— Костянтине Миколайовичу, поверхня прозора. Крізь лупу можна побачити тонюсінькі мозаїчні волосинки, — повідомила Таня.
Академіки Балашов і Кропоткін узяли лупи.
— Друзі, наш колега має рацію. Волосинки схожі на тріщини в небиткому склі. Неозброєним оком їх не можна побачити, бо металева поверхня ракети — срібляста, точніше сріблясто-сива, і при різкому світлі поглинає мозаїчний малюнок. Хай кожен вивчає обмежену площу. Ми повинні знайти контури вхідного люка. Олег і Таня. нам допомагатимуть. У молоді гостріший зір, — усміхаючись, академік глянув на молодих працівників.
Усі відразу підсунули до ракети рефлектори, й очі присутніх вп'ялися в поверхню. Досліджували сантиметр по сантиметру.
Олег і Таня лишилися біля хвостової частини ракети. Підбадьорені довір’ям голови комісії, вони старалися, щоб не пропустити навіть найменшої плямки під скловидним шаром.
До залу ввійшов директор верфі з кількома майстрами й монтерами. Академік Кропоткін кивком голови привітав їх.
Балашов-старший помітив на головній частині ракети темну лінію. Узявши авторучку, він хотів було окреслити цю лінію, проте на гладенькій поверхні писати не зміг.
— Костянтине Миколайовичу, я знайшов перші сліди, Треба кожному члену комісії дати крейду, щоб позначати знайдені контури.
Директор верфі одразу ж звелів принести скриньку крейди.
Поступово всім пощастило знайти явні та приховані ознаки жолобків. Крейдяних позначок на поверхні ракети ставало дедалі більше, незабаром вони вже з’єднувалися в компактні схеми. Механіки за потребою переміщали джерела світла.
За годину закінчили обстеження всієї поверхні.
Таня і Олег знайшли симетрично розташовані квадрати, які мали подобу намиста, надітого на корпус ракети поблизу стабілізаторів.
Академік Кропоткін перший зійшов униз і запросив інших співробітників оглянути крейдяні контури схем з дальшої відстані. Олег при потужному сяйві рефлекторів сфотографував кілька таких схем.
— Костянтине Миколайовичу, дозвольте піти й проявити плівку, щоб ви порівняли схеми обох боків ракети, — зголосився він.
— Чудово, — похвалив Олега батько.
Директор верфі взяв телефонну трубку й дав вказівки фотолаборантові верфі.
— Товаришу директоре, чи не могли б ми дістати тонкий шліфувальний брусок? Нам треба трохи сточити скловидний шар над гаданим вхідним люком ракети, а утворений порошок піддати аналізові,— звернувся Кропоткін до директора.
— Михайле, зробіть, будь ласка, що треба, — наказав директор головному майстрові.
— А тепер, друзі, перш ніж робити щось далі, обміняємось думками. Признаюся, мене надзвичайно цікавить склоподібний шар на ракеті! — промовив голова комісії.
Директор Інституту хімії академік Іван Павлович Бердичев перший узяв слово.
— Я гадаю, що поверхню ракети було покрито захисним шаром — якоюсь сполукою з надзвичайно високою температурою плавлення. Ракета, напевне, влетіла в атмосферу Землі без попереднього гальмування. Поверхня розжарилася до кількох тисяч градусів. Гальмові двигуни, розміщені в головній частині, можливо, саме в тих великих прямокутниках, почали працювати запізно. Струмені повітря, що обтікали ракету, тиснули розтоплений шар поверхні до хвостової частини, і тут ми бачимо незначну хвилястість грубіших шарів скломаси. Нарешті гальмові двигуни запрацювали, інакше надзвичайно висока температура при терті пошкодила б ракету, а то може й спалила б її, Але ракета збереглася ідеально, значить, тут сталося щось інше. Що саме, поки що невідомо. Під час падіння у крижану воду поверхня швидко охолонула, і тому скловидний шар потріскався, — закінчив докладне пояснення Бердичев.
—Є інші думки? — звернувся Кропоткін до членів комісії. Та всі присутні вчені погодилися з Бердичевим.
— Припущення академіка Бердичева цілком обгрунтоване. Сподіваюся, що дальше дослідження підтвердить його практично. Я багато міркував про те, як виникла тріщина над радіоактивним зарядом. Гадаю, що соплова система під час падіння ракети в океан уже не працювала. Середня обкантовка над зарядом торію мала зовсім іншу температуру, ніж овальні сопла, бо в неї менша поверхня. Раптове й швидке охолодження, мабуть, викликало тріщину, крізь яку просякало флуоресціююче світло, аж поки її не забронювали захисними плитами, — додав академік Кропоткін.
У цей час до залу ввійшов Балашов-молодший з іще мокрими фотознімками обох боків поверхні ракети.
Він розклав фотографії на робочому столі.
— Правий бік ми віддрукували в зворотному порядку, щоб можна було точніше порівняти крейдяні схеми обох боків, — пояснив Олег.
З першого погляду було видно, що більшість схем на обох боках однакові.
— Передні кола діаметром близько метра з вписаними в них трикутниками могли бути жалюзі висувних радіолокаційних антен на передній частині ракети, — показав Кропоткін на фотографії.
Члени комісії погодились.
— Прямокутники за цими колами на головній частині, як слушно зауважив Бердичев, певно, справді гальмові двигуни, тим паче, що частина поверхні ракети перед ними потьмяніла, стала темно-синьою, очевидно, від реактивного полум’я, — вів далі Кропоткін.
— Дозвольте мені,— попросив Бердичев.
— Будь ласка!
— Від кінця головної і до початку хвостової частини ракети ми бачимо трикутник заввишки приблизно десять метрів. Я гадаю, що це зовнішнє жалюзі засувних несучих поверхонь. Одразу ж на початку цієї схеми є велике коло, далі — чотири малих. Перше могло бути вхідним люком. Розмір його відповідає середньому зростові людини, а решта кіл були, напевне, ілюмінатори з засувними жалюзі.
— На мою думку, академік Бердичев має рацію, — зауважив голова комісії.
— Хвостова частина ракети, мабуть, віддільна, бо по краю її чітко помітна лінія окружності, а квадратні схеми — це, певно…
— …заслінки над сполучними гвинтами, які можна підтягувати лише з зовнішнього боку ракети, — вигукнув Олег.
Таня гаряче закивала йому.
— А чи не спробувати нам просвердлити оболонку ракети на гаданому місці вхідного люка?
Всі схвалили цю пропозицію.
— Мешканці Всесвіту, які сконструювали корабель, вже тисячі років тому досягли такого розвитку науки, якого ми досягли тепер… Це щодо форми, зовнішньої будови та інших ознак ракети, — промовив академік Балашов.
— Наша сучасна теорія й практика конструювання ракет майже відповідають науковій думці мешканців невідомої планети. Щоправда, інакше й не може бути, бо закони природи єдині для всього Всесвіту. Але якої вершини досягли тепер живі організми планети, що породила цей міжзоряний колос? Але не гаятимемо часу До роботи! — закликав Кропоткін.
— Чекаємо на ваші розпорядження, — відповів Бердичев.
Механіки верфі були напоготові. Вчені підійшли до гаданого вхідного люка, Головний майстер вліз на монтажну драбину з високооборотиою шліфувальною машиною. Його помічники підсунули під ракету широкий стіл, заславши його папером. Увімкнули електромотор. Диск шліфувальної машини вгризався в поверхню скломаси, і на папір посипався білий порошок.
Проте за короткий час диск Шліфувальної машини ста в зовсім гладенький!
Поверхня ракети була така тверда, що згладили міцний високооборотний диск. Довелося принести спеціальні диски, покриті алмазним порошком. Шліфування прискорилося, За півгодини майстрові пощастило зняти скловидний шар з усієї позначеної площі.
Академік Бердичев одразу взяв зразки сточеної скломаси й пішов до лабораторії робити попередній аналіз. Саме по закінченню шліфування він повернувся й оголосив членам комісії, що тут ідеться про сполуку кремнію з берилієм.
Механіки підкотили ультразвукову бурильну машину, потім пневматичну помпу з порожніми контейнерами, до яких мали відкачати газоподібний вміст ракети так, щоб він не перемішався з навколишнім повітрям. Дослідження складу атмосфери всередині ракети було дуже важливе з наукової точки зору.
Академік Кропоткін запропонував свердлити точно в центрі дискового люка й передусім виміряти внутрішній тиск усередині ракети.
Люди працювали дуже обережно. Приєднавши до поверхні ракети ущільнювальну апаратуру ультразвукової бурильної машини, увімкнули прилад. Ультразвук здатний пробивати навіть найтвердіші сплави щонайменше на півміліметра за хвилину. Але тепер стрілка вимірювального приладу стояла нерухомо й по п’яти хвилинах роботи.