— В пізньопалеолітському періоді ми знаходимо сліди ловців північних оленів. У мезоліті виявлено зачатки гончарства, а в неоліті, молодошому періоді кам’яного віку, з якого й походить останній зразок, були вже розвинені форми рільництва і тваринництва.
Лебедєва простежила за густою хмарою диму, що пропливла над настільною лампою, і втупила погляд у невидиму цятку. Балашов відчував, що дівчина зосереджено думає.
— Чи ти, може, іншої думки?
— Не знаю, який зв’язок мають між собою перший зразок пізньопалеолітського періоду і наступні два, на десятки тисячоліть молодші, але мені здається, що ви знайшли їх на поверхні ракети.
Олег швидко підвівся і взяв із столу з десяток фотографій. Кілька хвилин перебирав їх, потім дав кожному по дві.
— Деякі шари відкладів на поверхні ракети обкреслені дуже різко. Близько двох третин поверхні забарвлено так, як і перший зразок, який ти вивчала під мікроскопом. Це не випадково. А твоя думка? — звернувся він до батька.
Той усміхався, не бажаючи так легко розкривати таємницю.
— Поміркуй краще. Розгадка на цих фотографіях, хоча й не так помітна, як на поверхні ракети, — підохочував він сина.
Балашов-молодший пригладив непокірне волосся, взяв фотографію й почав пояснювати трохи невпевнено:
— Як я вже казав, перший шар дуже великий порівняно з іншими. Забарвлення його рівномірне. Наступні шари цікаві тим, що мають лише кілька сантиметрів завширшки.
Таня підвелася.
— Під час падіння ракета досягла м’яких відкладів океану, старших за віком на два або три тисячоліття. Межа між нижнім шаром і відкладами неолітського періоду не дуже різка, і тому ракета ніби тільки ковзнула по них. Інші шари мають уже різкіші контури. На мою думку, астронавти прилетіли на нашу планету, найімовірніше, в ранній кам’яний вік. Але… — вона не домовила, бо ні письмовому столі задзвонив телефон.
Академік узяв трубку.
— Так слухаю. Надійшла телеграма з Москви… дякую… диктуйте. Продукти розпаду торію… мезоторій-1, мезоторій-2 і радіоторій… вік дві тисячі сімсот років… дякую, — він поклав трубку й випростався. Обличчя вченого сяяло від захоплення й задоволення.
— Дві тисячі сімсот років, — повільно повторив учений, ніби зважуючи кожне слово.
— Блискучий тріумф твого аналізу, Таню, — вигукнув Олег і раптом запропонував — Ти повинна лишитись у Нордвіку принаймні до від’їзду комісії. Батьку, дозволь нам хоч на відстані брати участь у ваших дослідженнях,
— Не заперечую. Твоя фантазія й Танина надзвичайна діалектика та наукова здібність можуть нам стати в пригоді… хоча ти в своїй гіпотезі щодо радіоактивності трохи помилився, — зауважив академік.
Лебедєва й сама хотіла просити, щоб академік дозволив їй лишитись у Нордвіку. Цей день приніс дівчині багато радості. Вона познайомилася з Олеговим батьком, його визнання було справжньою нагородою. І, нарешті, Таня знайшла сполучну ланку в теорії про візит невідомих астронавтів на земну кулю.
— Батьку, а як ви діятимете далі? — невпевнено допитувався Олег.
Академік розгорнув блокнот і охоче пояснив:
— Сьогодні вночі надійде спеціальна апаратура з академії. Працівники верфі доставлять її з аеродрому до монтажного цеху. Комісія вирішила відкрити ракету в Нордвіку. Ми відокремимо соплову систему з радіоактивним зарядом. Усе це згодом відішлемо до Москви в Дослідний інститут астронавтики, де докладно розробляють шляхи вивчення матеріалу з усіх галузей науки, — закінчив він і підвівся.
Таня помітила, що вчений втомився. За останні дні він не відпочивав. Академік ступив кілька непевних кроків, ніби шукав чогось. Потім, усміхнувшись, промовив:
— Пробачте, мої любі, але я залишу вас. Завтра на нас чекає багато роботи.
Вони побажали йому доброго відпочинку, Олег поділив фотографії й половину віддав Лебедєвій.
— Танечко, я гадаю, вони згодяться тобі.
— Дякую, Олегу. Ти дозволиш мені ще раз подивитися на зразки й дещо занотувати для професора Агарова?
— Звичайно, А я тим часом перегляну «Історію сонячної системи» й трохи пофантазую, — сказав Олег і перейшов до бібліотеки.
Обоє поринули в роботу. Тишу кабінету порушував одноманітний стукіт старовинного стінного годинника…
Секретар «Interstellar Company» FW-77 був приголомшений панорамою, яка відкрилася перед ним з височини двох кілометрів під час останнього розвороту реактивного літака, що приземлявся на Внуковському аеродромі.
На широких магістралях Москви, облямованих зеленими смугами дерев, пульсувало життя. Тисячі автомашин і сотні тисяч людей рухалися у двох протилежних напрямках.
Між чіткими квадратами й прямокутниками споруд розкинулися зелені простори з різнобарвними килимами квітів. Кармінове проміння призахідного сонця відбивалося у вікнах висотних будинків і доповнювало казкову пишноту теплого надвечір’я.
Літак пролетів над університетом імені Ломоносова, за кілька секунд майнув над стрункою телевізійною вишкою й нарешті почав спускатися на посадочну площадку. Велетенські покришки м’яко торкнулися бетону, і сріблястий птах попрямував до центральної споруди, на якій оберталася радіолокаційна антена.
Секретар Президії Академії наук привітав гостей і перейшов з ними до авіавокзалу. Електричний візок доставив багаж до пульту. Ввічливий митний урядовець тільки дещо запитав у іноземних відвідувачів і відсунув багаж службовцеві, який поклав його на візок.
У Франка Вільмана був лише маленький чемоданчик. Без запрошення він поклав його на пульт і відчинив віко.
— Магнітофон. Ось моє журналістське посвідчення, — шанобливо промовив він, спокійно показуючи паспорт.
Митний урядовець глянув на фотографію, потім на апаратуру магнітофона, зачинив віко, повернув паспорт і ввічливо подякував.
«Де ж ваша пильність, — майнула у Вільмана думка. — Ха, ха! Тим ліпше!»
Йдучи до автобуса, агент купив свіжі газети англійською мовою. На першій сторінці вирізнявся напис:
Ядерна ракета
Вільман зручно вмостився і, сповнений цікавості, почав читати.
«Наукові працівники Геологічного інституту Академії наук закінчили аналіз радіоактивних зразків Хатангського кладовища. Ядерна ракета працювала реактивною силою торію. Судячи з співвідношення продуктів розпаду цього елемента: мезоторія-1, мезоторія-2, радіоторія та олова, — зоряний корабель прилетів на нашу планету дві тисячі сімсот років тому. Спеціальна комісія наукових працівників у Нордвіку спробує завтра відчинили ракету.
Читачів, напевно, цікавить, як могли наші наукові працівники визначити час прибуття невідомих астронавтів. Учені користувалися двома методами: аналізом мікрофауни у зразках відкладів, які знято з поверхні ракети, і теорією піврозпаду радіоактивних елементів.
Багато хто з читачів уже знає, що на початку нашого століття Гейгер та Рутерфорд сконструювали лічильник альфа-часток. Коли з’ясувалося, що за допомогою нового методу експериментальної фізики можна визначити точну кількість атомів, які розщепилися за секунду в грамі радіоактивного елемента, стало можливо математично вирахувати і час, за який розщепиться половина первісної кількості атомів досліджуваної радіоактивної матерії, тобто так званий напівперіод розпаду.
Тепер відомо, що в грамі торію щороку створюється одна двадцятивосьмимільярдна грама свинцю. Отже, за кількістю свинцю в радіоактивних зразках, зібраних з ракетних сопел, вирахували час, коли первісний торій покладено у ядерний двигун ракети.
Напівперіод розпаду торію становить шістнадцять тисяч п’ятсот мільйонів років».
Агент «Interstellar Company» здивовано зітхнув. Він не дуже розумівся на ядерній фізиці. Адже це було для нього незначне й другорядне. Генерального директора цікавить не час прибуття астронавтів, а конструкція двигуна, — а в тому, що він сфотографує мотор, Вільман був певен. Байдуже перегорнув решту сторінок газети, позіхнув і почав дивитися навкруги.
З-під його розстебнутого піджака виднівся сірий жилет, Вільман намагався справити враження нервової людини, яка час від часу смикає ґудзики на жилеті. Всі люди, що зустрічатимуться з ним, помітять таку характерну звичку. Трюк почав діяти. Кілька людей уже звернуло увагу на його пальці.
Вільман лукаво посміхнувся подумки…
Олег Балашов зручно вмостився у глибокому кріслі і подивився на Таню, яка нахилилася над мікроскопом. Дівчина час од часу відривала погляд од приладу і кольоровими олівцями креслила щось у блокноті. Біолог розгорнув «Історію сонячної системи», і його думки полинули у далеке минуле.