— «Атомний гриб над Сахарою»!
Олег схопив газету, розгорнув її й напівголосно прочитав:
— «У суботу о сьомій нуль-нуль за середньоєвропейським часом здійснено, всупереч наполегливим протестам прогресивного людства всього світу, вибух атомної бомби в Сахарі на південний захід од Регана. Вибухова речовина — плутоній. За неофіційними даними, бомба така ж завбільшки, як і перша, котру скинули на Хіросіму.
Відомі ліванські громадські діячі вимагають од свого уряду негайно розірвати дипломатичні зв’язки, всі угоди та контракти з Францією, а також вислати всіх французів з Лівану».
Таня нетерпляче взяла газету й читала далі;
— «Нечувана провокація проти миру. Радіоактивна хмара суне у напрямку Єгипту та Індії. На знак протесту проти атомного вибуху марокканського повноважного посла відкликано з Парижа. Спалах обурення росте в арабських країнах та Африці. Хвиля протесту здіймається проти порушників миру.
Ім’ям усіх миролюбних народів запитуємо: хто стоїть за нечуваною провокацією проти людства, хто каламутить воду мирного співіснування народів?
Кілька родин крупного капіталу.
Поміж західнонімецьким хімічним концерном Дегуса та фірмою «Сан-Гобіан» у Парижі укладено угоду про спільне виробництво літію-6, який є важливою сировиною для певного типу водневої бомби. Для використання таємного патенту концерн Дегуса та підприємство «Ательє Парсьйо» створили акціонерне товариство «Євротоп», До тісного співробітництва з атомним центром «Секлей» залучено і концерн АЄГ…»
Таня, не дочитавши, вражено похитала головою.
І знову поблизу Лівійської пустелі. Коли ж, нарешті, вони припинять ці безглузді операції для підтримки власного престижу?.. Адже… адже це нехтування всіма людськими правами.
Олег намагався заспокоїти глибоко схвильовану подругу.
— Так, Танечко, ти маєш рацію. Ганський міністр влучно підмітив: «Почався занепад великої держави, і цей занепад буде тривалий».
Таня безтямно хитала головою.
— Доки ще атомна смерть витатиме над головами мільйонів людей? Невже сотні тисяч нещасних жертв Хіросіми та Нагасакі — недостатнє звинувачення проти кількох ворогів гуманізму? Ах, Олегу, Олегу, як гарно нам серед цього спокою і як жахливо почувають себе люди, до яких простягає немилосердні щупальця радіоактивна смерть…
Сяючу мозаїку, яку витворили недавні хвилини безхмарного щастя, підхопив вир жалю, струснув і розбив… Свідомість застогнала під раптовим ударом, і смертоносний гриб розірвав її рожеву перспективу…
Над хмарами панував мир, непорушний спокій…
Лише тоненький шар водяної пари, а під ним — планета, яку ятрять пазури капіталу.
Рвучкий північний вітер шугав вулицями Нордвіка. Зима не хотіла так легко поступитися переможній весні. Сніговий смерч нагорнув на кожному незахищеному місці купи великих кристалів. Подекуди на рогах вулиць вітряний вир уже закінчив свій бешкетливий танок і наче рештками сили крутив у лінивій спіралі шурхотливі сніжинки.
Подерті клапті хмар перелякано тікали на південь. Заметіль ущухла так раптово, що, здавалося, тиша ніби придавила будівлі.
Олег неспокійно заворушився під вовняними ковдрами й розплющив очі.
Крізь візерунки на шибках райдужним віялом виблискувало північне сяйво.
Балашов пригладив неслухняне волосся й повернув голову…
— Батько ще працює,— промовив заспано, помітивши яскраву смугу світла в щілині під дверима.
Солодко позіхнув, потягнувся, аж хруснуло в суглобах, і відкинув ковдри. Надівши капці, човгаючи, попрямував до дверей. Поволі натис на клямку, прочинив двері й зацікавлено глянув у кімнату.
Аркадій Олександрович Балашов, задумано пахкав з маленької люльки. Синій дим повисав навколо зеленого абажура настільної лампи.
Олег спробував непомітно підкрастися до дивана.
— Доброго ранку, контролере! — раптом привітав сина Балашов-старший.
Батьку, батьку, знову переборщуєш!
— На це є свої підстави, — захищався академік, затуляючи годинника, якого син докірливо підніс йому до очей.
— Але й наука повинна' підкорятися найелементарнішій потребі людського організму, як не раз казав мені один поборник непорушного принципу, — вичитував Олег батькові.
— Молодий біолог має рацію. Але тепер піди й звари мені кави! Потім я розповім таке, що тебе напевне зацікавить, — промовив океанограф, не виймаючи з рота люльки.
Олег підняв угору руки, питально глянув на благородне батькове обличчя, неначе шкодував, що той знову його обеззброїв. Однак цікавість перемогла нарікання. Олег повернувся і пішов до кухні. Увімкнувши кофейник, він поставив на тацю дві чашки. Вода саме почала клекотати, коли юнак вийшов з ванної зачесаний і вдягнений.
— Поздоровляю! Ти сьогодні моторніший, ніж звичайно, — вдячно мовив Балашов-старший.
Олег не відповів.
Він сьорбнув з чашечки і глянув на батька, чекаючи його пояснення.
— Вчора я досліджував підводний рельєф на північ од острова Бегічева… і помітив дивну річ, — почав академік.
— Не випробовуй терпіння, — всміхнувся Олег.
— Я б сказав… кладовище тварин.
— Кладовище? В Північному Льодовитому океані? А яке воно?
— Схоже на конусовидну могилу з кругоподібною основою діаметром приблизно сто метрів. Велике нагромадження мертвих глибинних тварин, які перебувають у стані розкладу.
Аркадій- Олександрович вибив люльку до попільнички-мушлі й вів далі:
— Це винятковий випадок. Дуже рідко так багато морських тварин гине природною смертю разом і в одному місці.
— Може, це наслідки глибинного вибуху якихось речовин? — висловив припущення Олег.
— Ні, мій любий! — заперечив академік. — Я відкинув цю тезу з багатьох причин, а зокрема тому, що шар мертвих тварин помалу зростає. По краю смертоносної зони спостерігається розклад у останній стадії, напіврозклад і… я б сказав… ще зовсім свіжі трупи.
— Отже, все живе, що підпливає до кладовища, приречене на загибель? — спитав Олег.
— Так, — підтвердив батько, походжаючи між розстеленими на підлозі шкурами двох полярних ведмедів, Зупинився, заклав пальці за шкіряний жилет і пояснював далі: — Над цим дивним кладовищем нерухомо стоїть потужний шар води, насиченої продуктами гниття, але підводна течія безупинно окислює верхню частину його…
— Проте я гадаю, батьку, що нестача кисню не вбиває раптово, а застерігає кожну живу істоту й жене її від небезпечного середовища.
Балашов-старший кивнув і багатозначно підняв вказівний палець: