Таня взяла Олега за руку, підвела до найближчого столика під величезною парасолькою, посадила в плетене крісло й пояснила:
— Любі мої, ви обоє неуважно прочитали моє привітання, йдеться не про Дамаск зокрема, а про тридцять четверту паралель,
— Це все одно нічого мені не говорить, — зізналася Наташа.
— Я не перевірятиму ті скромні знання з географії, які ще лишились у вашій пам’яті, заполоненій тепер виключно теорією регулювання розвитку рослин за допомогою радіоізотопів, але нагадаю, що на північ од Дамаска, поблизу тридцять четвертої паралелі, лежить так звана Баалбецька тераса.
Прихід офіціанта обірвав її розповідь.
— Три порції морозива із збитими вершками, — квапливо замовив Олег і підпер рукою підборіддя.
— Вчені вважають, що поміж дивовижними спорудами сивої давнини найзагадковіша будова — Баалбецька тераса в гірському ланцюгу Антільських островів. Професор Агаров запропонував мені поїхати у складі розвідувальної експедиції.
— А вирушили так поспішно, що ніколи було навіть послати телеграму, — додав, лукаво посміхаючись, Олег.
— Товаришу біолог, вам не завадило б тримати язика за зубами, — войовниче зауважила Наташа.
Офіціант знову на якусь мить обірвав їхню розмову. Таня з’їла вершки й трошки морозива, примружила від насолоди очі й повела далі:
— Багато геологів знаходили в Лівійській пустелі незвичайні органічні скляні речовини тектити, які не могли виникнути самі, бо, щоб вони утворилися, потрібна неймовірно висока температура. Те, що тут ідеться не про звичайну різновидність кремнію, довели наші й зарубіжні фізики-ядерники, які знайшли в тектитах радіоактивні ізотопи алюмінію та берилію.
Олег запалив сигарету, видихнув дим і нетерпляче мовив:
— Розповідай, Таню. Ми з Наташею щодня маємо справу з десятками радіоізотопів, але про таке ще не чули.
— З колекції тектитів, яку я привезла, дарую тобі один для аналізів, — усміхнулася Таня.
Олег вдячно погладив їй руку. Танина розповідь набувала якоїсь таємничості.
— Вчені вважають, що тектити виникли багато років тому під впливом високої температури й потужного радіоактивного випромінювання. Академік Агаров висловив думку, що колись нашу планету відвідали високорозвинені астронавти.
Наташа здивовано випросталась:
— Чого завгодно я чекала, але такого…
— Це лише початок, Наташко. Академік Агаров не юнак і, перш ніж висловити якусь думку, повинен мати докази… І ось вам перший. Все треба розглядати у взаємозв’язку. Я вже казала про Баалбецьку терасу. Так от, мені пощастило ходити по велетенських кам’яних плитах, з яких збудовано цю площадку. Ще ніхто не відшукав ключа до таємниці: коли, як і навіщо рука розумного створіння спорудила цей чудовий об’єкт.
Таня на мить замовкла. Олег замислено перемішував ложечкою вершки з морозивом, потім глянув на Таню й мовив:
— Академік Агаров вважає, що між виникненням тектитів і тією терасою є прямий зв’язок?
Таня кивнула:
— Так. Він доводить, що Лівійська пустеля з тектитами, які в ній трапляються, лежить відносно недалеко від Баалбецької тераси. Астронавти могли використовувати її як стартову площадку для ракет з ядерним паливом. Величезна температура ядерних вибухів з ракетних двигунів під час першого приземлення розтопила пісок пустелі, а страшенний тиск розкидав ці краплі у вигляді тектитів далеко навкруги.
Наташа доїла солодощі, відсунула вазочку й зробила логічний висновок:
— Отже, з цього можна судити, що невідомі астронавти спочатку приземлились у Лівійській пустелі, а згодом, знайшовши зручну височину, теперішню Баалбецьку терасу, перетворили її на ракетодром?
Лебедева уточнила:
— Можна це пояснювати і так, але можна й інакше. Астронавти могли спорудити терасу на згадку про свої відвідини чи для монтажу своїх кораблів, бо умови пустелі, де часто бувають вітри й урагани пилу, не дуже сприятливі для космодрому.
Олег замовив оранжаду й замріяно дивився на рідину, що осідала навколо тоненької соломинки. В думках він сягнув у минуле, і перед його очима постав караван велетенських ракет. Олегові здалося, ніби він бачить командира першої ракети, який пильно вдивляється в екран радіолокатора, шукаючи зручного місця для вимушеної посадки. Очевидно, якась аварія примусила космонавтів приземлитись у пісках Лівійської пустелі, адже інакше вони знайшли б зручніше місце.
Сопла двигунів вивергають величезні конуси ядерного палива. Зростає гуркіт. Велетенська срібляста ракета велично сідає між піщаними кучугурами.
Потужний повітряний вихор жене хмари пилу. Гігантські шасі-амортизатори ракети торкаються грунту… Ось уже лунає дзвінок сигналу.
Олег здригнувся. Він справді почув дзвін…
Це Наташа стукнула ложечкою об порожню вазочку, щоб вивести принишклого співбесідника із задуми.
— Повернися, любий, до двадцятого століття, — лагідно промовила Таня.
Молодий біолог щиро засміявся.
— Танечко! Це надзвичайно спокуслива гіпотеза, майже неймовірна, але водночас твереза, вірогідна. Тож розповідай далі!
Таня задумливо мішала соломинкою залишки оранжаду, немов шукала потрібні слова.
— Я завжди вважала тебе за найбільшого фантаста факультету, гадала, тебе ніщо не здивує, а тепер…
— …капітулюю, — пожартував Олег.
Те, що зараз я вам розповім, — іще неймовірніше.
Наташа неспокійно засовалася в кріслі.
— За мечеттю, яку ви бачили на листівці, є чудовий музей. У ньому ми з академіком Агаровим знайшли історичний скарб. Ви чули коли-небудь про «Рукописи Мертвого моря»?
Обоє заперечно похитали головами.
— В тому районі недавно знайшли цінні рукописи, де описано зникнення біблейських міст Содома і Гоморри, — останні слова Таня вимовила дуже повільно й значуще.
«Содом і Гоморра», — майнуло в Наташиній голові. Знайомі назви. Що ж то за міста? Вона вперто намагалася пригадати. Десь у закутках пам’яті почали вимальовуватися риси зморшкуватого обличчя Михайла Петровича, старого вчителя історії.
І от уже спогад яскравіший!
Але як воно було?
У Ветхому завіті збереглася легенда про якогось батька і дочок, котрі йдуть з міста напередодні його знищення.
З неба падає вогняний дощ…
— Наташко, — раптом гукнув Олег, — куди де ти дивишся?