— …Так, тут ідеться про щось лихе, зокрема, коли взяти до уваги його заклик «Спиніть!» — погодився академік Владимиров.
—Єй інші зв’язки і питання, — додав доктор Лемар. — Напрошується відповідь, що Періта міг обрати собі за притулок тільки нашу планету, і обрав її свідомо.
Яшкевич перебіг очима кілька абзаців і гаряче закивав:
— Так, уже впевненість його фрази: «Я знаю, що мій заповіт зберігся і ви читаєте його», підтверджує думку доктора Лемара.
— З усього видно, — вів далі Владимиров, — що, пишучи заповіт, Періта не передбачав аварії на дні океану, але цілком свідомо підготовляв збереження культурного багатства своєї планети для прийдешніх поколінь живих істот.
Яшкевич знову заглибився в переклад, а потім докинув:
— Ви маєте рацію, колего. Це підтверджено словами: «Спиніться! Спиніть! Не розкривайте останніх таємниць природи, доки цей заповіт не прочитаєте мільйонам ваших». Адже це прохання, ба навіть відозва до свідомості всього людства.
— Так, друзі,—озвався Лемар, — наша наука відчиняє останні двері перед остаточною розгадкою таємниці матерії. Нам лишився хіба що тільки крок до з’ясування всіх проблем щодо будови атомного ядра й вирішення питання, де кінчається матерія й починається енергія, і навпаки.
— Ми живемо в часи шалених випробувань ядерної зброї. На західній півкулі панує істерія озброєння. Найвище організована матерія — людський мозок — починає використовувати саму себе для власної загибелі! Людина опанувала вже не одну таємницю природи, зокрема й таємницю енергії атомного ядра… але що вона з нею робить?! — обурено промовив академік Владимиров.
Доктор Лемар, що походжав по кабінету, зупинився перед старим ученим:
— Уже за часів палеоліту Періта казав про шаленство, що охопило купку сильних багатством, але слабких духом. Так, це шаленство охопило купки сильних багатством, які й тепер граються зі смертю. Хворий мозок готує нові Хіросіми!
Олег Балашов уявив собі ліс атомних грибів, які можуть вирости на нашій планеті, коли це шаленство не вилікують. Підштовхуваний нестримною силою внутрішньої рішучості, він підвівся і схвильовано виголосив:
— Дякуємо тобі, невідомий генію, за твій заповіт! Люди всього світу, всі, хто має у собі хоча б іскорку свідомості, почують твоє застереження і дізнаються про долю тих, які тепер у формі неосяжних хмар космічного пилу блукають у міжзоряному просторі!..
На мить запала тиша — тиша врочиста, тиша присяги…
— ЕЛМО чекає! — за хвилину нагадав доктор Лемар.
Усі схаменулися. Справді! Електронний автомат чекає на свою першу роботу. Академік Владимиров подав докторові оригінал книги Перітиних нотаток і разом з іншими пішов до центрального залу, де містилася складна апаратура електронного мозку.
Олег сьогодні вперше був у цьому інституті, й тому дуже радів, що зможе збагатити свій досвід. Ідучи довгим коридором, він почув звук жіночих підборів. Цей звук видався йому знайомим.
— Таня! — вигукнув юнак і представив учешім Лебедєву. Вони привітали дівчину як давню знайому.
Доктор Лемар відчинив двері до просторого залу. Таня і Олег на мить зупинилися, вражені картиною, що відкрилася перед їхніми очима. Все навкруги, крім вхідних дверей, було заповнено силою-силенною манюсіньких сигнальних лампочок, вимірювачів, з’єднань кабелів і сотнями розмаїтих рубильників та ручок. Посередині залу стояв просторий маніпуляційний стіл, а за ним — кілька рядів модерних білих крісел.
Лемар підійшов до центрального пульта, запропонував усім сісти. Потім вставив спеціальний ключ, якого вийняв із шкіряного футляра, і обернув велику синю ручку.
Апаратура ожила!
Поодинокі щитки горіли різнобарвними написами, а кругла стіна з сигнальними лампочками пульсувала, наче ясне небо з мерехтливими зірками. Залу сповнило тихе таємниче дзижчання.
— Друзі, наш автомат чекає наказів, — оголосив конструктор і, натиснувши на кнопку, надав руху частині пульта керування. Із спідньої половини висунулася прямокутна площинка, що світилася блідо-зеленим сяйвом. Праворуч вихилилася кришка з системою фотоелементів.
Лемар укріпив щоденник Періти на спеціальному пюпітрі й пристосував рухливий механізм фотоелементів до інтервалів між рядками Перітиного письма.
—Історична мить! Електронний автомат зараз доведе, чи правильно ми акумулювали до електронних рецепторів знаки невідомого письма і його граматичну будову. Дивіться на екран, де з’явиться вільний переклад Перітиних нотаток.
— Ми матимемо час занотовувати? — спитав Олег.
— Не хвилюйтеся, — заспокоїв його доктор, закінчуючи лаштування, — Електронний автомат має пристрій, який дає можливість вільно читати перекладений текст, записує цей текст на магнітофонну стрічку в тому випадку, коли до приладу закладено фонетичні елементи мови, яку перекладають, І водночас фотографує матеріал. Зараз працюватимуть лише екран кінескопа та фотоапарат.
Пояснюючи, Лемар обернув другий вимикач, Настійні сигнальні лампочки почали блимати. Одні сигнали спалахували, інші згасали. Серед рою цих світляних імпульсів засвітився центральний екран кінескопа, на якому зліва направо вискакували перекладені слова…
Присутні почали читати:
«Пишучи ці слова, я вже готуюся покинути рідну Тору, яка неухильно йде до жахливого кінця. Умови на нашій планеті стали нестерпні.
Кілька сліпців поширюють загарбницьку істерію й небезпечно заграють з наймогутнішою силою природи — енергією ядра.
Найбільшу таємницю матерії ще остаточно не розкрито, її сила поки що скута, але багатьох уже не можна переконати! Руки, що прагнуть влади, кинули десятки мільйонів торійців на рулетку.
Моя дружина Перітелла зібрала чимало книг і класифікувала їх за галузями науки. З кожної галузі вона вибрала те найважливіше, що треба зберегти для майбутнього покоління істот спорідненої системи. На звукових смужках я зафіксував виступи різних торійців, які доведуть добрі прагнення й помилки нашого суспільства. Кожна мова має свою закономірну будову; щоб показати вам місток, по якому ви дістанетеся до зібрання документів про розвиток нашого мислення, нашого розумового та ідейного рівня, Перітелла включила до бібліотеки, як першу книгу, книгу елементарної будови нашої мови.
Перші звукові стрічки є фонетичною подобою цієї книги.
Ми обрали вашу планету — Маному, тому що вже були на ній, після нас бували й інші експедиції. Магнітні знімки знайдете в обгортці «Манома-ММ».
Ваш розвиток буде тривалий, але що це проти безконечності матерії, простору й часу!
Сьогодні до вас промовляє далека давнина. Вам легше, ніж було нам. Докази, які ви знайдете у нашому заповіті, доповнять результати ваших досліджень і підтвердять непорушну єдність всесвіту, законів природи, безконечність матерії.
Нотатки, які я почав писати разом із своєю дружиною вже після відльоту з Тори, призначаємо живим істотам вашої планети й тисячам майбутніх генерацій, котрі збережуть життя мислячої істоти в спорідненій системі.
Ми присвячуємо їх вам як заповіт учених, що хочуть допомогти торжеству добра.
Ми віримо, що ви будете розумніші, ніж були ми».
Таня дочитала останній рядок. Світлові сигнали вгамувались. Доктор Лемар метис ручку, і фотоелектронний рецептор помалу здійнявся вгору, Лемар хотів було перегорнути сторінку, але академік Владимиров спинив його.
— Дякую вам, докторе! Ваш ЕЛМО неоціненний!
Лемар протестуюче здійняв угору руки.
— Товаришу академіку, ви всі знаєте, що наш автомат не підведе, та коли б ваш колектив дав електронним рецепторам не бездоганний матеріал, ви б стали зараз свідками такого стихійного протесту, якого не бачили зроду. Але найбільшу заслугу мають Періта і Перітелла. Вони насправді геніальні.
Олег голосно зітхнув:
— Якби ми могли дочитати Перітині нотатки. Передчуваю, що причини, які привели його з заповітом для людства майбутнього на нашу Землю, а не на найближчу планету Марс, надзвичайні…
— Ти знову затягнув своєї,— засміявся Владимиров. — Ех, молодь, молодь, живете ви розкошуючи! Ну, працюйте далі, а я повернуся до інституту, щоб сповістити про успіх нашого мовознавства, — старий попрощався і вже від дверей додав: — Коли закінчите знімати фільм?
— До вечора я вручу його вам, — відповів доктор Лемар.
— Чи можна нам лишитися з вами? — за себе й за Таню спитав Олег.