— Я зовсім нічого не знаю! — вигукнув астронавігатор. — Я думав про наш зореліт. Про те, коли ми повернемося…
Командир став серйозним.
— Ми зробили лише першу пульсацію, а ви думаєте про повернення?
— О ні! Нащо б я намагався потрапити в число обраних для польоту? Мені здалося… адже ми повернемося на Землю, коли там мине сімсот років і, незважаючи на подвоєне довголіття людини, навіть правнуки наших сестер і братів уже будуть мертві…
— Хіба ви цього не знали?
— Знав, звичайно, — вперто продовжував Рам. — Але мені спало на думку інше.
— Я зрозумів. Позірна марність нашого польоту?
— Так! Ще до винайдення і спорудження «Теллура» пішли звичайні ракетні зорельоти на Фомальгаут, Капеллу і Арктур. Фомальгаутська експедиція очікується через два роки — вже минуло п’ятдесят. Але з Арктура й Капелли кораблі прийдуть ще через сорок-п’ятдесят років: адже до цих зірок дванадцять і чотирнадцять парсеків. А зараз уже будують пульсаційні кораблі, котрі можуть опинитися на Арктурі за одну пульсацію. За той час, поки ми здійснимо свій політ, люди остаточно переможуть час, або простір, якщо хочете. Тоді наші земні кораблі опиняться набагато далі від нас, а ми повернемося з вантажем застарілих і непотрібних знань…
— Ми пішли з Землі, як відходять з життя померлі, — повільно сказав Мут Анг, — і повернемося відсталими в розвитку, з пережитками минулого.
— Про це я й подумав!
— Ви праві й глибоко не праві. Розвиток знань, накопичення досвіду, дослідження бездонного космосу мають бути безперервними. Інакше порушаться закони розвитку, котрий завжди нерівномірний і суперечливий. Уявіть, що стародавні природознавці, що видаються нам наївними, стали б очікувати, ну, скажімо, винайдення сучасних квантових мікроскопів! Або землероби і будівничі далекого минулого, що щедро полили нашу планету своїм потом, стали б чекати на автоматичні машини і… так і не вийшли б із сирих землянок, харчуючись крихтами, що їх наділяла природа!
Карі Рам дзвінко розсміявся. Мут Анг продовжував без посмішки:
— Ми так само покликані виконати свій обов’язок, як і кожен член суспільства. За те, що ми першими доторкнемося до небачених ще глибин космосу, ми померли на сімсот років. Ті, хто залишився на Землі, щоб користуватися всією радістю земного життя, ніколи не відчувають величних почуттів людини, що зазирнула в таємниці розвитку Всесвіту. І так усе. Але повернення… Ви дарма побоюєтесь майбутнього. В кожному етапі своєї історії людство у чомусь поверталося назад, незважаючи на загальне сходження за законом спірального розвитку. Кожне століття мало свої неповторні особливості і разом з тим спільні усім риси… Хто може сказати, можливо, та крихта знання, що ми доправимо на нашу планету, послужить новому злетові науки, покращенню життя людини. Та й ми самі повернемося з глибини минулого, але принесемо новим людям наші життя й серця, віддані майбутньому. Хіба ми прийдемо чужими? Хіба може виявитися чужим той, хто служить в повну міру сил? Адже людина — це не лише сума знань, але й щонайскладніша архітектура почуттів, а в цьому ми, що відчули всю складність довгого шляху через космос, не виявимося гіршими від тих, майбутніх… — Мут Анг помовчав і зовсім іншим, насмішкуватим тоном закінчив: — Не знаю, як вам, а мені так цікаво зазирнути в майбутнє, що заради цього одного…
— Можна тимчасово померти для Землі! — вигукнув астронавігатор.
Командир «Теллура» кивнув головою.
— Ідіть мийтеся, їжте, наступна пульсація вже скоро! Тей, ви чому повернулися?
Помічник командира стенув плечима.
— Хочеться якнайшвидше взнати шлях, прокладений приладами. Я готовий змінити вас.
І без подальших слів астрофізик натиснув кнопку в середині пульта. Увігнута полірована кришка безгучно відсунулася, і з глибини приладу піднялася скручена спіраллю стрічка сріблястого металу. Її пронизував тонкий чорний стержень, що означав шлях корабля. Мов коштовне каміння, горіли на спіралі крихітні вогники — зорі різних спектральних класів, повз котрі йшов шлях «Теллура». Стрілки незліченних циферблатів почали хоровод майже осмислених рухів. Це обчислювальні машини урівноважували пряму лінію наступної пульсації так, щоб прокласти її в якомога більшому віддаленні від зірок, темних хмар і туманностей світного газу, котрі могли приховувати ще невідомі небесні тіла.
Захоплений роботою, Тей Ерон не помітив, як проминуло кілька мовчазних годин. Велетенський зореліт продовжував свій біг у чорну порожнечу простору. Товариші астрофізика тихо сиділи в глибині напівкруглої канапи, поблизу від масивних потрійних дверей, що ізолювали пост управління від інших приміщень корабля.
Веселий дзвін маленьких дзвіночків сигналізував про закінчення обчислень. Командир зорельота повільно підійшов до пультів.
— Вдало! Друга пульсація може бути майже втричі довшою від першої…
— Ні, тут тридцятивідсоткова невизначеність! — Тей показав на кінцевий відтинок чорного стержня, що ледь помітно вібрував у такт коливанням пов’язаних з ним стрілок.
— Так, повна визначеність — п’ятдесят сім парсеків. Відкинемо п’ять на можливість прихованих помилок — п’ятдесят два. Готуйте пульсацію.
Знову перевірялися всі незліченні механізми і зв’язки корабля. Мут Анг з’єднався з каютами, де знаходилися занурені в сон решта п’ять членів екіпажу «Теллура».
Автомати фізіологічного спостереження відзначили, що організми сплячих у нормальному стані. Тоді командир увімкнув захисне поле навколо житлових приміщень корабля. На матових панелях лівої стіни побігли червоні струмені — потоки газу в схованих позаду них трубках.
— Пора? — трохи хмурячись, спитав командира Тей Ерон.
Той кивнув. Троє чергових мовчки опустилися в глибокі крісла, закріплюючи себе в них повітряними потоками. Коли був застебнутий останній гачок, кожен дістав зі скриньки в лівому бильці прилад для впорскування, готовий до застосування.
— Отож, ще на півтораста років земного життя! — сказав Карі Рам, приклавши апарат до оголеної руки.
Мут Анг зірко подивився на нього. Очі юнака світилися легкою насмішкою, властивою здоровій і цілком врівноваженій людині. Командир почекав, поки його товариші відкинулися в кріслах і заплющили очі, впадаючи в несвідомий стан. Тоді він увімкнув важельки на маленькій коробочці біля свого коліна. Безшумно і невідворотно, мов сама доля, опустилися зі стелі масивні ковпаки. За хвилину до цього Мут Анг увімкнув механічних роботів, що керували пульсацією і захисним полем. Під ковпаком у слабкому світлі блакитнуватого нічника командир прочитав покази контрольних приладів і лише після цього приспав себе…
Зореліт вийшов з четвертої пульсації. Тепер загадкове світило — мета польоту — виросло на екранах правого, «північного» боку до розмірів Сонця, видимого з Меркурія.
Колосальна зірка з рідкісного класу «темних» вуглецевих зір була піддана детальному вивченню. «Теллур» ішов на субсвітловій швидкості на відстані менш ніж чотирьох парсеків від гігантської тьмяної зорі КНТ8008, ледь видимої з Землі навіть у потужні телескопи. Подібні зірки — їх поперечник дорівнював ста п’ятдесяти — ста сімдесяти діаметрам нашого Сонця — відрізнялися багатством вуглецю у своїх атмосферах. При температурі в дві-три тисячі градусів атоми вуглецю сполучалися в особливі молекули-ланцюжки, з трьох атомів кожен. Атмосфера зорі з такими молекулами затримувала випромінювання фіолетової частини спектра, і світло гіганта було дуже слабким порівняно з його розмірами.
Але центри вуглецевих гігантів, розігріті до ста мільйонів градусів, були могутніми генераторами нейтронів і перетворювали легкі елементи у важкі і навіть зауранові, включно до каліфорнію і россію, як було названо найважчий з елементів із атомною вагою 401, створений уже чотири століття тому. Вчені вважали, що фабриками важких елементів Всесвіту були вуглецеві зірки. Вони розсіювали ці елементи в просторі після періодичних вибухів. Збагачення загального хімічного складу нашої Галактики йде саме за рахунок дії темних вуглецевих гігантів.
Пульсаційний зореліт дав, нарешті, людству можливість вивчити вуглецеву зорю з близької відстані, зрозуміти сутність процесів перетворення матерії, що відбувалися на ній. До їх тлумачення фізики Землі ще не підібрали всіх ключів.
Екіпаж зорельота прокинувся, і кожен зайнявся тими дослідженнями, заради яких він помер для Землі на сімсот років. Рух корабля здавався тепер дуже повільним, але більш швидкий біг і не був потрібен.
«Теллур» ішов, трохи відхиляючись на південь від вуглецевої зорі, щоб тримати екран локатора поза її випромінюванням. І його чорне дзеркало тижнями, місяцями й роками залишалося як і раніше безпросвітно темним. «Теллур», або, як він значився в реєстрі космофлоту Землі, «ІФ-1 (Зет-685)», перший зореліт оберненого поля, або шістсот вісімдесят п’ятий за загальним списком космічних кораблів, не був таким великим, як субсвітлові зорельоти далекої дії. Від їх спорудження відмовилися лише недавно — з винайденням пульсаційних кораблів.
Ті колосальні кораблі несли екіпаж до двохсот чоловік, і зміна поколінь давала можливість проникати досить глибоко в міжзоряний простір.
З кожним поверненням дальнього зорельота на Землі з’являлося кілька десятків вихідців з іншого часу — представників далекого минулого. І хоча рівень розвитку цих пережитків минулого був дуже високий, все ж нові часи виявлялися для них чужими, і часто глибока меланхолія чи відчуженість ставала уділом космічних скитальців.
Тепер пульсаційні зорельоти закинуть людей ще далі. Мине трохи часу, за міркою астрольотчиків, і в людському суспільстві з’являться тисячолітні Мафусаїли. Ті, кому випаде на долю вирушити на інші галактики, повернутися на рідну планету мільйони років потому. Таким видавався зворотний бік далеких космічних рейсів, підступна перепона, поставлена природою своєму невгамовному синові. На нових зорельотах екіпажі налічували всього вісім чоловік. Цим мандрівникам у безмірні далі космосу і одночасно в майбутнє було заборонено, на відміну від попередніх заохочувальних постанов, мати дітей під час подорожі.
І хоча «Теллур» був менший від своїх попередників, все ж він представляв собою величезний корабель, де просторно розмістився його малочисельний екіпаж.
Пробудження після тривалого сну викликало, як завжди, підйом життєвої енергії. Екіпаж зорельота — переважно молоді люди — проводив вільний час у гімнастичному залі.
Вони вигадували найважчі вправи, фантастичні танці або, вдягнувши відштовхуючі пояси і кільця на руки і на ноги, здійснювали карколомні трюки в антигравітаційному кутку залу. Астрольотчики любили плавати у великому басейні з іонізованою світною водою, що зберігала чудову блакить колиски народів Землі — Середземного моря.
Карі Рам скинув робочий костюм і попрямував до басейну, але його зупинив веселий голос:
— Карі, допоможіть! Без вас не виходить цей поворот.
Висока дівчина-хімік Тайна Дан, в короткій туніці з зеленої в тон її очей лискучої тканини, була найвеселішою і наймолодшою учасницею експедиції. Вона не раз обурювала спокійного Карі своєю поривчастою різкістю, але танці він любив не менше від Тайни — природженої танцюристки. Він із посмішкою підійшов до неї.
Зліва, з висоти помосту над басейном, його привітала Афра Деві — біолог зорельота. Вона старанно вкладала масу свого чорного волосся перед вправою на трапеції. До Афри наблизився, обережно ступаючи по пружній пластмасі, Тей Ерон, простягаючи за спиною дівчини м’язисту, сильну руку. Розхитуючись у такт рухам дошки, Афра відкинулася назад, на цю ненадійну опору. На секунду обоє завмерли, смагляві, сильні і впевнені, з гладкою шкірою, котру дає людині лише здорове життя на повітрі і сонці. Ледь вловимим рухом молода жінка вигнулася ще сильніше, зробила повний оберт навколо руки помічника командира, і обоє полетіли над залом, сплітаючись наче в танці.
— Він все забув! — проспівала Тайна Дан, прикриваючи очі механіка кінчиками гарячих пальців.
— Хіба не гарно? — відповів той питанням і притягнув до себе дівчину у першому русі танцю, увійшовши у смугу звукового фону.
Карі й Тайна були найкращими танцюристами корабля. Лише вони вміли віддавати себе повністю мелодії і ритму, вимикаючи всі інші думи й почуття. І Карі полинув у світ танцю, не відчуваючи нічого, крім насолоди узгодженими легкими рухами. Рука дівчини, що лежала в нього на плечі, була сильною й ніжною. Зелені очі потемніли.