— Навіть дивно: нема ні радості, ані відчуття хорошої справи, нічого, що б виправдовувало нашу смерть для Землі на сімсот років, — задумливо сказав Карі. — Так, я знаю — десятки тисяч спостережень, мільйони обчислень, знімків, пам’ятних записів. Нові таємниці матерії розкриються там, на Землі… Але яке незриме й невагоме все це! Зародок майбутнього, і нічого більше!
— Скільки ж боротьби, праці та смертей витерпіло людство, а до нього трильйони поколінь тварин на сліпому шляху історичного розвитку через ось такі зародки майбутнього! — з азартом заперечив Тей Ерон.
— Все так для розуму. А для почуття мені важлива лише людина — єдина розумна сила в космосі, котра може використовувати стихійний розвиток матерії, оволодіти ним. Та ми, люди, такі самотні, безмежно самотні. У нас є безсумнівні докази існування безлічі населених світів, але жодна інша мисляча істота ще не схрестила свого погляду з очима людей Землі! Скільки мрій, казок, книг, пісень, картин в передчутті такої великої події, і вона не збулася! Не здійснилася велика, смілива і світла мрія людства, народжена давним-давно, тільки-но розсіялася релігійна сліпота.
— Сліпота! — втрутився Мут Анг. — А знаєте, як наші недавні предки вже в епоху першого виходу в космос уявляли здійснення цієї великої мрії? Військове зіткнення, звіряче руйнування кораблів, знищення одне одного в першій же зустрічі.
— Немислимо! — гаряче вигукнули Карі Рам і Тей Ерон.
— Наші сучасні письменники не люблять писати про похмурий період кінця капіталізму, — заперечив Мут Анг. — Ви знаєте зі шкільної історії, що наше людство у свій час пройшло досить критичну точку розвитку.
— О так! — підхопив Карі. — Коли вже відкрилася людям могутність оволодіння матерією та космосом, а форми суспільних відносин ще залишилися попередніми і розвиток суспільної свідомості також відстав від успіхів науки.
— Майже точне формулювання. У вас добра пам’ять, Карі! Але скажемо інакше: космічне пізнання і космічна могутність прийшли у протиріччя з примітивною ідеологією власника-індивідуаліста. Здоров’я і майбуття людства кілька років хиталися на терезах долі, поки не перемогло нове і людство в безкласовому суспільстві не об’єдналося в єдину родину… Там, у капіталістичній частині світу, не бачили нових шляхів і розглядали своє суспільство як непорушне і незмінне, передбачивши і в майбутньому неминучість війн і самознищення.
— Як вони могли називати це мріями? — недобре осміхнувся Карі.
— Але вони називали.
— Можливо, критичні точки проходить кожна цивілізація всюди, де формується людство на планетах інших сонць, — повільно сказав Тей Ерон, кидаючи побіжний погляд на верхні циферблати ходових приладів. — Ми знаємо вже дві ненаселені планети з водою, атмосферою, із залишками кисню, де вітри здіймають лише мертві піски і хвилі таких же мертвих морів. Наші кораблі сфотографували…
— Ні, — похитав головою Карі Рам, — не можу повірити, щоб люди, які вже пізнали безмежжя космосу і ту могутність, котру їм несе наука, могли…
— …міркувати, як звірі, котрі щойно оволоділи логікою? Але ж старе суспільство складалося стихійно, без заздалегідь заданої доцільності, котра відрізняє вищі форми суспільства, збудовані людьми. А розум людини, характер її мислення також були ще на первинній стадії прямої чи математичної логіки, що відображала логіку законів розвитку матерії, природи за безпосередніми спостереженнями. Як тільки людство накопичило історичний досвід, пізнало історичний розвиток навколишнього світу, виникла діалектична логіка як вища стадія розвитку мислення. Людина зрозуміла двоякість явищ природи і власного існування. Усвідомила, що, з одного боку, вона, як індивідуальність, дуже мала і миттєва в житті, подібна до краплі в океані чи маленької іскорки, згасаючої на вітрі. А з іншого — неосяжно велика, мов Усесвіт, що охоплений її свідомістю і почуттями в усій безмежності часу і простору.
Командир зорельота замовк і в задумі почав ходити перед своїми помічниками. На їх молоді обличчя лягла тінь суворої зосередженості.
Мут Анг першим порушив запалу тишу.
— У моїй колекції історичних книг-фільмів є одна, дуже характерна для тієї епохи. Цей переклад на сучасну мову зроблений не машиною, а Санією Чен — істориком, що помер в минулому столітті. Прочитаймо її! — Він посміхнувся жадібній цікавості молодих людей і вийшов через двері в коридор носового відсіку.
— Ніколи я не буду справжнім командиром, — зітхнув винувато Тей Ерон, — неможливо знати всього, що знає наш Анг.
— А він при мені казав, що він поганий командир через широкий діапазон своїх інтересів, — відгукнувся Карі, вмощуючись у крісло чергового навігатора.
Тей Ерон здивовано поглянув на товариша. Вони мовчали, і неголосний спів приладів здавався незмінним. Величезний корабель, набравши граничну швидкість, упевнено прямував у бік від вуглецевої зірки у вибраний квадрат, де в щонайглибшій чорноті простору тонули, слабко ряхтячи, далекі галактики — чотири зоряних острови. Вони були на такій віддалі, що світло, яке йшло звідти, безсило вмирало в оці людини — чудовому приладі, для якого достатньо було всього кількох квантів.
Зненацька щось трапилося. На екрані великого локатора спалахнула і заколивалася світляна цятка. Пролунав пронизливий дзвін, від якого в астрольотчиків завмерло дихання.
Тей Ерон, не роздумуючи, дав сигнал загальної тривоги — виклик командира, що наказував усім решта членам екіпажу займати місця аварійного призначення.
Мут Анг увірвався в пост управління і двома стрибками опинився біля пульту. Чорне дзеркало локатора ожило. У ньому, наче в бездонному озері, плавала крихітна кулька світла — кругла, з різкими краями. Вона хиталася вгору і вниз, повільно сповзаючи праворуч. Астрольотчики здивувалися, що роботи, які попереджали зіткнення корабля з метеоритами, бездіяли. Чи означає це, що на екрані не їх відбитий пошуковий промінь, а чужий?!.
Зореліт продовжував іти тим самим курсом, і світлова цятка тепер тріпотіла в нижньому правому квадраті. Здогад примусив здригнутися Мут Анга, закусити губи Тей Ерона, до болю стиснути край пульта Карі Рама. Щось небувале летіло назустріч, випускаючи сильний промінь локатора, такий самий, що його кидав далеко навперед себе «Теллур».
Таким відчайдушним було бажання, щоб здогад виправдався, щоб після безумного злету надії не впасти в безодню розчарування, яке вже сотні разів траплялося із зорельотчиками Землі, що командир завмер, боячись вимовити хоча б одне слово. І немовби його тривога передалася тим, попереду.
Світляна цятка на екрані згасла, засвітилася знову і заблимала з проміжками, учащаючи спалахи, по чотири і два. Ця регулярність чергування могла бути породжена лише єдиною у всьому Всесвіті силою — людською думкою.
Більше не лишалося сумнівів: назустріч ішов зореліт.
Тут, у безмірній далечі простору, вперше досягнутій земним кораблем, міг бути тільки зореліт іншого світу, з планет іншої, віддаленої зорі.
Промінь головного локатора «Теллура» також став уривчастим. Карі Рам передав кілька сигналів умовного світлового коду. Видавалося цілком неймовірним, що там, попереду, ці прості рухи кнопки викликають на екрані невідомого корабля правильні чергування спалахів.
Голос Мут Анга в репродукторах корабля видавав його хвилювання:
— Слухайте всі! Назустріч іде чужий корабель! Ми відхиляємося від курсу і починаємо екстрене гальмування. Припинити всі роботи! Екстрене гальмування! По місцях посадочного розкладу!
Неможна було втрачати ані секунди. Якщо зустрічний корабель ішов приблизно з тією ж швидкістю, що й «Теллур», то швидкість зближення зорельотів була близькою до світлової, досягаючи дев’яносто п’яти тисяч кілометрів на секунду. Локатор давав у розпорядження людей декілька секунд. Тей Ерон, поки Мут Анг говорив у мікрофон, щось шепнув Карі. Блідий від напруги юнак зрозумів з півслова і зробив якісь маніпуляції на пульті локатора.
— Блискуче! — вигукнув командир, слідкуючи, як на контрольному екрані промінь окреслив стрілу, вигнувши її вліво, назад, і закрутився в спіраль.
Минуло не більше десяти секунд. На екрані промайнув світний стрілоподібний контур, відігнувся до правого боку чорного кола і закрутився миттєвою спіраллю. Полегшене зітхання, майже стогін, вирвалося одночасно в людей на центральному посту. Ті, невідомі, що летіли назустріч з таємничих глибин космічного простору, зрозуміли! Пора!
Задзвеніли тривожні дзвінки. Тепер уже не промінь чужого локатора, а твердий корпус корабля відобразився на головному екрані. Тей Ерон блискавичним рухом вимкнув робота, що пілотував корабель, і сам дав «Теллуру» щонайменше відхилення вліво. Дзвін замовк, чорне озеро екрана згасло. Люди заледве встигли помітити світляну риску, що промайнула на оглядовому локаторі правого борту. Кораблі розійшлися на неймовірній швидкості і понеслися у далину.
Промине декілька днів, перш ніж вони зійдуться знову. Мить не втрачено, обидва зорельоти загальмують, повернуть і ходом, розрахованим точними машинами, знову наблизяться до місця зустрічі.
— Слухайте всі! Починаємо екстрене гальмування! Дайте сигнали готовності за секціями! — говорив у мікрофон Мут Анг.
Зелені вогні готовності секцій шикувалися в ряд над згаслими індикаторами моторних лічильників… Двигуни корабля замовкли. Увесь зореліт завмер в очікуванні. Командир окинув поглядом пост управління і мовчки кивнув головою на крісла, увімкнувши водночас робота, призначеного управляти гальмуванням. Помічники бачили, як Мут Анг нахмурився над шкалою програми і повернув головну клему на цифру «8».
Проковтнути пігулку — знижувач серцевої діяльності, кинутися в крісло і натиснути вмикач робота було справою кількох секунд.
Зореліт відчутно вперся у порожнечу простору — так в давнину спотикалися їздові тварини, і їх вершники летіли через голову на милість долі. І зараз гігантський корабель неначе став цапки. Його «вершники» полетіли в глибину гідравлічних крісел і у легку непритомність.
У бібліотеці «Теллура» зібрався весь екіпаж. Лише один черговий лишився біля приладів ОЕЗ, що охороняли зв’язки складних електронних апаратів корабля. «Теллур» повернув після гальмування, але встиг віддалитися від місця зустрічі більш як на десять мільярдів кілометрів. Зореліт ішов повільно, зі швидкістю в одну двадцяту абсолютної, в той час як всі його обчислювальні машини безперервно перевіряли і виправляли курс. Слід було знову знайти незриму точку в неосяжному космосі і в ній зовсім уже жалюгідну порошинку — чужий зореліт. Вісім діб мало тривати майже нестерпне очікування. Якщо всі розрахунки і поведінка корабля не дадуть відхилення понад припустиме, якщо ті, невідомі, також не помиляться і володіють такими ж досконалими приладами і слухняним кораблем, тоді зорельоти зійдуться настільки близько, щоб намацати одне одного в непроглядній пітьмі променями локаторів.
Тоді вперше за всю історію людина стикнеться з братами по думці, силах і прагненнях. З тими, чия присутність давно вже була передбачена, доведена, підтверджена безмежно прозорливим розумом людини. Страхітливі прірви часу і простору, що розділяли населені світи, досі лишалися нездоланними. Та ось люди Землі подадуть руку іншим мислячим істотам космосу, а від них — ще далі, новим братам з інших зірок. Ланцюг думки і праці протягнеться крізь безодні простору як остаточна перемога над стихійними силами природи.
Мільярди років треба було копошитися в темних і теплих закутках морських заток крихітним грудкам живого слизу, якщо сотні мільйонів років з них формувалися більш складні істоти, що нарешті вийшли на сушу. У повній залежності від навколишніх сил, в темній боротьбі за життя, за продовження роду минули ще мільйони віків, поки не розвинувся великий мозок — найсильніший інструмент пошуків їжі, боротьби за існування.
Темпи розвитку життя все прискорювалися, боротьба за існування ставала гострішою, і пришвидшувався природний відбір. Жертви, жертви, жертви — пожерті травоїди, вмираючі від голоду хижаки, гинучі слабкі, хворі, старі тварини, вбиті в боротьбі за самку, під час захисту потомства, погублені стихійними катастрофами.
Так було на всьому протязі сліпого шляху еволюції, поки у важких життєвих умовах епохи великого зледеніння далекий родич мавпи не замінив осмисленою працею звіриний пошук їжі. Тоді він перетворився на людину, пізнав щонайбільшу силу в колективній праці й осмисленому досвіді.
Але й після того протекло ще багато тисячоліть, наповнених війнами і стражданням, голодом і пригнічуванням, невіглаством і надією на краще майбутнє.
Нащадки не підманули своїх предків: краще майбутнє настало, людство, об’єднане в безкласовому суспільстві, звільнене від страху і гніту, піднялося до небачених висот знань і мистецтва. Йому до снаги виявилося і найскладніше — підкорення космічних просторів. І ось, нарешті, усі тяжкі сходи історії життя і людини, вся міць накопиченого знання і незмірних зусиль праці закінчилася винайденням зорельота далекої дії «Теллур», закинутого в глибоку безодню Галактики. Вершина розвитку матерії на Землі і в Сонячній системі діткнеться через «Теллур» до іншої вершини, імовірно, не менш важкого шляху, що проходив також мільярди років у іншому кутку Всесвіту.
Ці думки в тій чи іншій формі тривожили кожного члена екіпажу. Усвідомлення величезної відповідальності моменту примусило стати серйозною навіть юну Тайну. Невеличка жменька представників багатомільярдного земного людства — чи зможуть вони бути гідними його подвигів, праці, фізичної досконалості, розумі і стійкості?
Як підготувати себе до майбутньої зустрічі? Пам’ятати про всю криваву і велику боротьбу людства за свободу тіла і духу!
Найважливішим, найзахопливішим і найтаємничішим було питання: які ті, що йдуть зараз нам назустріч? Страшні чи прекрасні вони на наш земний погляд?