— Усі троси натягнулися! Можете підіймати далі.
Капітан знову скомандував механікам. Перевантажені електромотори аж застогнали. Носова частина криголама сантиметр по сантиметру занурювалась у воду.
— Спиніть, Володимире Петровичу! — пролунало в трубці.— Захвати деформуються! Попустіть троси! Нам треба розпушити ще кілька метрів намулу.
Мухорський звелів спинити лебідки й надати тяговим тросам первісного положення. Носова частина «Героя» знову виринула по ватерлінію. Сергій і Петро спустилися на дно канави вздовж ракети. Увімкнули підводні бурильні машини. Бури нещадно дробили твердий ґрунт, У конусах світла, що лилося від рефлекторів, з'являлося дедалі більше темно-сірих грудок, Трубки відсмоктування вже не допомагали — вони сиділи дуже глибоко.
Морське дно не збиралося легко віддавати свого полоненого.
— Сергію! В мене є пропозиція! — раптом озвався Петро.
— Слухаю.
— Я перейду до тебе. Вдвох розчистимо намул на одній стороні, і «Герой» зможе тоді боковим ходом висмикнути ракету…
— Чудово, Петре! Це ідея! І як тобі таке не спало на думку раніше! — зрадів Сергій.
Петро обійшов корпус ракети й почав бурити назустріч Сергієві. Хмара звихреного мулу стала майже непроглядною. Водолазам доводилося працювати навпомацки.
— Мабуть, досить. Конус уже відчутно звужується. Я проситиму Володимира Петровича, щоб нас витягли і спробували вивільнити ракету лівим креном, — промовив Сергій і ввімкнув зв’язок.
Капітан Мухорський погодився. Водолази ковзнули вздовж ракети до кладовища. Віддаляючись, вони бачили, як тягові троси знову напнулися, потім помалу відхилились ліворуч… і раптом ракета трохи накренилася!
— Перемога! — закричав Сергій у трубку. — Починайте підйом!
Сигароподібне тіло помалу відірвалось од розкопаного кладовища.
Так, це була цілісінька, непошкоджена велетенська ракета.
Обабіч неї, ніби почесна варта, пливли нерозлучні друзі Сергій і Петро, герої сьогоднішнього дня.
Метрів за двадцять од поверхні рух припинився.
— Говорить Мухорський, — зашелестіло в Сергієвому шоломі.— Перевірте радіоактивність навколо ракети.
Сергій обстежив корпус од верхівки до захисних плит. Індикатор показував незначні сліди випромінювання тільки поблизу стабілізаторів. Капітан наказав підняти на поверню лише водолазів. Ракету поки що лишили під водою на буксирі криголама.
Радістю і захопленням сяяли обличчя Петра й Сергія, коли їх витягла з броньованих лаштунків. Олег не відставав од хлопців ані на крок і пішов за ними в їдальню.
Запитання сипалися градом…
Ще їдучи до Нордвіка, академік Балашов надіслав докладну радіограму в Академію наук.
Повідомлення, зрозуміло, надзвичайно схвилювало вчених. Президент Академії негайно призначив спеціальну комісію, яка одразу ж вилетіла на місце фантастичної знахідки.
І відтоді почали відбуватися надзвичайні події…
Московські вечірні газети опублікували хвилююче наукове повідомлення. Телетайпи міжнародних агентств преси безупинно вистукували сенсаційні дані про скарб, знайдений у глибинах Льодовитого океану.
Редактори всесвітньо відомих газет друкували карту Хатангової затоки, позначали курс криголама «Герой» і змагалися між собою в сенсаційних заголовках на перших сторінках.
Таким чином, за кілька годин нордвіцька знахідка стала темою одвічних і утопічних дискусій мільйонів людей на всій земній кулі.
У Нордвіку гарячково працювали.
Капітан Мухорський увечері знову наказав перевірити силу радіоактивного випромінювання навколо ракети. Цього разу ознак радіації не було.
— Піднімемо ракету на поверхню і відбуксируємо її до входу в портову верф. Покладемо на монтажний важкий причіп і втягнемо її до найбільшого залу. Згодні, Аркадію Олександровичу? — звернувся Мухорський до Балашова.
— Згоден, Володимире Петровичу, згоден. Видно, хлопці добре попрацювали. Захисні плити затримали нищівні промені, але діяти треба якомога обережніше, — попередив академік.
Загуркотіли електромотори. Всі, хто не був у цей час на вахті біля машин, напружено вдивлялися туди, де ось-ось мала виринути таємнича підводна ракета.
Історична мить настала!..
На глибині кількох метрів од поверхні з’явилася сіро-чорна тінь, схожа на кита. Ще метр, ще кілька сантиметрів… і неспокійна хвиля розбилась об піраміду захисних плит. Нарешті всі побачили велетенський гвинтовий стержень, систему дискових ракетних сопел і верхівки чотирьох стабілізаторів.
— Ура-а-а! — вигукнув Олег. Його крик розрядив напруження й сколихнув усю команду. Під громові оплески на поверхню висковзнула ціла ракета. Криголам трохи хитнувся.
Баштові крани випростали могутні стріли з вантажопідйомними площадками, приготувавшись підчепити гострокінцеву головну частину велетенської ракети, яка злегка погойдувалася на міцних тросах.
— Припиніть! Припиніть! Нам треба перетранспортувати ракету на верф, не пошкодивши відкладів, які є її літочисленням, — попросив академік Балашов. — Гляньте, Володимире Петровичу, на різноколірні контури окремих шарів відкладів. Ідеальна геологічна діаграма, накреслена природою.
Олег побіг у каюту по фотоапарат і, повернувшись, почав фотографувати ракету з усіх боків. Щоб зробити перші фотознімки батькової знахідки, він навіть виліз на середню щоглу криголама.
— Батьку, тепер уже очевидно, що ракета з іншого світу, — звернувся він до задуманого академіка.
— Все з’ясуємо… — відповів неуважно вчений.
— Комісія вже вилетіла, — задоволено повідомив Мухорський, якому саме передали відповідь на радіограму Балашова.
— Коли провадитимете дослідження далі? — запитав Олег.
Балашов-старший наче прокинувся від сну і, не зводячи погляду з ракети, спокійно мовив:
— Передусім скопіюємо сліди окремих відкладів, сфотографуємо й накреслимо складки розшарувань. Кожен шар обережно зішкрябаємо й піддамо аналізові. Колектив геологів по цих ознаках вирахує приблизно час, коли ракета потонула. Потім ретельно відполіруємо всю поверхню ракети, щоб знайти вхідні люки. Можливо, що її не пощастить відчинити зовні, тому доведеться обережно просвердлити місце гаданого вхідного отвору, виміряти внутрішній тиск, відчинити ракету… а десятки й сотні питань буде вирішено вже тоді, коли ми побачимо, що в ній усередині.
Мухорський похитав головою й звернувся до Олега.
— Навіть маючи неабияку фантазію, ще не можна уявити, що означає ця знахідка для нас і для всього людства.
Олег був надзвичайно задоволений — йому під час відпустки пощастило стати безпосереднім свідком перших кроків розкриття таємниці,
А як зрадіє Таня… адже це чудовий науковий матеріал. Хоч би швидше вже дістатися до Нордвіка.
Для академіка Балашова настали дні копіткої праці. Вчений усвідомлював, яка відповідальність лежить на ньому. Дорогоцінну знахідку треба передусім якнайобережніше перемістити до монтажного залу верфі.