Олег манірно випростався й надав своєму юному обличчю професорської поважності.
— Товаришу академік, на мою думку, ми можемо говорити лише про дві причини. В морській глибині б’є джерело смертоносного хімічного розчину…
— Або?..
— …радіоактивне випромінювання… — сміливо спалахнули очі молодого вченого, і водночас Олег подумав, що уже втретє за два дні йдеться про смертоносний радіоактивний фактор.
— Так, мій любий… друга правдоподібніша, — підтвердив академік.
— За програмою я маю йти з тобою сьогодні на прогулянку по морському дну. От і перевіримо, — охоче запропонував Олег.
Правда, правда… сьогодні твій підводний день. Відпочинемо кілька годин і підемо… Візьми лічильник Гейгера.
Олег підійшов до вікна.
— Шкода! До обіду з дому не виберемося. Снігу знову насипало, — промовив трохи розчаровано Олег і вийшов з порожніми чашками до кухні.
Проте здалеку долинули звуки велетенських снігоочисників, які вгризалися в сніг, наметений нічною хурделицею. Олег притулив чоло до холодного скла, кілька разів дмухнув на замерзлу шибку й крізь відтале кружальце глянув на вулицю. Замріяно дивився, а думкою полинув десь далеко, до Тані. Він влаштував її вчора в готелі «Таймир»… а наступне побачення ще не скоро.
Завтра ввечері…
Лід знову затягнув кружальце на шибці.
Ах ти, стихіє, стихіє невгамовна, коли ж людина приборкає тебе! Оце ми були б уже на пристані, а так — ще кілька годин нудьги.
Олег вийняв з шафи миску з сухарями і попрямував до свого кабінету. Глянув на розгорнену «Астроботаніку», і поганий настрій розвіявся. Олег швидко сів і, немов шкодуючи про згаяний час, заходився вивчати спектрограми поверхні планети Марс.
Гризучи смачні сухарі, підкреслював цікаві фрази, обмірковував, знову гортав прочитані сторінки…
Та ось знову долинув гуркіт снігоочисника. Лише тоді хлопець поглянув на годинника.
— Нарешті ви прийшли, — промовив він дещо іронічно й попрямував до батькової лабораторії.
Олег узяв лічильники Гейгера і водонепроникні прилади для вимірювання інтенсивності радіоактивного випромінювання. Поклав усе це до шкіряного мішка й хотів піти збудити батька. Та академік уже підходив до лабораторії.
— Ти готовий?
— Не можу дочекатися, коли ми вирушимо до затоки. А бодай її, цю хурделицю! Небо вкрало в мене кілька годин підводної прогулянки! — розсердився Олег.
— Отож треба було стати метеорологом і воювати з повітряним океаном, одвічний бунтарю! — пожартував батько.
Олег безнадійно махнув рукою. Балашови наділи шуби й хутряні вушанки. Перед дверима їхнього будинку снігу намело на півметра. Батько й син повільно вийшли на вулицю і рушили до затоки.
Біля бетонованого молу тихо погойдувався дослідний криголам «Герой». Балашови мостиком зійшли на палубу. Там уже не було й сліду по сніговій бурі. Підігріта електрикою поверхня палуби розтопила сніжинки й випарувала вологу. Вчені зійшли в трюм. Академік Балашов постукав у двері капітанської каюти.
— Заходьте! — дочувся різкий голос Володимира Петровича Мухорського.
Балашови увійшли.
— Добридень, вітаю вас! — промовив, наче гучномовець, кремезний мореплавець. Він пригладив свою густу чорну бороду й весело глянув на Олега.
— Знову сердишся? Природа перекреслила твій графік? Ха-ха-ха! — визначив він Олегів настрій і подав руку академікові.
— Відмовляюсь од бою, Володимире Петровичу! Північна природа страшенно люта до молодого покоління біологів!
Балашов-старший і Мухорський засміялися, але за мить капітан споважнів,
— Піднімемо якір?
— Прошу, на повну швидкість до 115°16′ східної довготи і 76°27′ північної широти. Сподіваюся, що сьогодні ви підете з нами до батисфери, Володимире Петровичу. Хочу, щоб ви підтвердили мої спостереження, — попросив академік Балашов.
— Це для мене новина. Що ж вас так зацікавило?
— Кладовище, підводне кладовище, — промовив Балашов-старший і багатозначно подивився на капітана.
У Мухорського від подиву витяглось обличчя. Він сів у крісло й подзвонив. Увійшов старший помічник. Володимир Петрович щось сказав йому, потім узяв циркуль і наніс зазначені координати на карту, що лежала на столі. Академік Балашов кивнув Олегові, витяг з кишені люльку і вказав на зазначену точку.
— Ось у цьому місці — таємниця, — промовив він загадково.
— Я багато чув про таємничі кладовища слонів у Індії, але щоб на морському дні та ще й на глибині близько двохсот метрів було кладовище морських тварин… це, знаєте…
— Але це так, Володимире Петровичу! І щоб пересвідчитись особисто, я й запрошую вас до батисфери. Ви допоможете мені під час дальших досліджень, — перебив Мухорського академік.
— Кладовище… кладовище, неймовірно, — бурмотів капітан.
— Батько припускає, що на зазначеному місці є якесь джерело радіоактивного випромінювання і воно на певній відстані вбиває все живе, — зауважив Олег.
Академік замислено м’яв між пальцями запашний тютюн, набивав люльку. Потім зав’язав кисет з тюленячої шкіри й поклав його в кишеню. Капітан підніс Балашову запальничку. Той глибоко затягнувся, дмухнув на вогонь і, віддаючи запальничку капітанові, знову промовив:
— Ми беремо з собою лічильники Рейтера. Якщо виявимо радіоактивність, то доведеться провести грунтовне дослідження й виробити для Академії наук пропозиції відносно дальших робіт.
У капітанській каюті ледь чутно застугоніло. Криголам рушив.
— Отже, на дні є якесь обмежене джерело радіоактивного випромінювання? — спитав капітан, наливаючи червоне грузинське вино у фаянсові келихи.
— Так, Володимире Петровичу. Йдеться не про сягнисту смугу, а про кругоподібне утворення. Однак треба підготувати батисферу. Лічильники Гейгера помістимо у зовнішні механічні уловлювачі, бо в середині батисфери, за свинцевими заслінками, вони не діятимуть, — сказав академік Балашов.
Учені підвелись і пішли коридором, а потім залізними сходами спустилися до найнижчого приміщення трюму. Проминувши машинне відділення, капітан відчинив люк до вихідного відсіку, де на сталевих тросах, що амортизували коливання, висіла велетенська броньована куля діаметром приблизно п’ять метрів. Академік Балашов приставленою драбинкою піднявся до овальних дверей, які були відчинені навстіж і скидалися на замок гігантського банківського сейфа. Балашов зайшов усередину і ввімкнув на контрольному щиті механічні уловлювачі. Попереду батисфери помалу висунулися клішневидні щупальця.
Академік вийшов з підводної лабораторії й присунув драбинку до останнього суглоба щупальців.
Олег подав йому індикатори радіоактивності та лічильники Гейгера. Балашов одкрутив гвинта на механічній клішні і в цей отвір вставив насадку з індикатором та лічильником. Потім з’єднав проводи індикатора з клемами сигнальної апаратури. Перевіривши тиск, він перейшов до другого вловлювача.
Після закінчення роботи повернувся до підводної гондоли й надав механічним уловлювачам первісного положення.
Капітан та Олег поки що лише спостерігали. В отворі гондоли з’явилось академікове обличчя.