Наслідок свого дослідження вчений сформулював так:
1. Орбіта Землі є мірою всіх інших орбіт.
2. Накресли навколо неї додекаедр — дванадцятигранник, і сфера, описана навколо нього, є Марс.
3. Навколо орбіти Марса накресли тетраедр — чотиригранник, сфера навколо нього є Юпітер.
4. Навколо орбіти Юпітера накресли куб — навколо нього описана сфера є Сатурн.
5,Тепер впиши до орбіти Землі Ікосаедр — двадцятигранник, і вписана сфера є Венера.
6. До орбіти Венери впиши октаедр — восьмигранник, і вписана сфера є Меркурій,
Кеплер назвав свою теорію «Таємниця світу». Подальші праці довели її неспроможність. Але всупереч цьому теорія дала астрономії багато користі.
Цією незвичайною теорією Кеплер уперше в історії звернув увагу на великий простір між орбітами Марса та Юпітера. На жаль, цього визначного відкриття довго ніхто не помічав.
Аж через 177 років Ян Дангель Тіціус указав на незвичайну прогалину цікавою грою чисел, якою він робив спроби пояснити регулярність віддаленості планет од Сонця.
Після багатьох спроб Тіціус написав ряд чисел, що починався від трійки, а далі йшли двократні попередніх величин:
0—3–6— 12–24—48—96— 192
До кожного числа він додав четвірку й дістав новий ряд:
4—7— 10–16—28—52— 100–196
Кожне число цього ряду, поділене на десять, являє собою приблизну відстань планет од Сонця, коли за одиницю взяти відстань Землі від Сонця.
Це числове співвідношення розширив і опублікував керівник Берлінської обсерваторії Боде. Звідси й назва — закон Тіціуса — Боде.
За часів, коли жили ці астрономи, ще не були відомі планети Уран, Нептун і Плутон. Гадані відстані дуже точно відповідали справжнім, крім прогалини біля числа 2,8.
Боде як астроном-практик передбачав невідому планету, яка мала заповнити незбагненно великий простір між Марсом і Юпітером. Можливість існування невідомої планети стала ймовірною, коли 13 березня 1781 року Джон Гершель відкрив планету Уран.
Проте цілих п’ятнадцять років астрономи марно шукали невідому планету.
1 січня 1801 року сіцілійський астроном Джузеппе Піацці, спостерігаючи небо для свого зоряного каталога, відкрив у сузір’ї Бика невідому зірку сьомої величини. На другий день він провадив повторні спостереження і побачив, ідо зірка перемістилася.
Нову планету астроном назвав ім’ям богині-охоронниці Сіцілії — Церери. Математик Гаусе згодом вирахував її орбіту. А через рік бременському астрономові Ольбресові, незважаючи на негоду, пощастило знову побачити Цереру на цій орбіті.
І тоді сюрпризи пішли низкою!
28 березня 1802 року той самий Ольбрес відкрив ще одну планету, яка за дві години перемістилася відносно до сусідніх зірок. Гаусс вирахував орбіту й для цього тіла — і досяг дивовижного результату: нове тіло рухалося приблизно на такій же відстані, як і Церера, тільки його орбіта була похилена до екліптики під іншим кутом.
Ольбрес вийшов із скрутного становища: він позначив обидва планетоїди як уламки невідомої великої планети, що колись розпалася.
У вересні 1804 року астроном Гардінг відкрив у сузір’ї Кита нове тіло подібного виду, а в березні 1807 року Ольбрес знову відкрив у сузір’ї Діви ще один планетоїд — найяскравіший і єдиний, якого можна було спостерігати неозброєним оком. Чотири відкриті астероїди дістали імена: Церера, Паллада, Юнона, Веста.
До 1922 року астрономи відшукали 933, а до наших днів — понад дві тисячі астероїдів.
Таким чином, було виявлено, що велетенська просторова прогалина між Марсом і Юпітером повна-повні- сінька уламків космічної матерії. Відкриті астероїди кружляють у дуже широких межах — від 2 до 3,5 астрономічних одиниць і час їхнього обігу коливається від 1,8 до 34 років.
Справжня причина виникнення астероїдів невідома й досі».
Олег згорнув книгу.
Астероїди є рештки невідомої планети Тора!
Катастрофа в сонячній системі!
Юнак підвівся й поквапливо попрямував до батька.
— Де це ти блукаєш, Олегу? — зустрів його старий.
— Я перевіряю нашу гіпотезу про сонячну систему.
Професор Бердичев підтвердив, що вона правильна Ми з Танею вже переклали всі позначки невідомою мовою на наш алфавіт — і все чудово збіглося. Наша сонячна сисіема а періоду неоліту на Землі мала десять планет!
— Десять планет? Докази? — не йняв віри академік Балашов.
— Фотографії десятої планети Тора є в матеріалах у Івана Павловича, я щойно від нього. Не хочу випереджати наукові дослідження а те гадаю, що ракета прилетіла з тієї планети перед катастрофою, трагічні сліди якої кружляють тепер у просторі Марс — Юпітер, — переконував батька Олег
Балашова-старшого щиро дивувало, що син так неухильно й наполегливо старається довести, ніби космічний корабель прилетів з нашої сонячної системи. Батько похитав головою:
—І де де все в тебе береться — зокрема оті твої сміливі гіпотези?
— Гм… знаєш, це… Танин метод у дії,— всміхнувся Олег, — ну, і зліт думки, який у старших скромніший, точніший і недовірливіший. Це, по суті, нескладний процес. Ти маєш трохи часу?
— Будь ласка, розповідай!
— Насамперед я поставив собі запитання: чи могла ракета прилетіти з Проксіми Центавра. Ця ракета не схожа на теоретичні креслення фотонової ракети прийдешнього. Дійшовши висновку, правда, дилетантського, що вона не може розвинути швидкості світла, я дуже легко вилучив віддалені системи. Тоді в мене зміцніла думка, що космічний корабель виник у родині нашого Сонця! Я вивчив умови на дев’яти існуючих планетах і спокійнісінько вилучив Юпітер, Уран, Нептун і Плутон. Життя на них неможливе.
Меркурій ще зачекає кілька більйонів років на умови, за яких було б, мабуть, можливе перетворення неживої матерії на первинні коацервати, а Венера тепер перебуває, певно, у стані нашого давно минулого археозою.
Доведено, що ракета — неземного походження. Те, що вона не з Марса, обгрунтовуємо певною суперечністю. Мислячі істоти, які досягли такого культурного й технічного рівня, що змогли створити міжпланетний корабель, були б здатні воювати з природою; і якби вони були з Марса, то на Марсі й досі зберігалися б умови для життя, адже шо означають три тисячі років, зокрема, коли атомна енергія служить корисній меті. Отже, лишилося єдине; десята планета, і саме в просторі між нашою Землею І Юпітером.
У знайденій схемі на місці теперішньої смуги астероїдів позначено планету на Ім’я Тора.
Астероїди — не її уламки!
Отаке Танине і моє кредо! — закінчив свій переконливий аналіз молодий біолог.
Академік задумливо креслив криві поверх якихось розрахунків.
— Кредо, Олегу… кредо вашої буйної фантазії та здатності комбінувати, тихо промовив Балашов. — Я ціную вашу нестримнїсть у здогадах, яка звичайно, в межах припустимого, але треба зачекати на справді наукові докази. Не забувай, що діалектика перемагає саме непохитними науковими доказами. Що ти робитимеш далі?