Академік перегорнув першу сторінку й узяв аркуш паперу.
— Початок записів я переклав ще в інституті і вклоняюся величі духу автора. Слухайте:
— «Із спорідненої сім’ї приходжу я до вас, істоти майбутнього, я — нещасний мандрівник і останній свідок.
В ім’я розуму, науки й краси мирного життя віддаю вам атом багатства, що його створив давно колись наш рід для розквіту природи мислячої.
Ми володіли нею, і вона підкорялася нам!
Служила нам, поки мозок був поміркований і спокійний.
Та шаленство, що охопило купку сильних багатством, але слабким духом, згубу готує, згубу жахливу.
Безмежний Всесвіт єдиний у своїй матеріальній основі, а природа — сумлінна вчителька науки, і тому ви підете колись далі, ніж убогий розум наш.
Я приходжу до вас од колиски життя спорідненої системи.
Родо колись згасне, бо неосяжні глибини Всесвіту, де міріади метагалактик голублять одна одну лише дотиком світла, є джерелом вічного виникнення й відмирання, колискою змін форм невпинного руху.
Більйони одиниць часу будуть свідками історій славних, що їх після нас, торійців, на Бонгаве й у вас, на прекрасній Маномі, а згодом і на Тамаруку створить мисляча матерія.
Я знаю, що мій заповіт зберігся і ви читаєте його. Ви тепер високо, ще трошки — і станете схожими на нас.
Спиніться!
Спиніть!
Мати-природа ховає від вас уже тільки останню сторінку своїх таємниць.
Не розкривайте останніх таємниць природи, доки цей заповіт не прочитаєте мільйонам ваших.
Згубна доля Тори й Бонгаве повинна стати відомою всій Маномі!
Доля неслухняної дитини Рода, яка змінила мудрість на шаленство й підготувала собі неминучу загибель.
Хай цей єдиний вигук долине до вас у прийдешній час!
Періта з Тори».
Старий замовк, і в кімнаті запала мертва тиша.
Всі наче скам’яніли. Яшкевич, Лемар і Олег майже не дихали. В їхній свідомості, здавалося, гучно відлунювали стародавні слова невідомого вченого, які немов били на сполох, звертаючись до теперішніх людей.
— Так, так, — відкашлявся академік Владимиров.
Його голос прорізав тишу, наче тріск підтятого блискавкою столітнього велетня.
— Заповіт генія десятої планети! — зворушено мовив Олег Балашов.
— Десятої планети? — наче прокидаючись із сну, перепитав доктор Лемар.
— Так. Цей заповіт незаперечно доводить, що гіпотеза Лебедєвої та Олега правильна. Десята планета Сонця — Тора існувала, а ракета є витвором науки й техніки її мешканців, — підтвердив професор Яшкевич і лагідно глянув на юнака.
— Професоре, це ж чудово! Наше Сонце — Родо мовою мешканців планети Тора — наділило своє п’яте дитя першістю. На Торі виникла й, очевидно, вимерла первісна в сонячній системі жива істота. Заповіт Періти — неоціненний. Розгляньмо, будь ласка, його хоча б у загальних рисах, — попросив Олег.
— Ось бери. Чигай і розглядай. Поки що майже дослівно підтвердилася реальність твоїх і Таниних здогадів, — заохотив його старий.
— Дякую, але без вас я не впораюся, — скромно сказав Олег і почав читати перше речення: — «Із спорідненої сім’ї приходжу я до вас, істот майбутнього». Цілком зрозуміло. На мою думку, Періта хотів досягти найближчої планети, на якій виявлено ознаки життя.
— Правильно, читай далі! — попросив Яшкевич.
Олег прочитав ще два речення й вільно переклав їх.
Періта, напевно, відчував, що він останній свідок подій, які відбувалися на Торі, і тому в ім’я мирного життя та його розвитку на інших планетах збирав культурне багатство, створене його суспільством. Він, мабуть, хотів зібрати літературні твори, звукові стрічки й інші історичні свідчення зрілості живого організму тих часів.
— Правильно, Олегу! — Яшкевич звернувся до всіх: — Я щойно закінчив переписувати останній звукозапис. Там зафіксовано мову досконалої артикуляції з трохи сиплими звуками. Автомат доктора Лемара, напевно, через деякий час заговорить устами Періти.
— Це буде не так скоро. Не забувайте, що наш електронний автомат, пристосовано поки що тільки для писаного тексту. Заміна знаків на фонетичну форму буде дуже важка, а то й зовсім неможлива, — заперечив доктор Лемар.
— Я впевнений, що Періта лишив компас і тут. Ми на початку вивчення, але запевняю, що Періта був геній! Він підготував книжки про будову його рідної мови так уміло, що переклад чужих знаків був для науки не проблемою, а лише питанням часу. Олегу, читай далі! — втрутився в розмову директор Інституту мовознавства.
Олег вів далі:
— «Ми володіли нею, і вона підкорялася нам. Служила нам, поки мозок був поміркований і спокійний». Я гадаю, що вчені на Торі поступово відкрили всі закони природи і примусили її стати помічником суспільства у підвищенні добробуту. Але в дальшому процесі з досягненнями науки почали поводитися ризиковано. Очевидно, в суспільстві виникли ідеї, що суперечили мирному розвиткові… Які то були ідеї — про це ми, мабуть, довідаємося згодом, бо вже далі йдеться про те, що на Торі Існувало класове суспільство, яким оволоділо безумство. Про це каже Періта так: «Та шаленство, що охопило купку сильних багатством, але слабких духом, згубу готує, згубу жахливу».
— Точніше, каже про безумство купки суспільства, яка володіє багатством, тобто капіталом, і в полоні цього фетиша втрачає здоровий глузд, свідомо веде суспільство до загибелі. Коли повернемося до попередньої фрази — «Служила нам, поки мозок був поміркований і спокійний», — то можемо зробити висновок, що населенню Тори загрожувало винищення з боку науки, якою почали зловживати панівні класи, — додав до Олегових коментарів доктор Лемар.
Академік Владимиров і професор Яшкевич схвально кивнули. Олег читав далі:
— «Безмежний Всесвіт єдиний у своїй матеріальній основі, а природа — сумлінна вчителька науки, і тому ви підете колись далі, ніж розум наш убогий». Це чудовий філософський доказ того, що весь всесвіт матеріально єдиний і складається з однакових елементів, єдиного будівельного матеріалу. Всесвіт пізнаванний, природа сама поступово й наполегливо вчить мислячі істоти розгадувати її таємниці. Прогноз Періти чудовий. Він знав, що на Землі, яку вони називали Маномою, людина досягне вищого ступеня досконалості, ніж жителі Тори. Його прогноз стає дійсністю. Ми готуємо міжпланетні перельоти, і як розвиватиметься наша наука в майбутньому, досить ясно видно уже тепер, — пристрасно промовив Олег, геть забувши, що він у товаристві видатних учених.
Академік Владимиров, задоволено погладжуючи борідку, приєднався до молодого біолога.
— Періта наводить нам докази того, що матеріалістичний світогляд — непохитний, єдино правильний і можливий. Опублікування здобутого матеріалу матиме велике значення для всього людства. Справді геніальний заповіт!
Тепер уже молодий Балашов звернувся до професора Яшкевича:
— Товаришу професоре, будь ласка, перекладайте далі ви, бо я вас усіх заговорю.
Професор засміявся, взяв переклад, напівголосно й незрозуміло прочитав трохи, а тоді голосніше став пояснювати:
— Далі Періта говорить про відмирання Сонця, яке станеться через кілька більйонів років, але до того часу він пророкує славну історію, що її творитимуть після жителів Тори мислячі істоти на Бонгаве… Бонгаве…
— На Марсі,— з готовністю промовив Олег.
— Так, на Марсі і в пас, на прекрасній Маномі. Здається, Періта був романтиком. Далі йде цікавий прогноз, Періта передрікає розвиток мислячих істот на Венері. Але ж чому він прилетів на нашу Землю, коли Марс був ближче?