Перед очима нетерплячої трійки з’явилися нові рядки…
«Я опритомнів…
У кабіні тихо. Лише звук глибокого дихання Перітелли свідчив про те, що вона ще жива. Подивився на екрани передніх радіолокаторів і побачив на них мерехтливі вогники.
Ввімкнув фронтальний екран!
Зірки…
Відстебнувся од крісла і подивився на прилади перед Перітеллою. Її рука спочивала на червоній ручці торійового автомата.
Я схопив цю руку, і Перітелла опритомніла.
— Все гаразд? — перелякано запитала вона.
— Так, люба, але тільки завдяки тобі. Ти подолала слабкість м’язів і ввімкнула автомат. Вихопила нас з катастрофи. А здавалося, що надії вже немає,— проказав я зворушено, допомагаючи їй вивільнитися з запобіжних лямок.
— Це випадково. Моя рука була біля важеля, — пояснила вона.
Небезпечний експеримент допоміг нам після повернення на Тору вдосконалити керування кораблем, Усі важелі керування двигунів ми вмонтували в бильця наших крісел… у майбутньому ми зробимо посадку на Маномі цілком безпечно».
На цих словах переклад Перітових нотаток закінчився. Лемар на хвилину вимкнув електронний автомат і з насолодою запалив. Олег трохи почекав, а потім спитав:
— Докторе, як міг Періта забути про можливість такої небезпеки?
— Гм.. — Лемар на мить замислився, — це було, мабуть, так: Періта під час польотів на Марс мав справу з тяжінням таким же, як і на Торі. Торійці знали, що наша Земля є найбільшою планетою в напрямі до Сонця, знали, що тяжіння Землі в п’ять разів більше, а атмосфера густіша, 3 технічного боку вони обладнали свій ракетоплан досконало; адже ми й досі не маємо сплавів, які витримали б таку величезну температуру. Але торійці не врахували те, що будова їхнього тіла й недостатня сила м’язів може стати перешкодою при першій спробі зробити посадку на нашій планеті,— шукав Лемар вірогідного пояснення.
— Тоді напрошується питання: чому Періта вирішив прийти до нас удруге, вже з заповітом?
Таня сиділа мовчки. Зачувши ці слова, вона обернулась і знову здивувала всіх своєю винятковою проникливістю:
— Торійці були на нашій Землі щонайменше тричі!
Лемар і Балашов перезирнулися.
— Так, щонайменше три рази! Читаючи хвилюючі нотатки з Перітового щоденника, ви забули, що на початку він згадав про існування магнітного фільму «Манома ММ».
— Танечко, ти просто неперевершена! — вигукнув Олег. — Адже це справді просто. Першого разу Періта з Перітеллою не приземлилися. Проте набули досвіду.
Вдруге це вдалося торійцям… і вони зробили фільм. Втретє це було, мабуть, у Хатанговій затоці…
Таня, погоджуючись, кивала головою, а потім додала:
— Не треба про це багато мудрувати. Можливо, вони були в нас більше разів, але тричі — щонайменше! Сподіваюся, нарешті, що Перітині нотатки пояснять нам і причину аварії.
У цю хвилину заблимала сигнальна лампочка над дверима, і з репродуктора долинув наказ:
— Докторе Лемар! Докторе Лемар! Екстрене засідання Президії Академії наук за двадцять хвилин.
Лемар знизав плечима, наче вибачаючись, що не може вести розмову далі, потиснув присутнім руки.
— Тож до побачення в пообідній час. Почнемо о п’ятій. Приходьте, — попроїдався він з молодими вченими.
Олег запропонував Тані зайти до батька. Може, він має нові відомості.
Так минув цей ранок, такий незвичайний своїми сюрпризами.
Що ж принесуть наступні години?..
Екстрене засідання Президії Академії наук було секретне. Даремно по обіді Олег допитувався в академіка Балашова — він дістав лише лаконічну відповідь:
— Зачекай, свого часу довідаєшся про все!
Що робити? Батько був непохитний, мов неприступна скеля. Не піддається — та це й правильно, погодився нарешті син.
О четвертій Олег зустрівся з Танею, і обоє поспішили до лабораторії доктора Лемара. Коли вони ввійшли, Лемар порався біля якогось дивовижного приладу, котрого зранку в лабораторії ще не було. Прилад стояв поблизу робочого стола електронного автомата.
Кімнату сповнювало гудіння, а на панелях нерухомо світилися різнобарвні кружальця. Лемар випростався й дружньо закивав:
— Ви прийшли вчасно. За хвилину надійдуть інші.
Олег і Таня сіли в останньому ряду. Лемар, напевно, чекав на провідних наукових працівників. І таки справді.
Першими прийшли академік Кропоткін з професором Яшкевичем. За ними — професор Бердичев з Олего- вим батьком і шестеро керівників інститутів. Всі привіталися між собою, і Кропоткін звернувся до доктора Лемара:
— Ми готові.
Заклацали важелі, посилилося гудіння, і електронний автомат почав передавати свою роботу на контрольний екран.
На зеленавому тлі виник напис:
«З історії Тори!
У сиву давнину життя Тори коли найрозвиненіший ссавець відокремився від родини звірів і почав свідомо застосовувати дерев’яне знаряддя й каміння, його центральний нервовий орган — мозок — якісно змінився.
Від інстинктивних навичок ссавець перейшов до свідоміших дій. Сотні наступних поколінь розвивали ці дії, і свідомість, що безупинно кристалізувалася, разом з навколишньою природою допомагала істотам виходити з-під влади природи.
Передні кінцівки ставали вправніші.
Поступово розвивалося примітивне суспільство мислячих істот. І відповідно до того, як розвивався розум, розвивалися їхні здібності, зростав обсяг їхнього виробничого процесу.
Виникли роди, які нагромаджували продукти, і роди, які їх не мали.
Суспільство почало розпадатися на класи.
Природні багатства на Торі були нерівномірно поділені. Існували області, де розвиток дуже швидко посувався вперед, але були й такі, де цей розвиток тюпцявся на місці.