Мут Анг залишив лише Карі, потім повагався, окидаючи поглядом могутню постать Тей Ерона, і жестом запросив його також у пост управління. З утомленим зітханням командир витягнувся у кріслі, схилив голову і закрив обличчя руками.
Тей і Карі мовчали, побоюючись порушити роздуми командира. Зореліт ішов дуже повільно, роблячи двісті тисяч кілометрів за годину, — так званою тангенційною швидкістю, яка використовувалася при входженні в зону Роша якогось небесного тіла. Роботи, що керували кораблем, тримали його на прискіпливо вирахуваному зворотному курсі. Час було з’явитися променеві локатора чужого корабля, і те, що його не було, примушувало Тей Ерона з кожною хвилиною тривожитися сильніше.
Му Анг випростався з веселою і трохи сумною посмішкою, добре знайомою кожному членові екіпажу.
Тей насупився, вдивляючись у безпросвітну чорноту переднього екрану. Пісенька командира видалася йому непідходящою в таку серйозну мить. Та Карі підхопив ще більш веселий приспів, лукаво поглядаючи на понурого помічника.
— Спробуйте помахати нашим променем, Карі, — зненацька сказав Мут Анг, обриваючи себе, — по два градуси в кожен бік і навхрест.
Тей ледь почервонів. Не додумався до простого засобу, а подумки докорив командирові!
Минуло ще дві години. Карі уявляв собі, як промінь їх локатора там, попереду, на колосальній віддалі, ковзає вліво, вправо, уверх і вниз, пробігаючи з кожним помахом сотні тисяч кілометрів чорної порожнечі. Такі змахи сигнальної «хусточки» перевершували найбуйнішу фантазію старих земних казок про велетнів.
Тей Ерон поринув у споглядальне заціпеніння. Думки текли поволі, не викликаючи емоцій. Тей згадував, як після відльоту з Землі його не полишало почуття дивної відчуженості.
Певно, це почуття було властиве людині в первісному житті — відчуття повної незв’язаності, відсутності будь-яких зобов’язань, турбот про майбутнє. Імовірно, подібні відчуття з’явилися у людей під час великих лих, війн, соціальних потрясінь. І в Тей Ерона минуле, все, що було залишене на Землі, відійшло назавжди і без вороття; невідоме майбутнє відділене прірвою в сотні років, за якою чекає лише зовсім нове. Тому жодних планів, проектів, почуттів і побажань для того, що попереду. Лише принести туди добуте з космосу, вирване з його глибин нове пізнання. Вперед, тільки вперед! І раптом сталося таке, що заступило собою і очікування нової Землі і турботи помічника командира.
Мут Анг намагався уявити собі життя корабля, що йшов назустріч. Командир уявляв собі корабель чужих і його мешканців схожими з земним кораблем, земними людьми, земними переживаннями. Він переконався, що легше уявити чужих, вигадуючи найнеймовірніші форми життя, аніж підпорядкувати свою фантазію строгим рамкам законів, про які так переконливо говорила Афра Деві.
Ще не підвівши опущеної голови, за раптовим напруженням товаришів Мут Анг відчув появу сигналу на екрані локатора. Він не побачив її, цю світляну цятку, — так швидко вона зникла, черкнувши по чорному блискучому дискові. Сигнальний дзвінок ледь дзенькнув. Астрольотчики схопилися і перегнулися через столи пультів, інстинктивно намагаючись наблизитися до екрану. Хоч якою миттєвою була поява світної цятки, вона означала дуже багато. Чужий зореліт повернув їм назустріч, а не зник у глибинах простору. Кораблем керують не менш вправні у космічних польотах істоти, вони зуміли розрахувати зворотний курс досить точно і швидко й тепер намацують «Теллур» променем на величезній відстані. Дві неймовірно маленькі цятки, загублені в неозорій пітьмі, шукають одна одну… І водночас це два величезні світи, повні енергії й знання, доторкаються один до одного спрямованими пучками світлових хвиль. Карі повів промінь головного локатора з поділки «1488» на «375». Ще, ще… Світляна цятка повернулася, зникла, знову майнула в чорному дзеркалі, супроводжувана миттєво вмираючим звуковим сигналом.
Мут Анг узявся за верньєри локатора і став описувати спіраль від периферії до центру того колосального кола, котре окреслювалося променем у районі зорельота, що наближався.
Чужі, вочевидь, повторили маневр. Після довгих зусиль світляна цятка закріпилася в межах третього кола чорного дзеркала. Вона металася лише від вібрації обох кораблів. Дзвінок лунав тепер безперервно, і його довелося приглушити. Не було сумніву, що промінь «Теллура» також упійманий приладами чужого зорельота і кораблі йдуть назустріч, зближуючись за годину щонайменше на чотириста тисяч кілометрів.
Тей Ерон витягнув з машини задані їй розрахунки і визначив, що кораблі розділяє відстань біля трьох мільйонів кілометрів. До зустрічі зорельотів лишилося сім годин. Через годину можна було починати інтегральне гальмування, яке відсуне зустріч ще на кілька годин, якщо чужий зореліт зробить те саме і якщо він гальмується за схожими розрахунками. Можливо, чужі зможуть зупинитися швидше або ж доведеться знову минути одне одного, і це знову віддалить зустріч, а чекання стає майже нестерпним.
Проте чужий зореліт не завдав зайвих мук. Він почав гальмуватися сильніше, аніж «Теллур», затим, установивши темп сповільнення земного зорельота, повторив його. Кораблі сходилися ближче й ближче. Екіпаж «Теллура» знову зібрався в центральному посту. Зорельотчики слідкували, як у чорному дзеркалі локатора світляну цятку змінила пляма.
Це власний промінь «Теллура», відбившись від чужого зорельота, повернувся до корабля. Пляма стала схожою на крихітний циліндр, оперезаний товстим валиком (форма, що навіть віддалено не нагадувала «Теллур»). Ще ближче — і на кінцях циліндра з’явилися куполоподібні потовщення.
Сяючі контури збільшувалися й розпливалися, доки не досягли периферії чорного кола.
— Слухайте всі! По місцях! Остаточне гальмування при восьми g!
Гідравлічні крісла довго втискалися у свої підставки, в очах у людей червоніло і темніло, на обличчях виступав липкий піт. «Теллур» зупинився і повис у порожнечі, де не було верху і низу, боків чи дна, в крижаній космічній пітьмі, у ста двох парсеках від рідної зорі — жовтого Сонця.
Щойно опритомнівши після гальмування, астрольотчики увімкнули екрани прямого огляду і гігантський освітлювач, але нічого не побачили, крім яскравого світного туману попереду і ліворуч від носа корабля. Освітлювач згас, і тоді сильне блакитне світло вдарило в очі всім, хто дивився на екран, остаточно позбавивши їх можливості щось побачити.
— Поляризатор — сітку, тридцять п’ять градусів і фільтр світлових хвиль! — розпорядився Мут Анг.
— На довжину хвилі шістсот двадцять? — поцікавився Тей Ерон.
— Імовірно, це буде найкраще!
Поляризатор погасив блакитне сяйво. Тоді могутній оранжевий потік світла встромився у чорну пітьму, повернув, зачепив край якоїсь споруди і, врешті, освітив увесь чужий зореліт.
Корабель з іншої зірки знаходився усього в декількох кілометрах. Таке зближення робило честь як земним, там і чужим астронавігаторам. З відстані важко було точно визначити розміри зорельота. Зненацька з чужого корабля вдарив у зеніт товстий промінь оранжевого світла, яке за довжиною хвилі співпадало з тим, що його випромінював «Теллур». Вочевидь, чужі так само, як і земляни, використовували світло для сигналізації, роблячи його промені видимими в космічній порожнечі. Промінь з’явився, зник, виник знову і лишився стояти вертикально, підносячись до незнайомих сузір’їв на краю Чумацького Шляху.
Мут Анг потер чоло рукою, що робив завжди в хвилини напружених роздумів.
— Імовірно, сигнал, — обережно сказав Тей Ерон.
— Без сумніву. Я зрозумів би його так: непорушний стовп нашого світла означає: «Стійте на місці, буду підходити я». Спробуємо відповісти.
Земний зореліт загасив свій прожектор, перемкнув фільтр на хвилю чотириста тридцять і повів блакитним променем до своєї корми. Стовп оранжевого світла на чужому кораблі умить згас.
Астрольотчики очікували, ледве дихаючи. Чужий корабель найбільше скидався на котушку: два конуси, сполучені вершинами. Основа одного з конусів, вочевидь переднього, прикрита куполом, на задньому встановлена широка, відкрита у простір вирва. Середина корабля виступала товстим кільцем непевних обрисів, що слабо світилося. Крізь кільце просвічували контури циліндра, що з’єднував конуси. Раптом кільце згустилося, зробилося непроникним, закрутилося навколо середини зорельота, мов колесо турбіни. Чужий корабель став виростати на оглядових екранах, за три-чотири секунди він заповнив собою все поле видимості. Люди Землі зрозуміли, що перед ними корабель більший від «Теллура».
— Афра, Яс і Карі — у шлюзову камеру, до виходу з корабля разом зі мною! Тей залишиться на посту. Планетарний освітлювач увімкнути! Запалимо посадочне освітлення лівого борту! — віддавав короткі розпорядження командир.
У гарячковому поспіху названі астрольотчики вдягнули легкі скафандри, що застосовувалися для планетарних досліджень і для виходу з корабля в космічний простір у віддаленні від смертоносного випромінювання зірок.
Мут Анг критично оглянув усіх, перевірив роботу свого скафандра і ввімкнув насоси. Вони миттєво всмоктали повітря зі шлюзової камери всередину корабля. Щойно показник розрідження досяг зеленої риски, командир повернув одну за одною три рукоятки. Нечутно, як і все, що відбувалося в космосі, зсунулися в боки панцирні плити, ізоляційний шар і коробка повітряної комірки. Відскочила кругла кришка вихідного люка, і відразу гідравлічні штанги витиснули вгору підлогу шлюзової камери. Четверо астрольотчиків опинилися на висоті чотирьох метрів над передньою частиною «Теллура», на круглому, обгородженому майданчику, так званому майданчику верхнього огляду.
Чужий зореліт у поясі блакитних вогнів здавався цілком білим. У нього була не дзеркальна металічна поверхня, що відбиває всі види випромінювань космосу, як панцир «Теллура», а матова, що світилася сліпучою білизною гірського снігу. Лише центральне кільце продовжувало випускати слабке блакитне сяйво.
Велетенська громада корабля помітно наближалася до «Теллура». В космічному просторі, далеко від будь-яких полів тяжіння, обидва зорельоти відчутно притягували один одного, і це служило запорукою тому, що корабель чужого світу не був із антиматерії. «Теллур» виставив з лівого борту гігантські причальні упори у вигляді телескопічних пружинних труб.
Кінці упорів були обладнані подушками з пружної пластмаси із запобіжним шаром на той випадок, якщо б те, до чого треба було доторкнутися у космосі, виявилося з антиматерії. Куполоподібний ніс чужого зорельота прорізався зверху чорним зяянням, схожим на розкритий в нахабній усмішці рот. Звідти висунувся балкон, обгороджений частими тонкими стовпчиками. У чорній пащі заворушилося щось біле. Троє товаришів Афри почули стогін розчарування, що вирвався у неї. П’ять мертвотно-білих, непомірно широких постатей з’явилося на виступаючому майданчику зорельота. Зростом приблизно відповідаючи людям Землі, вони були значно товстішими, спини горбилися гребенеподібними виступами. Замість круглих прозорих шоломів землях на припіднятих поперечними валиками плечах чужих поміщалося щось на кшталт великої вапнякової мушлі, зверненої випуклістю назад. Спереду віялом розходилися і стирчали великі шипи, утворюючи навіс, під яким непроглядна темрява ледь відблискувала чорним склом.
Перша біла постать, що з’явилася, зробила різкий жест, з котрого стало зрозуміло, що у чужих дві руки й дві ноги. Білий корабель повернувся носом до борту земного зорельота і висунув більш ніж на двадцять метрів гармоніку з пластин червоного металу.
М’який пружинячий поштовх — і обидва кораблі стикнулися. Але на кінцях стержнів не спалахнула сліпуча блискавка повного атомного розпаду, закапсульованого потужним магнітним полем: матерія зорельотів, що зустрілися, була одною й тією ж. Ті, хто стояв на оглядовому майданчику «Теллура», почули у своїх телефонах тихий вдоволений смішок командира і перезирнулися в здивуванні.
— Я гадаю втішити всіх і насамперед Афру, — сказав Мут Анг. — Уявіть собі нас з їх боку! Пузирчасті ляльки з суглобистими кінцівками і величезними круглими головами… порожніми на три чверті!
Афра дзвінко розсміялася.
— Вся справа в начинці скафандрів, у тому, що там всередині, а зовні — справа довільна!
— Ніг і рук стільки ж, скілький у нас, — почав Карі.
Але тут навколо висунутого білим кораблем металічного каркасу виник складчастий білий футляр, порожнім рукавом простягнувшись до «Теллура». Передня постать на майданчику, в якій Мут Анг чуттям угадав рівного собі за рангом командира, стала робити не залишаючі сумніву жести, наближаючи до грудей витягнуті до «Теллура» руки. Люди не примусили себе чекати і висунули з нижньої частини корпусу сполучну трубу-галерею, що вживалася для сполучення між кораблями у просторі. Галерея «Теллура» була круглого перерізу, у білого зорельота — вертикально-еліптична. Земні техніки швидко виготовили з м’якого дерева перехідну раму. На космічному морозі дерево вмить змінило свою молекулярну систему і стало міцнішим від сталі. За цей час на виступі чужого корабля з’явився куб з червоного металу із чорною передньою стінкою — екраном. Дві білі постаті схилилися над ним, випросталися і відступили. Перед поглядами землян на екрані засвітилася подоба людської постаті, верхня частина якої ритмічно розширювалася і спадала. Маленькі білі стрілки то прямували всередину постаті, то вилітали назовні.
— Геніально просто — дихання! — вигукнула Афра. — Вони покажуть нам, чим дихають, склад своєї атмосфери, але як?
Наче відповідаючи на її питання, дихаюча модель на екрані зникла, змінившись новою фігурою. Чорна крапка в сіруватій кільцеподібній хмарці, — без сумніву, ядро атома, оточене тонкими орбітами світляних цяток — електронів. Мут Анг відчув, як стислося горло, він не міг вимовити й слова. На екрані були вже чотири фігури: дві у центрі, одна під одною, зв’язані товстою білою рискою, і дві бокові, сполучені чорними стрілками.
Всі земляни з калатаючими серцями рахували електрони. Нижній, вочевидь основний елемент океану: один електрон навколо ядра — водень. Верхній, головний елемент атмосфери і дихання: дев’ять електронів навколо ядра — фтор!
— О, о! — жалібно скрикнула Афра Деві. — Фтор!..
— Рахуйте, — перебив командир, — ліворуч вгорі — шість електронів: вуглець, праворуч — сім: азот. Ось і все ясно. Передайте, щоб виготовили таку саму таблицю нашої атмосфери і нашого обміну речовин — все буде те саме, лише замість центрального верхнього, фтору, у нас кисень з його вісьмома електронами. Як шкода, відчайдушно шкода!
Коли земляни висунули свою таблицю, астрольотчики помітили, як похитнулася передня біла постать на містку свого корабля і піднесла руку до мушлі скафандра жестом, зрозумілим людині Землі. Очевидно, ті самі почуття, проте ще більш сильні, були в командира чужого зорельота.