Афра говорила, що людство давно відмовилося від колись поширених теорій, що мислячі істоти можуть бути будь-якого вигляду, найрізноманітнішої будови. Пережитки релігійних забобонів примушували навіть серйозних учених необдумано припускати, що мислячий мозок може розвиватися в будь-якому тілі, як колись вірили в богів, що являлися в будь-якій подобі. Насправді подоба людини, єдиної на Землі істоти з мислячим мозком, не була, звичайно, випадковою і відповідала щонайбільшій різнобічності пристосування такої тварини, її можливості нести величезне навантаження мозку і надзвичайній активності нервової системи.
Наше поняття людської краси і краси взагалі народилося з тисячолітнього досвіду — несвідомого сприйняття конструктивної доцільності і досконалості пристосування до тієї чи іншої дії. Ось чому гарні і могутні машини, і морські хвилі, і дерева, і коні, хоча все це різко відрізняється від людської подоби. А сама людина ще у тваринному стані завдяки розвитку мозку позбавилася від необхідності вузької спеціалізації, пристосування лише до одного способу життя, як властиво більшості тварин.
Ноги людини не придатні для безперервного бігу на твердому, тим більше на в’язкому ґрунті і, одначе, можуть їй забезпечити тривале й швидке пересування, допомагають здиратися на дерева і лазити по скелях. А рука людини — найбільш універсальний орган, вона може виконувати мільйони справ, і, власне, вона вивела первісного звіра в люди.
Людина ще на ранніх стадіях свого формування розвинулася як універсальний організм, пристосований до різноманітних умов. З подальшим переходом до суспільного життя ця багатогранність людського організму стала ще більшою, ще різноманітнішою, як і його діяльність. І краса людини у порівнянні з усіма іншими, найбільш доцільно влаштованими тваринами — це, окрім досконалості, ще й універсальність призначення, посилена і відточена розумовою діяльністю, духовним вихованням.
— Мисляча істота з іншого світу, якщо вона досягла космосу, так само високо досконала, універсальна, тобто прекрасна! Ніяких мислячих чудовиськ, людино-грибів, людей-восьминогів не повинно бути! Не знаю, як це виглядає у дійсності, зустрінемося ми зі схожістю форми чи з красою в якомусь іншому відношенні, але це неминуче! — закінчила свій виступ Афра Деві.
— Мені подобається теорія, — підтримав біолога Тей Ерон, — тільки…
— Я зрозуміла, — перебила Афра. — Навіть найменші відхилення від звичного вигляду створюють потворності, а тут імовірність відхилень надто велика. Адже незначні відхилення форми: відсутність носа, повік, губ на людському обличчі, викликані травмою, сприймаються нами як потворність і страшні саме тим, що вони на спільній людській основі. Морда коня чи собаки дуже різко відрізняється від людського обличчя, і все ж вона не потворна, навіть гарна. Це тому, що у ній краса доцільності, у той час як на травмованому людському обличчі гармонія порушена…
— Отже, якщо вони будуть за подобою дуже далекі від нас, то не видадуться нам потворними? А якщо такі самі, як ми, але з рогами й хоботами? — не здавався Тей.
— Роги мислячій істоті не потрібні і ніколи в неї не будуть. Ніс може бути витягнутий на кшталт хобота (хоча хобот при наявності рук, без яких не може бути людини, також не потрібний). Це буде окремий випадок, необов’язкова умова будови мислячої істоти. Проте все, що складається історично, в результаті природного добору, стає закономірністю, якимось середнім з безлічі відхилень. Отут-то виступає у всій красі всебічна доцільність. І я не чекаю рогатих і хвостатих чудовиськ у зустрічному зорельоті — там їм не бути! Лише нижчі форми життя дуже різноманітні; що вище, то вони більш схожі одна на одну. Палеонтологія показує нам, у які жорсткі рамки вправляв вищі організми еволюційний розвиток, — згадайте про сотні випадків повної зовнішньої подібності у вищих хребетних з цілком різних підкласів — сумчастих і плацентарних.
— Ви перемогли! — згодився Тей Ерон з Афрою і, не без гордості за подругу, окинув присутніх.
Несподівано став заперечувати Карі Рам, ледь почервонівши від юнацького збентеження. Він говорив, що чужі істоти, навіть володіючи цілком людською і гарною оболонкою — тілом, можуть виявитися безмежно далекими від нас по розуму, за своїми уявленнями про світ і життя. І, будучи настільки інакшими, вони можуть стати жорстокими й жахливими ворогами.
Тоді на захист біолога став Мут Анг.
— Лише недавно я думав про це, — сказав командир, — і зрозумів, що на вищому щаблі розвитку ніякого нерозуміння між мислячими істотами не може бути. Мислення людини, її свідомість відображають закони логічного розвитку навколишнього світу, всього космосу. В цьому сенсі людина — мікрокосм. Мислення підкоряється законам світобудови, котрі єдині повсюди. Думка, де б вона не з’явилася, неминуче буде мати в своїй основі математичну й діалектичну логіку. Не може бути жодних «інших», цілком несхожих мислень, оскільки не може бути людини поза суспільством і природою…
Радісні вигуки заглушили командира.
— Чи не занадто сильно? — несхвально сказав Мут Анг.
— Ні, — сміливо заперечила Афра Деві, — завжди захоплюєшся збігом думок у цілого ряду людей. У цьому запорука їх вірності і почуття товариської опори… особливо якщо підходиш із різних боків науки.
— Ви маєте на увазі біологію й соціальні дисципліни? — спитав Яс Тін, що досі мовчав, за звичкою влаштувавшись в зручному кутку канапи.
— Так! Найяскравішим у всій соціальній історії земного людства було неухильне зростання взаєморозуміння з ростом культури і широти пізнань. Що вищою ставала культура, то легше було різним народам і расам безкласового суспільства зрозуміти одне одного, то яскравіше світили всім спільні цілі облаштування життя, необхідність об’єднання спочатку кількох країн, а затим і всієї планети, всього людства. Зараз, при тому рівні розвитку, котрого досягнуто на Землі і, без сумніву, тими, хто йде нам назустріч… — Афра замовкла.
— Це так, — згодився Мут Анг, — дві різні планети, що досягли космосу, легше домовляться, аніж два дикі народи однієї планети.
— Але як же щодо неминучості війни навіть у космосі, в якій були впевнені наші предки з досить високим рівнем культури? — спитав Карі Рам.
— Де вона, та знаменита книга, обіцяна вами, — згадав Тей Ерон, — про два космічні кораблі, які при першій же зустрічі хотіли знищити один одного?
Командир знову попрямував у свою кімнату. Цього разу йому нічого не завадило. Мут Анг повернувся з маленькою восьмипроменевою зірочкою мікрофільму і вклав її у читаючу машину. Фантазія стародавнього американського автора цікавила всіх зорельотчиків.
Оповідання, що називалося «Перший контакт», у драматичних тонах описувало зустріч земного зорельота з чужим у Крабовидній туманності, на відстані понад тисячу парсеків від Сонця. Командир земного зорельота віддав наказ приготувати усі зоряні карти, матеріали спостережень і обчислень курсу до миттєвого знищення, а також спрямувати на чужий корабель усі гармати для руйнування метеоритів. Затим земні люди стали вирішувати щонайвідповідальнішу проблему: мають вони право спробувати вступити в перемовини з чужим зорельотом чи повинні негайно атакувати й знищити його? Сенс великої тривоги людей Землі полягав у побоюванні, що чужі розгадають шлях земного корабля і як завойовники з’являться на Землю.
Дикі думки командира приймалися екіпажем корабля за незаперечні істини. Зустріч двох незалежно виниклих цивілізацій, на думку командира, повинна неминуче вести до підкорення одної і перемоги тої, яка володіє більш сильною зброєю. Зустріч у космосі означала або торгівлю, або війну — нічого іншого не спало на думку авторові.
Невдовзі з’ясувалося, що чужі дуже схожі на земних людей, хоча бачать тільки в інфрачервоному світлі, а перемовляються радіохвилями; все ж люди відразу розгадали мову чужих і зрозуміли їх думки. У командира чужого корабля були такі ж убогі соціальні пізнання, як у людей Землі. Він сушив голову над завданням, як вийти з рокованого становища живим і не знищити земний корабель.
Довгождана чудова випадковість — перша зустріч представників людств — загрожувала обернутися страшною бідою. Кораблі висіли у просторі на відстані біля семисот миль один від одного, і зорельоти вже майже два тижні вели перемовини через робота — сферичний човен.
Обидва командири запевняли один одного в миролюбстві і тут-таки твердили, що не можуть нічому вірити. Становище було б безвихідним, коли б не головний герой повісті — молодий астрофізик. Сховавши під одяг бомби страшної вибухової сили, він разом із командиром з’явився в гості на чужий зореліт. Вони поклали ультиматум: помінятися кораблями. Частина екіпажу чорного зорельота мала перейти на земний, а частина землян — на чужий, попередньо знешкодивши всі свої гармати для руйнування метеоритів, навчитися управлінню різними системами, перевезти все майно. А доти обидва герої з бомбами повинні були залишатися на чужому зорельоті, щоб у випадку якогось підступу миттєво зірвати корабель. Командир чужого зорельота прийняв ультиматум. Розмін кораблів та їх знешкодження минули щасливо. Чорний зореліт з людьми, а земний корабель з чужими поспіхом віддалилися від місця зустрічі, сховавшись у слабкому світінні газу туманності.
…Гул голосів наповнив бібліотеку. Ще під час читання то один, то другий з молодих астрольотчиків виявляв ознаки нетерплячки, незгоди, згораючи від бажання заперечити. Тепер вони заходилися говорити, заледве уникаючи найбільшої неввічливості, якою вважалася спроба перебити співбесідника. Всі зверталися до командира, неначе він став відповідальним за стародавню повість, витягнену ним із забуття.
Більшість казало про повну невідповідність часу дії і психології героїв. Якщо зореліт зміг віддалитися від Землі на відстань чотирьох тисяч світлових років усього за три місяці шляху, то час дії повісті мав був бути навіть пізнішим від сучасного. Ніхто ще не досяг таких глибин космосу. Проте думки і дії людей Землі в повісті нічим не відрізняються від прийнятих у час капіталізму, багато віків тому! Чимало й суто технічних помилок, на кшталт неможливо швидкої зупинки кораблів чи спілкування чужих мислячих істот між собою радіохвилями. Якщо їх планета, як указувалося в оповіді, мала атмосферу майже такої самої щільності, що й земна, то неминучим був розвиток слуху, подібного до людського. Це вимагало незрівнянно меншої витрати енергії, аніж виробництво радіохвиль чи спілкування біострумами. Неймовірне також і швидке розшифрування мови чужих, настільки точне, що могло бути закодоване в перекладну машину…
Тей Ерон відзначив убоге уявлення про космос у повісті, тим дивовижніше, що великий учений Ціолковський за кілька десятків років до того, як була написана оповідь, попереджав людство, що космос влаштований значно складніше, аніж ми очікуємо. Всупереч мислителям-діалектикам деякі вчені вважали, що вони знаходяться майже біля меж пізнання.
Минули віки, безліч відкриттів безмежно ускладнили наше уявлення про взаємозалежності явищ і тим самим неначе віддалили й сповільнили пізнання космосу. Разом із тим наука знайшла величезну кількість обхідних шляхів для вирішення складних проблем і технічних завдань. Прикладом подібних обходів було створення пульсаційних космічних кораблів, що пересувалися начебто поза звичними законами руху. Саме в цьому подоланні оманливих глухих кутів математичної логіки і полягала могутність майбутнього. Проте автор «Першого контакту» навіть не відчув неосяжності пізнання, схованої за простими формулюваннями великих діалектиків його часу.
— Ніхто не звернув уваги ще на одну обставину, — раптом заговорив мовчазний Яс Тін. — Оповідь написана англійською мовою. Всі імена, прізвиська та гумористичні вирази залишені англійськими. Це не даремно! Я лінгвіст-любитель і вивчав процес становлення першої світової мови. Англійська мова — одна з найбільш поширених у минулому. Письменник відобразив немов у дзеркалі безглузду віру в непорушність — вірніше, безмежну довготривалість, суспільних форм. Сповільнений розвиток античного рабовласницького світу чи епохи феодалізму, вимушене довготерпіння стародавніх народів були помилково прийняті за стабільність взагалі всіх форм суспільних відносин: мов, релігій і, врешті, останнього стихійного суспільства, капіталістичного. Небезпечна суспільна нерівновага кінця капіталізму вважалася незмінною. Англійська мова вже тоді була архаїчним пережитком, тому що в ній було фактично дві мови — письмова та фонетична, і вона повністю не придатна для перекладних машин. Дивовижно, як автор не зрозумів, що мова змінюється то сильніше й скоріше, що швидше йде зміна людських відносин і уявлень про світ!
Напівзабута стародавня мова санскрит виявилася побудованою найбільш логічно і тому стала основою мови-посередника для перекладних машин. Минуло трохи часу, і з мови-посередника сформувалася перша світова мова нашої планети, яка відтоді ще зазнала багато змін. Західні мови виявилися недовговічними. Ще менше прожили взяті від релігійних переказів, із зовсім чужих і давно мертвих мов імена людей.
— Яс Тін помітив найголовніше, — вступив у розмову Мут Анг. — Страшніша, аніж наукове незнання чи невірна методика, — косність, упертість у захисті тих форм суспільного устрою, котрі цілком очевидно не виправдали себе навіть в очах сучасників. В основі цієї косності, за винятком менш частих випадків простого невігластва, лежала, звичайно, особиста зацікавленість у збереженні того суспільного ладу, при якому цим захисникам жилося краще, ніж більшості людей. А коли так, то що їм було до людства, до долі всієї планети, її енергетичних запасів, здоров’я її мешканців?
Нерозумне витрачання запасів паливних копалин, лісів, виснаження річок і ґрунтів, щонайнебезпечніші досліди зі створення вбивчих видів атомної зброї — все це, разом узяте, визначало дії і світогляд тих, хто намагався за всяку ціну зберегти те, що віджило і відходило в минуле, спричиняючи страждання і наганяючи страх на більшість людей. Саме тут зароджувалось і проростало отруйне насіння виняткових привілеїв, вигадок про перевагу однієї групи, класу чи раси людей на іншими, виправдання насильства та війни — все те, що одержало в давні часи назву фашизму.
Привілейована група неминуче буде гальмувати розвиток, намагаючись, щоб для неї залишилося все як раніше, а принижена частина суспільства буде вести боротьбу проти цього гальмування і за власні привілеї. Що сильнішим був тиск привілейованої групи, то сильнішим ставав опір, жорсткішими форми боротьби, і розвивалася взаємна жорстокість, і, отже, деградував моральний стан людей. Перенесіть це з боротьби класів у одній країні на боротьбу привілейованих та пригнічених країн між собою. Згадайте з історії боротьбу між країнами нового, соціалістичного суспільства і старого, капіталістичного, і ви зрозумієте причину народження воєнної ідеології, пропаганди неминучості війн, їх вічності і космічного поширення. Я бачу тут серце зла, ту змію, котра, як її не ховай, обов’язково вкусить, тому що не кусати вона не може. Пам’ятайте, яким недобрим червоно-жовтим світлом горіла зоря, повз яку ми попрямували до нашої мети…
— Серце Змії! — вигукнула Тайна.
— Серце Змії! І єство літератури захисників старого суспільства, що пропагувала неминучість війн і капіталізму, — це серце отруйного плазуна.
— Отож, наші побоювання також відгомони зміїного серця, які ще зосталися від древніх! — серйозно і сумно сказав Карі. — Але я, напевно, найбільш зміїна людина з-поміж усіх нас, тому що у мене все ще є побоювання… сумніви, як там їх назвати.
— Карі! — з докором вигукнула Тайна.
Та той уперто продовжував:
— Командир добре говорив нам про смертні кризи вищих цивілізацій. Всі ми знаємо загиблі планети, де життя знищене через те, що люди на них не встигли впоратися з воєнною атомною небезпекою, створити нове суспільство за науковими законами і назавжди покласти край жазі винищення, вирвати це зміїне серце! Знаємо, що наша планета заледве встигла уникнути подібної долі. Якби не з’явилася в Росії перша соціалістична держава, що поклала початок великим змінам в житті планети, розцвів би фашизм і з ним убивчі ядерні війни! Але якщо вони там, — молодий астронавігатор показав у бік, з якого очікувався чужий зореліт, — якщо вони ще не минули небезпечний пік?
— Виключено, Карі! — спокійно відказав Мут Анг. — Можлива деяка аналогія в становленні вищих форм життя і вищих форм суспільства. Людина могла розвиватися лише в порівняно стабільних, довго існуючих сприятливих умовах навколишньої природи. Це не означає, що зміни були зовсім відсутні, навпаки, вони були навіть досить різкими, проте лише щодо людини, а не природи в цілому. Катастрофи, великі потрясіння та зміни не дозволили б розвинутися вищій мислячій істоті. Так і вища форма суспільства, яка змогла перемогти космос, будувати зорельоти, проникнути в бездонні глибини простору, змогла все це дати лише після всепланетної стабілізації умов життя людства і, вже звичайно, без катастрофічних війн капіталізму… Ні, ті, що йдуть нам назустріч, також минули критичну точку, також страждали й гинули, поки не збудували справжнє, мудре суспільство!
— Мені здається, є якась стихійна мудрість в історії цивілізацій різних планет, — сказав із сяючими очима Тей Ерон. — Людство не може підкорити космос, поки не досягне вищого життя, без війн, з високою відповідальністю кожної людини за всіх своїх побратимів.
— Здійснивши підйом на вищий щабель комуністичного суспільства, людство набуло космічної сили, і воно могло набути її лише цим шляхом, іншого не дано! — вигукнув Карі. — І не дано жодному іншому людству, якщо так називати вищі форми організованого, мислячого життя.
— Ми, наші кораблі — руки людства Землі, простягнуті до зір, — серйозно сказав Мут Анг, — і ці руки чисті! Та це не може бути лише нашою особливістю! Скоро ми доторкнемося до такої ж чистої і могутньої руки!
Молодь не витримала і захопленими криками зустріла висновок командира. Але й старші, що досягли мужньої стриманості почуттів, оточили Мут Анга з явним хвилюванням.
Десь попереду, все ще на страхітливій відстані летів назустріч корабель з планети чужої й далекої зорі. І люди Землі вперше за мільярди років розвитку життя на своїй планеті повинні стикнутися з іншими… також людьми. Не дивно, що астрольотчики, як не стримували себе, прийшли у гарячкове збудження. Піти на відпочинок, залишитися наодинці з собою в гарячій нетерплячці чекання видавалося неможливим. Проте Мут Анг, розрахувавши час зустрічі зорельотів, наказав Світ Сіму дати всім заспокійливі ліки.
— Ми, — твердо відповідав він на запитання, — повинні зустріти своїх братів у щонайкращому стані душі й тіла. Попереду ще величезна праця: нам доведеться зрозуміти їх і зуміти розповісти про себе. Взяти їх знання. І віддати своє! — зсунув брови Мут Анг. — Ніколи ще я так не побоювався свого невміння, некомпетентності. — Тривога змінила зазвичай спокійне лице командира, пальці стиснутих рук побіліли.