагмент до цієї загадки. Усе це розміщено над Тихим океаном, точніше, на висоті дванадцяти тисяч футів над його рівнем; а проте є чимало доказів того, що понад десять тисяч років тому тут був порт. Довколишні руїни такі величезні, що доводиться припустити лише одне: тутешні споруди зводили велетні, тобто люди. які вдвічі–втричі перевищували зріст сучасної людини середнього зросту завдяки меншій силі притягування Землі (яке нейтралізував Місяць)… Ще дивнішим фактом є те, що в цих зруйнованих андських містах знайдено кістки токсодона – тварини, яка зникла на Землі мільйон років тому. Голови токсодонів вирізьблено на деяких спорудах Тіагуанако" (Г. Остін. Межі археології. – Лондон, 1983, с. 87.).