Мухорський кивнув…
Батисфера мала вісім ілюмінаторів. Обидва Балашови й капітан Мухорський сиділи перед головним ілюмінатором. Академік узяв телефонну трубку й дав розпорядження.
Вихідна камера, в якій висіла батисфера, почала заповнюватися голубуватою водою. Світло згасло. Балашов увімкнув лампочки на контрольному щиті й два зовнішні прожектори. У конусах світла роїлися міріади бульбашок водяного потоку, що ринув у камеру крізь бічні отвори криголама. Простір навколо батисфери невдовзі заповнився водою.
Старший помічник повернув рубильник люка на дні криголама. Олег крізь нижній ілюмінатор побачив, як під батисферою, наче пелюстки гігантської троянди, розкривалися лункові захвати. Наказ академіка Балашова — і батисфера почала помалу занурюватись у темну морську глибочінь. На палубі криголама розмотувалися сталеві троси та сполучний сигналізаційний кабель, разом з яким опускалася на дно водонепроникна електропроводка.
Мухорський голосно відраховував показники на вимірювачі глибини. Олег припав до спостережного скла.
В гострих конусах світла казковими барвами виблискували тисячі рибок і дрібних та великих тварин. Підводна гондола опускалась на дно, наче примарне страховисько з фосфоресціюючими очима. Світляні конуси, немов полум’я з ніздрів казкових драконів, розтинали одвічну пітьму.
Молодий біолог перейшов до бічного ілюмінатора, за яким теж миготіли, виблискуючи, пістряві дрібні мешканці моря. За ними ганялися глибинні хижаки. На межі світляних конусів вони роззявляли зубаті пащі, і безліч дрібненьких істот зникали у бездонних шлунках підводних піратів, ніби втягнені в трубу помпи.
Олег зосереджено спостерігав цей жорстокий бій за життя в неосяжній водяній стихії. Якщо він навіть тисячу разів спускатиметься на морське дно, то завжди знайде щось нове й цікаве.
Батисфера рухалася повільніше й за хвилину зупинилася.
— Двісті п’ять метрів, — доповів капітан Мухорський.
— Ми на місці, Володимире Петровичу. Ввімкніть прожектори на всю потужність, — промовив академік Балашов.
Сліпучі конуси просвердлили густу чорноту. Метрів за тридцять під батисферою прожектори освітили мільйони нерухомих тіл. Від погляду на таку безліч трупів тварин ставало моторошно.
— Кладовище… справжнє кладовище! Ви мали рацію, АркадІю Олександровичу, ви мали рацію. Я те зроду такого не бачив, — шепотів капітан.
— Визначимо точні розміри кладовища. Що зможемо, сфотографуємо. Олегу, візьмеш проби води, це твоя робота, — сказав Балашов синові.
Олег одірвався від ілюмінатора й приготував пробовідбирачі.
Океанограф підійшов до камери, навів об’єктив і наладнав пристрій для дистанційної експозиції. Потім повернувся до контрольного щита й телефонував старшому помічникові на криголам, щоб батисферу опустили ще на двадцять п’ять метрів.
Гондола опускалася майже до самого кладовища. Колір води в блискотливих тунелях прожекторів змінився на золотаво-медовий.
— Олегу, проби!
Молодий біолог був напоготові. Він швидко натис на ручку пристрою, що висував пробовідбирачі з герметичної камери. Дальшу роботу виконав автомат. За десять секунд пробовідбирачі уже були в батисфері. Броньований люк зачинився, і прилад з водою помандрував до бункера в перегородці батисфери.
Балашов-старший тим часом фотографував піраміду мертвих тіл.
— Ми в центрі кладовища. Перевіримо індикатори радіоактивності та лічильники Гейгера, — порушив тишу академік.
Він увімкнув сигналізаційні прилади. На контрольному щиті засвітилася червона лампочка, а від звукової апаратури долинуло застережливе гудіння незвичайної інтенсивності.
— Приголомшлива сила радіоактивного випромінювання… мені навіть здається, що ми сидимо всередині атомного реактора! — озвався здивований капітан Мухорський.
Академік Балашов щось зосереджено записував до свого робочого щоденника.
— Обійдемо кладовище навкруги й складемо діаграму інтенсивності,— звернувся він до капітана.
На криголамі старший помічник маневрував за наказами по телефону. Батисфера помалу здіймалася над кривою поверхнею кладовища. По краях інтенсивність радіоактивного випромінювання поступово спадала.
— Неодмінно треба дослідити глибші шари. Пропоную зруйнувати центр кладовища підводним скрепером, — звернувся Мухорський до Балашова, який закінчував схему кладовища, точками позначаючи на ньому місця радіоактивності.
— Дякую за пропозицію, Володимире Петровичу. Дайте, прошу, наказ.
Мухорський телефонував…
Одразу ж з корми криголама почав спускатися гігантський ківш. Він глибоко занурився у гниючі залишки підводної фауни. Криголам рушив. Ківш вирив глибоку канаву, поділивши купу мазеподібної маси навпіл. Стерновий спритно розвернув криголам, і ківш заглибився у драглисті осадки ще на два метри. При одному з порухів над центром кладовища Олег скрикнув і щільніше притулився до ілюмінатора в підлозі гондоли.
— Батьку, батьку, дивись! Я бачу сяючу шпару!
Академік Балашов і капітан Мухорський кинулися до ілюмінаторів..
Проте сяйво зникло…
— Вода біля ковша закаламутилася, — пояснив Олег.
Трохи зачекаймо, тоді повернемося до центра кладовища й спустимося ще нижче, — мовив академік.
Криголам дав задній хід, зупинився над центром розкопаної могили, і гондола почала поволі опускатися.
За мить крізь каламутний нижній шар води стало пробиватися фосфоресціююче сяйво. Балашов знову увімкнув індикатори. Дзижчання досягло найвищої інтенсивності, а стрілки на приладах показували центр максимального випромінювання.
— Володимире Петровичу, придивіться уважніше! Сяйво виходить з нерівної щілини, — поквапливо прошепотів Балашов.
— Батьку, це може бути радій, — : висловив Олег свою першу гіпотезу.
Академік вимкнув рефлектори і внутрішнє освітлення батисфери. Сяюча крива на морському дні вималювалася чіткіше.
— Володимире Петровичу, повертаймося! Чи можна для дослідження спустити двох водолазів у важкому спорядженні? — запитав Балашов у капітана, ніби не чуючи Олегового припущення.
— Працювати далі зможемо тільки завтра. Захисний одяг від радіоактивного випромінювання лишивсь у Нордвіку. Ми не сподівалися на таку знахідку, — пояснив капітан.
— Згода. Та й… крім того, ми тут уже майже сім годин. Як швидко летить час… — схаменувся Балашов.
За наказом капітана батисферу почали помалу піднімати. Напівкруглі заслінки на споді криголама відчинились і одразу ж зачинилися, тільки-но гондола торкнулася буферів камери в носовому відсіку. Потужні помпи відсмоктали воду, і в камеру одразу з шумом увірвалося повітря. Перед головним ілюмінатором підводної лабораторії засвітився зелений вогник.
Капітан Мухорський відгвинтив круглу кришку батисфери, відчинив броньовані двері й ступив на східці. Слідом за ним вийшли академік Балашов і Олег.
Усі троє попрямували до капітанської каюти. Мухорський звелів повертатися до Нордвіка. В каюті на них чекав накритий стіл. Олег узяв гарячий пиріжок і несподівано промовив:
— Може, це метеор, розжарена поверхня якого лопнула в крижаній воді Льодовитого океану… адже він падав би з страшенною швидкістю! А в його ядрі міг бути чистий радій або…
Академік і капітан підвели голови.
— Фантазія, чистісінька фантазія, синку, — поплескав Балашов Олега по плечу.