Ці запитання викликали побоювання.
Сандей почав нервувати.
Тремтячою рукою він вийняв з рота сигару. На лобі з’явилися краплинки поту. Директор на якусь мить зіщулився, але відразу ж самовпевнено випростався…
Срібний колос одірвався від землі. Гуркіт змінився на ураганне сичання, і ракета почала вертикально підніматися назустріч синьому небу, лишаючи за собою вогняний слід.
— Чудово, хлопці! — вигукнув Сандей і підійшов до столу. Наливши у келих джину, він глянув на годинник. За дві хвилини перший ступінь перестане працювати й відокремиться. Тоді вже перемога буде явною. Двигуни інших ступенів працюють на найновішому паливі, що є виробничою таємницею компанії. За підрахунками й випробуваннями вони доставлять у сферу тяжіння Місяця тисячокілограмову апаратуру. Двигуни останнього ступеня ракети мають зворотний хід і загальмують вільне падіння на Місяць.
Це буде історична перемога «Interstellar Company».
Подолати земне тяжіння двома ступенями… ще нікому не щастило.
Минуло дві хвилини, Сандей нервово увімкнув важелі телевізійного зв’язку. На екранах з’явилися зосереджені обличчя провідних техніків.
— Рапорт! — гримнув нетерпляче директор.
— Двигуни в порядку, — озвався перший.
— Радіосигнали без перешкод, — доповів другий.
— Ракета йде по визначеній траєкторії,— всміхнувся третій.
Сандей схопив келих. Його обдало жаром.
— Швидкість нижча на дві десятих процента. В межах припустимого. Все гаразд, — мовив четвертий.
— За десять секунд автомат увімкне двигуни другого ступеня, — нагадав начальник радіостанції,
— Тримайтеся, хлоп’ята! — підбадьорив їх директор, хоча й знав, що тепер уже рука жодного техніка не може вплинути на рух ракети. Все працює автоматично, без втручання людини.
Напруження зростало.
— Чотири, три, два, одна… нуль, — відраховували на радіостанції останні секунди роботи реактивного двигуна першого ступеня.
— Зелений сигнал! Ура! Автомат бездоганно відокремив зайвий баласт, — тріумфував начальник радіолокаційної станції.
Даніель Сандей випростався й підняв келих до вуст… раптом почувся приголомшливий рапорт:
— Другий… ступінь… вибухнув! Ракету знищено!
Директор упав у крісло наче підтятий, Він зблід, потім почервонів, на обличчі з’явилася страшна гримаса гніву. Люто підхопившись, Сандей щосили шпурнув келихом у екран і заревів громовим голосом:
— Макдональде, негайно до мене! — і рвучко вимкнув усі екрани.
Вигляд цієї кремезної людини, що безтямно походжала від столу до стіни й назад, був жахливий,
Даніель Сандей скидався на гігантську горилу, яка гасає в сталевій клітці.
Проте вибух люті тривав лише хвилину. Протилежні двері нечутно відчинились, і до кабінету ввійшов сивуватий чоловік. Він зупинився недалеко від столу. В його очах світилася самовпевненість і шляхетність.
— Ви кликали мене, пане генеральний… — не привітавшись, промовив учений спокійно.
— Сідайте, — запросив його директор. Він ще раз пройшовся кабінетом і, склавши руки на грудях, іронічно запитав: — Слухайте, Мак, ви гадаєте, що компанія утримуватиме вас довіку?! Не заперечуйте! Я ще не доказав! Три тисячі вчених уже два роки порпаються в лабораторіях… а… а наслідок — великий нуль!
Учений підвівся і з гідністю обірвав свого роботодавця:
— Пане генеральний, мене запросили ви. Я не пропонував своїх послуг компанії… і… крім того, ви нікого не утримуєте! Наслідки у нас чудові. Мої колеги за короткий час розв’язали такі проблеми, про які конкуренти фірми ще навіть не мають уявлення. Я не дозволю ображати себе й можу залишити роботу коли завгодно.
Директор схаменувся. Він узяв ученого за плечі й силоміць посадив у крісло.
— Мак, не дурійте, але ж визнайте, що ми в жахливому становищі. Треба знайти вихід. Остання наша надія — ракета М-40, і ось… знову катастрофа. Що ж ви пропонуєте?
— Треба ще раз проаналізувати новий склад палива другого ступеня. Ми поспішали, ба навіть гарячково поспішали; люди працювали вдень і вночі… а така поквапливість у науковій роботі не минає безкарно, — холодно відповів Макдональд,
Директор знову скипів.
— Дитячі балачки! Які темпи? Ви знаєте, що робиться на Сході? Скільки вам потрібно часу?
— Щонайменше півроку.
— Дурниці! Банк закриє нам рахунок. Я вже сьогодні тремчу перед завтрашніми повідомленнями з біржі. Ми втратили щонайменше сто мільйонів, — лютував Сандей.
На письмовому столі почулося неприємне гудіння.
— Що там?! — гаркнув директор до репродуктора.
— Екстрене повідомлення. Сенсаційна знахідка в Хатанговій затоці. Непошкоджена ракета неземного походження. Двигуни на ядерному паливі. Уряд посилає групу вчених на місце знахідки. Всі держави можуть послати своїх учених-експертів. Кінець.
Директор вимкнув апарат.
— Де це, Макдональде? — звернувся він до вченого.
— У Радянському Союзі.
— Сто чортів! Мають таку перевагу, то ще й скарб до їхніх рук попав, — вилаявся Сандей і зажурено сів у крісло.
—Їм він не потрібен. Сучасними типами ракет вони можуть охопити всю сонячну систему… але знахідка справді надзвичайна. Якщо я правильно зрозумів… двигун на ядерному паливі,— зауважив шеф дослідного центру.
Директор компанії раптом підхопився, ніби його вдарило електричним струмом, обличчя засяяло, він задоволено потер руки і по-дитячому заплескав у долоні: Порятунок… ми врятовані!
Не розумію вас, пане генеральний, — запитально глянув на нього Макдональд.
— Збирайтеся. За годину вилетите спеціальним літаком до Москви. Візьмете участь у науковому симпозіумі з приводу надзвичайної знахідки й дістанете потрібну інформацію про будову двигуна. Зрозуміло? — засяяв Сандей, охоплений надмірним оптимізмом.
— Ви гадаєте, пане генеральний, що це так просто? Природа не дала мені рентгенівських очей, щоб я розгледів кожну деталь двигуна крізь оболонку ракети. Не плекайте великих надій… але з наукової точки зору це буде надзвичайно цікаво й повчально. Я йду. Не чекайте, проте, ніяких чудес, — мовив на прощання старий учений.