Якщо хто-небудь гадає, що робота на станції “Проект Сандалуз-ІІ” - суцільна героїка і подвиг, то він глибоко помиляється. Звичайно, коли прилітаєш на Землю у відпустку, приємно помічати, як захоплені погляди дівчат зупиняються на шевроні твого комбінезона, але в душі розумієш: коли б вони познайомилися з роботою станції ближче, то їхня думка про твій героїзм різко змінилась би. Безумовно, ореол героїзму над нашими головами витає завдяки Сандалузькій катастрофі, що могла б перетворитися на трагедію для всієї Землі, якби не самопожертва пілота вантажно-пасажирського лайнера чи то “Земля - Пояс астероїдів”, чи то “Земля - супутники Юпітера”, який повертався на Землю. Комісія потім упродовж п’яти років розбиралась у причинах катастрофи, по крихтах збираючи відомості про експерименти, які здійснювалися у Науковому центрі Сандалуза (усі матеріали загинули - там, де було містечко, зяяв двохсоткілометровий у діаметрі і трьохкілометровий у глибину кратер із осклілими стінками). У лабораторіях Сандалуза велися досліди по одержанню надщільної речовини, або, як тепер кажуть, супермаси. Це зараз ми розумні і знаємо, що існують активна та пасивна форми супермаси. А вони були першими. Хоча, напевно, й вони передбачали можливість поглинання супермасою звичайної речовини, тому що тримали зону експерименту в силовому полі, але знати про існування в активної супермаси діафрагми аж ніяк не могли. Та все ж можна припустити, що в них була якась теорія нейтралізації супермаси, бо коли діафрагма, подолавши опір силового поля, почала всмоктувати в супермасу навколишню речовину, вони вимагали термінового удару по Сандалузу гравітаційним об’єктом максимальної потужності. Не знаю, що подіяло на пілота вантажно-пасажирського лайнера, який чекав у цьому секторі над Землею дозволу на посадку, але він не роздумував. Він кинув свій корабель у самісінький центр смерчу, иа повну потужність увімкнувши гравітаційні двигуни і вже по дорозі катапультував спершу пасажирський відсік, а потім пілотську кабіну. Пілоту пощастило- його кабіну викинуло із зони. А пасажирський відсік втягло у смерч... Поповзли було чутки, що він катапультував тільки себе, та, на щастя, мимо проходив метеорологічний супутник і зафіксував момент атаки кораблем Сандалуза, тож підозри померли в зародку.
Коли Комісія досконально розібралась у тих подіях, було прийнято постанову про категоричну заборону будь-яких досліджень речовини на Землі, і нашу лабораторію “Проект Сандалуз-ІІ” організували над Поясом астероїдів. Пасажирських трас тут немає, та про всяк випадок зону експерименту оточили сигнальними бакен-маяками і весь район нанесли на навігаційні карти як заборонений,
Працюємо ми, як то кажуть, на передньому рубежі науки, але героїкою, що викликає блиск в очах земних красунь, тут і не пахне. Ми обстрілюємо Око (так ми поміж собою охрестили супермасу) уламками астероїдів і знімаємо при цьому параметри процесів у супермасі. Ця лавина інформації дає певне уявлення і про процеси, що відбуваються в Білих Карликах й навіть у Чорних дірках та Квазарах.
Є, щоправда, один неприємний обов’язок: позмінне чергування в рубці стеження за бакен-маяками, щоб жодне стороннє тіло не проникло в зону експерименту й не завадило чистоті його проведення. Колектив станції в нас невеличкий, усього двадцять дві бойові одиниці, отож кожному доводиться раз на тиждень вісім годин нести вахту. Уявіть, наскільки це нудно, якщо за два роки існування станції в зону лише один раз залетів метеорит завбільшки з кулак, та й він був анігільований бакен-маяком без найменшої участі вахтового.
Іще сяк-так можна жити, коли йде обстріл Ока - вісім” десятиметрової “зіниці” активної супермаси, (є припущення, що в пасивній формі вона займатиме об’єм, що вимірюється максимум у десятках сантиметрів). Око оточене п’ятикілометровою сферою райдужної у промінні далекого сонця діафрагми - поля, природа якого не з’ясована й досі.
При потраплянні речовини в “зіницю” діафрагма різко скорочується, зникаючи в ній, Око нібито мигає і протягом двох з половиною хвилин “перетравлює” речовину. А потім діафрагма знову, але вже зі швидкістю на порядок меншою, повертається на місце. Так от, коли ти в цей час чергуєш у рубці, жити ще можна, але коли кінчається запас “робочої речовини” й наші штатні пілоти, Гідас і Банконі, ідуть виловлювати черговий астероїд, то від нудьги хоч помирай. Сидиш перед порожніми екранами, із сумом думаєш про те, як зараз хлопці в кают-компанії обговорюють результати останнього пострілу, і мало не виєш. Можна, звичайно, підключитися до кают-компанії і нишком послухати обговорення, та спробуй зроби це, коли тут-таки в рубці, у тебе за спиною, сидить начальник станції і щось захоплено обчислює на варіаторі, зрідка, ніби спеціально для того, щоб подратувати тебе, прицмокуючи язиком!
До повернення Гідаса та Банконі залишалося півгодини, і я вже справді ладен був завити від нудьги, щоб привернути увагу Шеланова до мого жалюгідного становища, коли бакен-маяк сектора 6-С дав попереджувальний сигнал. Я оглянувся на Шеланова.
- На тридцять дві хвилини раніше контрольного часу, - констатував він, позирнувши на годинник.
Автоматично увімкнувся селектор, і монотонний голос бакен-маяка доповів:
- У секторі 6-С виявлено об’єкт масою 12,4 мегатонни...
- Ого! - свиснув я.
На стереоекрані сектора 6-С виник уламок скелі, чимось схожий на збільшену крем’яну скребачку первісної людини. Біля основи скелі у сріблястому павутинні кріпильної арматури захвату висіли два десантні астроботи, які робітники Поясу астероїдів у просторіччні називали “мухоловами”.
Я навів на екран координатну сітку. Нічогенька собі скребачка - з кілометр завдовжки!
- ...Об’єкт прямує в зону експерименту, - продовжував доповідати бакен-маяк. - Швидкість руху - 196,3 км/сек, прискорення - мінус 0,2 км/сек2. На запит об’єкт...
- Наші, - мовив я і подав бакен-маяку сигнал, що дозволяв об’єкту вхід у зону.
Маяк замовік.
- З’єднайся з ними, - підказав Шеланов.
“Можна подумати, що я не знаю своїх обов’язків”, - скривився я, але промовчав. Начальство є начальство.
- Бот ЗХ-46, бот ЗХ-47, вас викликає база! Відповідайте!
- Базу чуємо, - пролунав голос Гідаса.
- А також бачимо, - додав Банконі, в голосі його вчувався смішок.
У хлопців був гарний настрій.
- Бот ЗХ-46, бот ЗХ-47, -знову сказав я і, поглянувши на координатну сітку, відтарабанив їхні координати.
- Спасибі, Іржику. Без тебе, любий, ми б ніяк не розібрались у своєму місцезнаходженні, - єхидно подякував Банконі.
Я нишком озирнувся на Шеланова. Начальник станції не любив фамільярності під час роботи.
- Знову в лихачі записалися, - невдоволено мовив він. - Чому ведете астероїд, зачепивши тільки з одного боку?
Я подивився на екран. Справді, обидва “мухолови” вчепились захватами в астероїд із видимого боку, і від цього скеля переміщалася якось перехняблено.
- В астероїда зміщений центр ваги, - швидко, занадто вже швидко відказав Банконі.
- Невже? - недовірливо перепитав Шеланов і заклацав клавішами на варіаторі.
Варіатор розгорнув на екрані просторове зображення полігона і висвітлив на ньому траєкторію польоту астероїда. Виходило, що хлопці мали зупинитися якраз на межі зони обстрілу.
- Збільшіть гальмування, - порадив Шеланов.
- Навіщо? - так само швидко відгукнувся Банконі. - Ми відбуксуємо астероїд прямісінько до катапульти.
- Ти що, збираєшся стріляти цілим астероїдом? - ущипливо мовив Шеланов. - Нам його маси вистачить на сотню пострілів. Відбуксуйте астероїд у міжзоння маяків 6-С, 5-С, 5-В. Там і будемо його розрізати.
Цього разу Банконі промовчав.
- Як мене зрозуміли? - спитав Шеланов.
Знов якась незрозуміла затримка з відповіддю. Шеланов невдоволено скривив губи.
- Що у вас знову скоїлось? Доповідайте!
І тут озвався нарешті Гідас. Голос у нього був сиплий, неначе застуджений.
- Доповідає бот ЗХ-46. Пілот Альваро Гідас. При спробі захоплення об’єкта частково виведено з ладу блок регулювання гравітації. На даний момент потужність гравіполя складає 0,1 від максимальної.
Я швидко прикинув подумки відношення потужності гравіполя до гальмування. Щось близько чотирьох “g”. Так, і справді в них там зараз гарний настрій...
- Ясно, - сухо мовив Шеланов. - Попереднє розпорядження відміняю. Продовжуйте рух за визначеним вами маршрутом. Пілот Альваро Гідас! Після повернення на базу ви одержите стягнення із занесенням у пілотську картку.
- Ти що, Руслане?! - обурено загорлав Банкові. - Ти ж там не був, нічого не бачив! Ця бісова каменюка оберталась із шаленою швидкістю!..
- Відставити! - обірвав його Шеланов. - Виконуйте розпорядження.
Я уявив, як Банкові зараз чортихається про себе. А може, відключивши зв’язок, і на весь голос. Що-що, а це він уміє. У всякому разі тиша в ефірі була підозрілою. Втім, догадки догадками, а робота роботою.
- Бот ЗХ-46, бот ЗХ-47, -знову викликав я. - Траєкторія вашого польоту рроходить занадто близько від бакен-маяка сектора 6-С. Глядіть не зачепіть.
- Знаємо, - невдоволено буркнув Банконі (значить, зв’язок усе-таки не відключив). - Ми вже проводимо коректування. Коли б тільки він сам нас не зачепив... Та що ви там, з глузду з’їхали?! - раптом вибухнув він. -Дайте маяку дозвіл на наш вихід у зону, а то він нас розстрілювати збирається!
Я сторопіло поглянув на комутатор зв’язку з сектором б-С. Горів зелений, дозволяючий сигнал. І відразу почув, як на іншій частоті бакен-маяк монотонно доповідає:
- ...об’єкт не відповідає. Зважаючи на відсутність дозволу бази на вхід об’єкта в зону експеримент, об’єкт пропонується до анігіляції. До анігіляції залишилось дві хвилини тридцять секунд...