Так чи нi, а протягом багатьох рокiв зiрка Б-62/1602 тiльки й знай згадувалася у лтецянськiй лiтературi. Багаторазовi згадування призвели до того, що зiрка стала притчею во язицех, набула свiтової популярностi й була оголошена "загадкою космосу № 1". Це визначило усi подальшi подiї. Лтецяни були такi багатi матерiально, що цiлком могли послати до неї недешевий космiчний корабель-робот.
I його було послано. Вiн мав назву Щехс, що означало "перший гiсть". Спочатку лтецяни довго вдивлялися у нiчне небо, намагаючись розгледiти ледве помiтну блискучу цятку корабля, який вiддалявся. З кожним днем вона ставала тьмянiшою i меншою. Потiм щезла зовсiм. Минуло декiлька рокiв, i за повсякденними турботами багато хто iз лтецян забув про зоряний корабель. А вiн усе летiв i летiв, самотнiй, загублений у тишi неосяжної безоднi мандрiвник, згусток наукових досягнень лтецянської технiки, неживий блукач...
Тiльки зрiдка - разiв зо два на мiсяць - з його борту надходила на Лтець передача, що являла iнтерес для вузького кола фахiвцiв. Це були вiдомостi про склад i концентрацiю елементарних частинок у космосi, данi про гравiтацiйне поле, повiдомлення про склад випромiнювання рiзних зiрок. Цi вiдомостi регулярно з'являлись у лтецянїськiй пресi, та їх мало хто уважно аналiзував. Бiльшiсть лтецян поспiхом проглядали короткi повiдомлення й задоволено говорили:
- А Щехс все ще летить! Добре. Подивимось, що буде далi.
И раптом iнтерес до повiдомлень Щехса рiзко посилився. Це сталося у той момент, коли космiчний корабель пiдлiта в досить близько до Сонця i змiг розрiзнити своїми приладами, що загадкове випромiнювання насправдi йде не вiд самої оранжевої зiрки, а вiд планети, що обертається навколо неї.
Лтецяни були схвильованi. "Невже радiохвилi посилають розумнi iстоти?" - питали вони одне одного. Усi з нетерпiннями чекали нових повiдомлень. Вони надходили регулярно, й усе бiльше й бiльше розпалювали пристрастi.
"Довкола зiрки Б-62/1602 обертається дев'ять планет. Джерелом радiовипромiнювання є третя з них",- повiдомляв Щехс.
"Третя планета має величезного природного супутника", - довiдались невдовзi лтецяни.
"Я потрапив у радiацiйний пояс планети. Вiдстань до поверхнi 80 тисяч кiлометрiв. Навколо мене - елементарнi частинки малих енергiй", - передав Щехс через кiлька дiб, опинившись у зовнiшньому радiацiйному поясi Землi.
З наближенням до поверхнi планети кiлькiсть повiдомлень росла, наче лавина. Усi сто п'ятнадцять передавальних каналiв Щехса були завантаженi до краю. Передачi велись безперервно. Щехс вийшов на колову орбiту бiля Землi i вже зовсiм з малої висоти, що дорiвнювала яким-небудь двомстам кiлометрам, уважно розглядав поверхню планети в електроннi телескопи. Зображення кодувалося й тут же передавалося на Лтець. Але там його отримували не в той самий час, а з великим запiзненням. Лтець була так далеко вiд Землi, що навiть променевi свiтла й тому потрiбнi були роки, щоб долинути до неї.
Лтецяни бачили на своїх екранах телеприймачiв i чули по радiо передачi, якi Щехс вiв чотири з лишком роки тому за земним лiточисленням. Вони бачили тi подiї, якi минули давним-давно.
Простiр роздiляв у часi мислячi iстоти, створював непереборну перешкоду для миттєвої реакцiї, робив практично неможливим керування роботом з рiдної планети. Вiдстаневий бар'єр обмежував можливостi мислячих iстот.
VI
На Лтецi була велетенська будiвля з красивим прозорим куполом, яку знав кожний лтецянин. Це був Центральний Зал керування космiчними перельотами. Сюди надходили всi вiдомостi про космiчнi кораблi, запущенi з Лтецi. Тут також обробляли повiдомлення, якi одержували вiд Щехса. Звiдси iнформацiя направлялася у величезнi куби електронної пам'ятi, що зберiгаються глибоко пiд поверхнею планети у спецiальних пiдвалах, де записувались назавжди. У Центральному Залi були примiщення, де стояли прилади спостереження, аналiзуюча апаратура - технiчнi очi та вуха лтецян величезної чутливостi, якими вони прислуховувались до голосу космосу i вдивлялися в його безкрайнi далечiнi.
Майже рiвно двадцять п'ять рокiв тому тут, у Центральному Залi, точилися палкi суперечки. Спецiальна комiсiя обговорювала програму дослiджень, яку потрiбно було запрограмувати для Щехса. Цiєю програмою визначалися майбутнi дiї Щехса в рiзних ситуацiях.
У той час тут зiткнулося двоє угруповань учених. Одне з них очолював високий похилого вiку чоловiк з вольовим енергiйним лицем, гучним голосом i впевненими рухами. Це був вiдомий астроном Гон. Вiн був противником гiпотези населеної планети. Вiдгадку таємницi зiрки Б-62/1602 вiн шукав у невiдомiй реакцiї, в невiдомих ядерних перетвореннях на її поверхнi. За нього стояла велика група вчених. Вони наполягали на тому, щоб у пам'ять Щехса було закладено програму, нацiлену переважно на вивчення властивостей самої зiрки.
- Щехс повинен наблизитися до Б-62/1602 настiльки, наскiльки це можливо, - казав Гон. - Основа дослiджень - ядернi перетворення. Всi комiрки його пам'ятi мусять бути заповненi iнформацiями про вiдомi нам ядернi реакцiї. Щехс має протягом короткого часу виявити нову реакцiю i повiдомити про неї на Лтець. Пiсля повної витрати пального Щехс упаде на Б-62/1602 i згорить. На цьому його мiсiя закiнчується. Що ж до гiпотези колеги Чадаза про штучне походження радiосигналiв, то... - вiн зробив виразну паузу, посмiхнувся, немовби закликаючи аудиторiю поспiвчувати йому i зрозумiти, як важко дiбрати слiв у такiй смiшнiй ситуацiї, що склалася з цим Чадазом, i закiнчив: - ... то треба подякувати йому за смiливiсть наукової гiпотези й на цьому обмежитися. На кожну гiпотезу неможливо витрачати дорогоцiннi комiрки пам'ятi Щехса.
Чадаз у всьому був повною протилежнiстю Гону, якщо не брати до уваги такого ж похилого вiку i такої ж слави. Вiн був середнiй на зрiст, iз звичайним дуже спокiйним лицем, з рiвним, навiть трохи монотонним голосом, зi стриманими, на перший погляд, навiть несмiливими рухами. Тi, хто були з ним знайомi ближче, прекрасно знали, що за цiєю найзвичайнiсiнькою зовнiшнiстю приховується справжнiй вчений - педантичний i врiвноважений, надзвичайно пунктуальний i добросовiсний, з величезною ерудицiєю i з великою силою волi. Знав це i Гон. йому неодноразово доводилося бути опонентом Чадаза. Тепер Гон нетерпляче чекав його вiдповiдi на свiй виступ. За Чадаза стояли горою астроботанiки, астрогеологи i астропалеонтологи.
Чадаз поволi пiдвiвся зi свого мiсця i, дивлячись у вiчi Гону, дуже спокiйно сказав своїм звичайним тихим голосом, що змушував усiх напружувати слух i зiр i дотримуватися тишi, аби почути:
- Я згоден з колегою Гоном. На кожну гiпотезу справдi не варт витрачати дорогоцiнних комiрок пам'ятi Щехса.
Очi Гона загорiлися радiсним вогнем. "Невже вiн справдi поступається Щехсу? Щось не схоже на Чадаза. Можливо, пастка?" Радiсть Гона була передчасною. Чадаз перевiв погляд на голову засiдання i так само спокiйно вiв далi:
- Саме тому я мiг би запропонувати зараз не вiдводити на гiпотезу Гона жодної комiрки пам'ятi Щехса. його гiпотеза про загадкову, надтаемничу реакцiю на поверхнi Б-62/1602 обгрунтована ще менше, нiж наша. Ймовiрнiсть виявлення нової реакцiї на Б-62/1602 у декiлька разiв менша, нiж ймовiрнiсть виявлення життя на однiй з її планет. Але я не пропоную використовувати Щехса тiльки для наших дослiджень. Одну п'яту частину комiрок пам'ятi наша група може вiдвести групi Гона. Все ж таки вiрогiднiсть вiдкриття нової реакцiї не дорiвнює нулю, хоч i дуже близька до нього. Ми визначаємо це.
Якби Гону привселюдно дали ляпаса, вiн образився б менше
- Це не наукова розмова! - гнiвно закричав вiн.
- Не я її почав, - незворушно вiдповiв Чадаз, не пiдсилюючи голосу.
Слова Чадаза, мовленi спокiйним тихим голосом, справляли на аудиторiю сильнiше враження, анiж гнiвнi вигуки запального Гона.
Один за одним виступали прихильники цiєї й iншої гiпотез.
- Ми одержимо уявлення про невiдому цивiлiзацiю, познайомимося iз зовсiм новою культурою, запозичимо в мислячих iстот iншої планети силу-силенну нових знань, - казали прихильники Чадаза. - Це значно цiннiше, анiж вiдкриття однiєї нової реакцiї.
- Але ж наявностi цивiлiзацiї, бiльше того, наявностi самої планети бiля Б-62/1602 зовсiм не доведено!
- А радiосигнали? Останнi дослiдження доводять, що вони мають закономiрний характер.
- Чому ж ви досi їх не розшифрували?
- Заважають природнi перешкоди. Однак сигнали рано чи пiзно будуть розшифрованi.
Що бiльше сперечалися вченi, то бiльше i бiльше чаша терезiв схилялася на користь групи Чадаза. Гон сидiв блiдий, нервово кусаючи губи. Вiн уже боявся, що йому справдi не видiлять на Щехсi комiрок пам'ятi. Але суперечка кiнчилася не так трагiчно. Пiсля голосування виявилося, що групi Гона видiлено 3/7 ємностi пам'ятi Щехса, а групi Чадаза - 4/7. Перемогла цiкавiсть до нового життя.
Так вивiшилася суперечка двадцять п'ять рокiв тому. Гон вважав себе ображеним. Можливо, саме пiсля цього голосування вiн i вирiшив узятися до експериментального вивчення головних частин комет.
Через п'ять рокiв, коли Щехса ще було видно iз Лтецi тьмяною зiрочкою, Гон загинув разом з усiма членами своєї експедицiї, його ракету, що залетiла всередину головної частини комети, затерло величезними кам'яними брилами.
На Лтецi бiля Центрального Залу йому було поставлено пам'ятник...
Тiльки-но Щехс розпочав свої передачi, усi колишнi члени комiсiї з'їхалися з рiзних куткiв планети до Центрального Залу.
Чадаз, уже зовсiм старий, зайшов до залу з великою свитою асистентiв i учнiв. Картини давноминулих подiй виразно спливли в його пам'ятi, тiльки-но вiн сiв до столу наради. Тут сидiли усi тi, хто виряджав Щехса в дорогу двоє з половиною десятирiч тому. За традицiєю всi сiли на свої мiсця. Чадаз обвiв зал очима. Порожнювало й мiсце Гона. Двадцять п'ять рокiв - великий термiн, а смерть невблаганна. Не було колишнього голови. На його мiсцi сидiв новий молодий вчений. Щемливий бiль раптом охопив Чадаза. Вiн вiдчув зовсiм ясно, фiзично, матерiально, як нестримно вiдходить життя, як мало йому залишилось, як багато вiн ще не зробив...
Слова голови, який згадував заслуги його групи, що наполягла двадцять п'ять рокiв тому на дослiдженнi невидимої планети, чомусь дратували його.
- Тепер усiм зрозумiло, що групi Гона надаремне було тодi вiдведено 3/7 пам'ятi Щехса, їх треба було передати групi Чадаза. Зараз через цю помилку ми можемо одержати менше даних про нову планету. Щехс вийшов у нас не дуже розумним...
Завжди спокiйний Чадаз вибухнув. Нiхто iз присутнiх нiколи не бачив його таким.
- Облиште! - крикнув вiн тремтячим голосом. - Коли вiдкриття зроблене, легко ганити опонентiв. Тепер усi на нашому боцi Але з таким же успiхом мiг мати рацiю й Гон. Я пропоную взятися до роботи!
Далi нараду вiв фактично не голова, а Чадаз. Вiн розподiлив обов'язки мiж усiма присутнiми, нагадав усiм програму, закладену у 4/7 комiрок пам'ятi Щехса, i попрохав загальної уваги.
Саме тодi Щехс вийшов на колову орбiту бiля Землi й розпочав свої телепередачi.
Перед очима лтецян на банеподiбному екранi з'явилася величезна блакитна планета, освiтлена яскравим оранжевим промiнням. Поверхню планети затягли бiлi хмари. Подекуди у їхнiх просвiтках виднiлася нескiнченна водяна поверхня. Зрiдка мерехтiли обриси материкiв. Лтецяни бачили Землю так, нiби самi перебували всерединi Щехса.
Раптом у залi пролунали невiдомi мелодiйнi звуки, немов весняний струмок, радiсний, що iскрився веселощами, увiрвався зненацька сюди. Це Щехс зловив передачу однiєї iз земних радiостанцiй i ретранслював її своїм вузьким променем на Лтець. Пiсня прорвалася крiзь космос, майже не засмiчена перешкодами, i лтецяни уперше почули незнайомий нiжний голос живої iстоти з чужої планети. Спiвала жiнка. Чадаз слухав мов зачарований. Щехс опускався все нижче й нижче до планети, голос лунав все чистiш i голоснiш, мов голос сирени, що манить до себе стомленого подорожнього. Голос загадковий i приємний, здавалося, промовляв про головну таємницю життя...
Чадаз, похопившись, попросив увiмкнути електроннi перекладачi. Майже миттєво в залi залунав переклад. Голос спiвав про молодiсть, про весну, про любов i безсмертя.
- Так нас не зустрiчала ще жодна планета! - стиха прошепотiв Чадаз. Дивно, у мене якесь неприємне передчуття...
Усi, хто сидiв поруч нього i чув його слова, здивовано переглянулися помiж собою. I тiльки один iз його давнiх приятелiв нахилився ближче й розумiюче прошепотiв: