Неначе це могло служити йому виправданням!
Шеланов знову застогнав.
“Допитливий хлопчисько”, - гірко подумав я. Звичайно, його можна було зрозуміти. Цілий рік стажування - і от нарешті він - капітан. Єдиний повелитель величезного космічного лайнера. Природно, що в своєму першому рейсі йому захотілося зробити хоча б щось самому, скажімо, провести профілактику.
- Скільки на борту пасажирів? - продовжував опитування Нордвік.
Я помітив, як він стиснув плече Шеланова.
- Вісімсот двадцять три. Туристський рейс “Земля - Марс - Кільця Сатурна - Пояс астероїдів - Земля”.
Молоденький капітан “Градієнта” раптом запобігливо посміхнувся і, заглядаючи в очі Нордвіку, запитав:
- Мене тепер відсторонять від роботи?
Я аж зубами заскреготів від безсилля. Від життя тебе відсторонять, бовдуре!
Здається, навіть на обличчі Нордвіка щось здригнулося.
- Жодних дій не починати, - жорстко мовив він. - Пасажирам, якщо поцікавляться, скажіть, що провадите профілактику. Чекайте зв’язку.
Нордвік нахилився над пультом і почав очима шукати щось на ньому. Хлопчисько з екрана дивився на нас приреченим поглядом. Якби він знав, що не на усунення з посади приречений, а разом з усіма своїми вісьмастами двадцятьма трьома пасажирами...
- Як це вимкнути? - роздратовано обернувся до мене Нордвік.
Я простягнув руку і клацнув клавішем. Центральний екран згас. Нордвік випростався й поглянув на Шеланова.
- Що будемо робити?
- А що ми можемо? - з болем у голосі спроквола мовив той. - Я вже перебрав подумки всі варіанти. Він приречений.
- Послухай! - підвищив голос Нордвік. - Там вісімсот двадцять три... двадцять чотири людини!
Шеланов зіщулився, як від удару. Мені теж стало мото; рошно. Нараз із холодною ясністю я побачив те, що відбувалося, ніби з боку.
- А чому б не спробувати витягти лайнер ботом? - знову спокійно спитав Нордвік.
Шеланов безтямно поглянув на нього.
- Чому не можна витягти лайнер ботом? - повторив запитання Нордвік.
- Тому що поле діафрагми глушить гравіімпульс двигунів, - відповів я.
- Але ж, як мені відомо, ви спеціально для польотів у діафрагмі встановили на ботах аварійні хімічні двигуни.
Я піднісся було духом, та відразу ж і зів’яв. Ці двигуни були призначені для баражування ботів у діафрагмі і не розраховані на додаткове навантаження.
- Вони занадто малопотужні, - мовив Шеланов. - Та й пального там на п’ять хвилин роботи.
- Ну, гаразд, - кивнув Нордвік. - Але, зрештою, можна ж пасивувати вашу активну супермасу, як... як... - він раптом затнувся і зміненим голосом закінчив: - Як у Сандалузі?
Шеланов чомусь відвернувся від нього.
- Ти ж знаєш, - проказав він кудись убік, - що для цього потрібен потужний гравітаційний удар, хоча б такий, як при роботі двигунів на повній потужності. Але лайнер їх увімкнути не може, а якщо ми вдаримо... Сам розумієш, що від нього залишиться.
Я гарячково перебирав подумки всі варіанти гравітаційного удару по Оку, та нічого путнього не знаходив. Лайнер був приречений.
- Чорти б забрали ваші бакен-маяки! - із запізнілою злістю просичав Нордвік. - Чому вони так пізно засікли лайнер? Адже зона виявлення в них понад сто тисяч кілометрів!
Шеланов тільки зітхнув. Пояснення зайві. Їх знав і сам Нордвік. Програма бакен-маяків не розрахована на хлопг. чаків, .котрі дрейфують у просторі на лайнерах з вимкнутими комп’ютерами. Був би це астероїд, маяки давно подали б сигнал, а так,вони засікли лайнер, проте .попереджувальний сигнал пролунав лише тоді, коли лайнер перетнув межу тисячокілометрової зони і, очевидно, не підкорився наказу зупинитися. Добре ще, хлопчисько у своїй невгамовній допитливості не добувся до блока метеоритного захисту корабля. Неважко собі уявити, що було б тоді з Банконі, та й із самим лайнером...
- Руслане, - несподівано звернувся до Шеланова.Нордвік, - а що відбувається, коли ви обстрілюєте Око?
- Що відбувається? - механічно перепитав Шеланов.
Мабуть, від нервового напруження він був якийсь загальмований..
- На який час згортається діафрагма?
- На дві з половиною хвилини... Та ні, Нордвіку, з цього теж нічого не вийде. Навіть при форсованому режимі для запуску двигунів потрібно не менше п’яти хвилин. Він не встигне...
- Зрозуміло! - сердито мовив Нордвік і повернувся до мене. - Скільки часу лишилось лайнеру до падіння в “зіницю”?
Я заклацав клавішами варіатора, вводячи завдання. На екрані засвітилися цифри: 42.24... 23... 22...
- Сорок дві хвилини...
- Негайно поверніть на станцію другий бот! - наказав Нордвік,
- Бот ЗХ-46, - викликав я Гідаса й увімкнув оглядовий екран біля катапульти, - негайно повертайтесь на станцію!
Гідас уже відбуксирував астероїд до катапульти, зупинив його метрах у п’ятистах від неї і тепер акуратно відстібав захвати.
- Та відстрель ти їх до бісової матері! - крикнув Нордвік. - Час дорогий!
- Ясно, - буркнув Гідас.
Бот на екрані відстрелив захвати, що залишились, і на граничній швидкості, майже як бот Банконі, рвонув з місця. Я вжахнувся. При такому старті в нього мало бути близько десяти “g”!
- Де у вас причальний майданчик ботів? - запитав Нордвік.
- Там, де й усі причали...
Нордвік кивнув головою і вийшов із рубки. Шеланов провів його байдужим поглядом, потім, ніби опам’ятавшись, скочив із крісла й вибіг слідом за ним.
- Що ти надумав? - почув я його схвильований голос.