Так мiркував, так палко доводив друзям пристрасний молодий студент Ернан Рамiро. I якою жалюгiдною, не вартою уваги рiччю здавалася йому жорстока i дрiб'язкова полiтика, що нею займаються рiзнi там партiї та угруповання, - фалангiсти, соцiалiсти, анархiсти, комунiсти тощо! Це все, як презирливо казав Ернан Рамiро, призначене для натовпу, для задоволення його мiзерних побутових потреб, для задоволення честолюбства полiтичних ватажкiв. Хiба можна порiвнювати цi мiзернi, обмеженi iнтереси з захоплюючими своєю величчю прагненнями скерованої в невичерпне майбутнє науки?.. Та лише сама енергiя атомного ядра дасть людству незрiвнянно бiльше, нiж обiцяє йому не тiльки одна якась полiтична партiя, а й усi вони, разом узятi! А енергiя атомного ядра, в свою чергу, то лише малесенька частка тiєї неймовiрної сили й могутностi, яку дасть людству наука... Про що ж тут далi говорити?..
Таємницi далекого Всесвiту, хоч якi велетенськi вони були, не приваблювали Ернана Рамiро.
- Я - людина практична, мене цiкавить те, що можна використати, посмiхаючись, казав вiн. - А Всесвiт, космос тощо, певна рiч, хоч i дуже красивi й романтичнi, але надто далекi; я ж хочу займатися тим, що, зрештою, принесе в мої руки практичну користь. Великий космос цього менi не дасть. А малесеньке атомне ядро, механiка - дадуть!
Саме в цiй галузi вiн i працював. I працював не як студент, який покiрно i слухняно виконує вказiвки професорiв, побоюючись самостiйностi. О нi! Ернан Рамiро був злiплений з iншого тiста. Побудова нових смiливих теорiй i найскладнiшi, найтоншi експерименти, якi злякали б декого з досвiдчених дослiдникiв, - ось що тягло Ернана Рамiро до себе, наче магнiт. Ще студентом вiн написав оригiнальну наукову працю пiд назвою "Деякi особливостi подiлу електричних сил в атомному ядрi", пiдкрiплену разючими наслiдками його власних експериментiв на цю тему. Навколо працi студента Ернана Рамiро розгорнулися пристраснi науковi суперечки, вона була невдовзi перекладена на iншi мови i надрукована в наукових журналах багатьох країн.
I ця ж таки праця поклала фундамент мiцної дружби мiж Ернаном Рамiро i Анхело Альваресом, теж студентом, який не менш пристрасно захоплювався iншою галуззю новiтньої технiки - електронiкою i автоматикою. То була дружба двох ентузiастiв науки, дружба, що грунтувалася не тiльки на взаємних симпатiях i повазi, а й на спiльному переконаннi, що в результатi такого єднання можна досягти надзвичайних наслiдкiв. Анхело Альварес, який полюбляв точнi й стислi формулювання, одного разу так висловився з приводу цього:
- Архiмедовi потрiбен був важiль, щоб перекинути земну кулю. Застарiла технiка! Ми з Ернаном зробимо це легше. Вiн дасть потрiбну енергiю, а я засоби керування тiєю енергiєю. Тримайся, стара Земле!
Ернан Рамiро не заперечував. Так само, як Анхело вiрив у його здiбностi фiзика-атомника, так i Ернан захоплювався конструкторським талантом Альвареса i чудодiйним умiнням його справдi золотих рук. Наполеглива праця Ернана Рамiро тiльки обiцяла разючi наслiдки в майбутньому; тим часом Анхело Альварес вражав усiх уже тепер чи не кожною своєю новою роботою, новою конструкцiєю. Здавалося, що досить йому було зацiкавитися певною iдеєю, як вона без найменшої затримки перетворювалася в його свiдомостi на закiнчену механiчну систему. Насвистуючи нескладну мелодiйку, вiн легко, майже недбало накидав на шматку паперу прозорi штрихи рисунка чи ескiза. I за тим рисунком або ескiзом одразу можна було будувати бездоганний механiзм, який починав працювати майже без налагоджування чи пiдгонки.
- Ти, Анхело, i сам як той автомат, - жартував Ернан. - Досить вкинути в тебе iдею, як ти у вiдповiдь майже негайно викинеш з себе готову конструкцiю! Твоя механiчна черепашка - твiй прообраз, бо ти так само автоматично знаходиш вiрний шлях, як i вона.
Вiн мав на увазi чудодiйну механiчну "черепашку, виготовлену Альваресом, ще коли вiн був студентом-першокурсником, у години дозвiлля, як забавку. Але та забавка примушувала всiх, хто бачив її в дiї, розгублено розводити руками i без кiнця дивуватися.
Уявiть собi невелику округлу рiч завдовжки не бiльше п'ятнадцяти сантиметрiв на малесеньких, непомiтних зовнi, колiщатках, прикриту зверху овальним блискучим панциром, що надавав їй подiбностi до черепашки, хоч, правда, тiльки з одним скляним оком, яке мiстилося у переднiй частинi панцира.
Анхело Альварес ставив свою черепашку посерединi кiмнати й казав:
- Ну, дитино, побiжи пiд крiсло на тому кiнцi кiмнати. Як я гукну, ти й побiжиш, гаразд? А щоб тобi було на чому продемонструвати свiй розум, я поставлю рiзнi перепони. I вiн розставляв на шляху черепашки стiльцi, клав на пiдлогу книжки тощо. Потiм голосно гукав:
- Вперед, черепашко!
I механiчна черепашка бадьоро вирушала в путь. Вона неквапливо, як i належить черепашцi, повзла по пiдлозi намiченим напрямком, самостiйно спиняючись перед перешкодами; на хвильку немов замислювалася перед ними, потiм повертала, обходила нiжку стiльця чи книжку i повзла далi до заздалегiдь вказаного крiсла, до своєї мети. Нiхто нею не керував, нiхто не торкався її, - а вона повзла й повзла, вибираючи собi шлях, наче розумна жива iстота!
Коли черепашка майже досягала мети, Альварес несподiвано грiзно гукав:
- Стiй! Тут не можна!
I черепашка слухняно спинялась. Вона застигала на мiсцi, мов мiркуючи. А тодi повертала, обходячи те мiсце, на яке їй забороняв ступати володар, i повзла далi, аж доки не залазила пiд призначене крiсло. Анхело весело кричав їй:
- Назад, дитинко, до мене!
Вкрай враженi глядачi бачили тодi, як черепашка поверталася i так само неквапливо вирушала в зворотний шлях, до свого господаря. Вона так само обережно обходила всi перешкоди, прямуючи до Альвареса, який зустрiчав черепашку оплесками i додавав:
- Ну, друзi, я думаю, що й ви похвалите її, чи не так?
Не варт, мабуть, говорити, що всi присутнi охоче нагороджували розумну механiчну черепашку бурхливими оплесками, наче вона розумiла й це.
На всi запитання друзiв про будову черепашки Альварес недбало вiдповiдав:
- Нiчого дивного. Трошки фотоелементiв, трошки мiкрофонiв, трошки напiвпровiдникових приладiв, трошки реле - i все. От коли Ернан дасть менi потрiбну атомну енергiю, - тодi ви й справдi побачите чудеса автоматики й електронiки! О, ми з ним таке збудуємо, що й не снилося свiтовi!
Весь iнститут ходив дивитися й на iнше чудо технiки - механiчнi руки, сконструйованi i збудованi Анхело Альваресом, коли його друговi треба було провести небезпечнi експерименти з штучними радiоактивними речовинами. Ернан Рамi-ро мусив манiпулювати тонкими iнструментами з-за бетонної стiни, щоб на нього не вплинули шкiдливi випромiнювання. Альварес прийшов друговi на допомогу, яка справдi була неоцiненною.
Ернан всовував кистi рук у своєрiднi стальнi рукавички, зробленi наче з металевої луски, - вони дещо нагадували залiзнi рукавички стародавнiх рицарiв. Складна система важелiв вiд тих рукавичок проходила крiзь канали в бетоннiй стiнi i закiнчувалася двома механiчними руками, кожна з яких мала по три стальнi пальцi. Крiзь перископ Ернан бачив те, що вiдбувалося за бетонною стiною, де були такi самi iнструменти, як i тi, що стояли перед ним. Вiн брав цi iнструменти своїми руками в металевих рукавичках - i стальнi руки за стiною точно повторювали кожен рух його пальцiв, брали такi ж самi iнструменти, манiпулювали ними обережно й безпомилково.
Смiючись, Альварес пропонував кожному бажаючому поголити його бритвою, яку триматимуть металевi руки, - такий вiн був упевнений у точностi їх рухiв... Щоправда, на цю операцiю охочих не знайшлося.
3. АРЕШТ ЕРНАНА РАМIРО
Закiнчивши iнститут, обидва друзi не розiйшлися, як це частенької трапляється. Навпаки, їх дружба ще змiцнiла. Саме в той час в Iберiї державну владу захопили фалангiсти з допомогою своїх чужоземних спiльникiв, потопивши в кровi опiр прогресивних партiй i патрiотiв. Ернан Рамiро був так заглиблений у дослiдження в своїй лабораторiї, що лише згодом дiзнався про полiтичнi подiї в країнi: адже все це його не цiкавило. Правда, коли Анхело Альварес принiс до лабораторiї газети з наказами генерала Фернандеса, Рамiро нахмурився: надто вже все це виглядало брутально i жорстоко. Але у вiдповiдь Альваресу, який тривожно спитав його, чи не позначиться все це на їхнiй роботi, вiн рiшуче сказав:
- Цi полiтикани нi чорта не розумiють у наших справах. Це для них надто тонка матерiя. Що б там не дiялося, ми будемо, Анхело, займатися своїм. Ми з тобою були й будемо поза полiтикою, ми живемо в iншому свiтi, якого все це не стосується!
Анхело знизав плечима: вiн був не так певен, що становище не змiниться. Та, зрештою, вiн надто звик до рiшучостi свого друга, щоб сперечатися, тим бiльше, що до полiтики вiн ставився майже так само, як i Рамiро. I вони наполегливо продовжували свою працю, про напрям i мету якої нiхто, крiм них, не знав. О, як помилявся Ернан Рамiро i разом з ним його друг Анхело Альварес! Але це вони зрозумiли тiльки значно пiзнiше!..
Минув рiк, другий. Напружена праця тривала. Нi їй, нi дружбi пристрасних дослiдникiв не завадило те, що Ернан Рамiро одружився з своєю лаборанткою, тихою i спокiйною Хуанiтою. Та й що могло змiнитися? Як i ранiше, чи не двi третини їх життя проходило в лабораторiї, як i ранiше, Хуанiта була надiйною помiчницею Ернана Рамiро i Анхело Альвареса. А що вона стала дружиною Ернана, то це ще бiльше змiцнило їх взаємини, бо тепер у Анхело замiсть одного друга стало двоє, однаково близьких його серцю. А незабаром у те його щире серце ввiйшла ще одна малесенька iстота: у Ернана i Хуанiти народився син, сiроокий пустун Лорхе. I невiдомо було, хто любив цього хлопчика бiльше, - Ернан, Хуанiта чи Анхело, який прив'язався до Лорхе, наче до власного сина.
А тим часом фалангiсти дедалi ширше й глибше поширювали свою владу, пiдкоряючи собi одну за одною всi галузi життя країни. Хтозна, чи помiчали це дослiдники, з головою зануренi в працю, в якiй вони чiтко розрiзняли вже контури своєї заповiтної мрiї, втiленої в складних розрахунках i безлiчi не менш складних рисункiв, накреслених умiлою рукою Анхело. Праця забирала майже весь їх час; а те, що лишалося, було присвячене спiльному улюбленцевi, жвавому i пустотливому Лорхе.
Вперше дослiдники вiдчули довгу руку фалангiстiв, яка намацала їх i наче зависла над їхньою працею, коли вони несподiвано одержали розпорядження подати до мiнiстерства науки вичерпнi вiдомостi про характер i мету своїх дослiджень. Прочитавши цей категоричний наказ, Ернан Рамiро похмуро всмiхнувся:
- Бач, мiнiстерство науки! Ну, я їм вiдповiм. Хай розбираються!
Вiн написав у вiдповiдь, що займається деякими теоретичними проблемами ядерної фiзики, пов'язаними з використанням атомної енергiї, - i вирiшив, що з цим покiнчено. На жаль, сталося не так.
Через деякий час до лабораторiї з'явився якийсь чоловiк в окулярах i з фалангiстським значком на лацканi пiджака; вiн показав повноваження мiнiстерства науки i зажадав, щоб його ознайомили з точним напрямом дослiджень i документацiєю лабораторiї. Вiн поводився, як людина, що навiть i думки не припускає про можливiсть опору його вимогам. Бiльше того, з його запитань можна було вiдразу зрозумiти, що цей чоловiк знає значно бiльше, нiж написав Ернан Рамiро в своїй вiдповiдi мiнiстерству науки. Ставало ясним, що фалангiсти про щось пронюхали. Звiдки? Невже ж серед технiчних працiвникiв лабораторiї знайшовся такий, що iнформував їх?.. Певна рiч, нiхто з тих технiчних працiвникiв не знав справжнiх задумiв i мети Рамiро i Альвареса; але деякi деталi працi могли наштовхнути зацiкавлених осiб з мiнiстерства науки на непотрiбнi друзям догадки.
Так чи iнакше, непрошений гiсть з мiнiстерства науки викликав у запального Ернана Рамiро таке обурення, що iнженер, незважаючи на застережливi погляди й знаки Хуанiти й Альвареса, майже виштовхнув його за дверi, виразно попередивши, що взагалi не радить йому бiльше з'являтися в лабораторiї.
- Бо це може загрожувати вам, пане, деякими особистими неприємностями, - додав Ернан дуже багатозначно.
А втiм, людину в окулярах, мабуть, трудно було збентежити, бо вона не менш значуще вiдповiла, виходячи:
- Спасибi за попередження, але гадаю, що ви, пане Рамiро, наражаєтесь на значно бiльшi неприємностi.
- Геть! - закричав Ернан Рамiро.
Вiн iще стояв посеред кiмнати, важко дихаючи, коли почув тихий голос Хуанiти, яка говорила Альваресу:
- А тепер, Анхело, давайте негайно збирати всi креслення й записи. їх не можна лишати тут. Якщо фалангiсти почали щось робити, то вони вже не вiдступляться.
- Що ти хочеш сказати, Хуанiто? Що ти маєш на увазi? - здивовано спитав Рамiро, враз забувши про своє збудження.
- Всi креслення й записи треба сховати в надiйному мiсцi, - так само тихо пояснила Хуанiта. - Ти, Ернан, поводишся, наче мала й нерозумна дитина. Навiщо ти вигнав цього чоловiка? Хiба ти не розумiєш, що це нiчого не дасть, бо в їх руках - сила? Що ти можеш протиставити їм? Ах, Ернан, Ернан!..
Вона сказала це дуже переконливо, - так переконливо, що Рамiро не знайшов одразу, що вiдповiсти. Вiн перевiв погляд на свого друга: Анхело не дивився в його бiк, а слухняно збирав креслення i складав їх на великий стiл.
- Значить, ви обидва проти мене? - палко вигукнув Ернан. - Що ж, на вашу думку, я мусив скоритися цим пройдисвiтам? Адже ясно, що вони мають на метi накласти свої бруднi лапи на нашу працю!
- Ми не проти тебе, навпаки, за тебе, Ернан, - мовила Хуанiта. - Але треба було дiяти iнакше... Ну, тепер не варт про це говорити, дiло зроблене. Нам лишається тiльки добре сховати креслення й записи. Звiсно, не в лабораторiї, а десь в iншому мiсцi. I заздалегiдь пiдготуватися, вирiшити, що саме казати, коли вони знову прийдуть. А це станеться незабаром...
Вона мала рацiю. Фалангiсти не марнували часу. Тiєї ж ночi до лабораторiї з'явилася жандармерiя в супроводi того самого чоловiка в окулярах. I поки уповноважений мiнiстерства науки задавав арештованим Ернану Рамiро i Анхело Альваресу стандартнi запитання вiдносно вiку, професiї, мiсця народження тощо, жандарми старанно обшукували примiщення i збирали всi аркушики паперу, де було хоч що-небудь написане. Коли вони скiнчили, чоловiк в окулярах недовiрливо поглянув на зiбране i спитав Ернана: