Капітан Мухорський мовчки смикав вуса. Потім на дів кашкета, почухав потилицю й звернувся до академіка:
— Аркадію Олександровичу, хлопці прикриють щілини, приварять необхідні захвати. Вони звільнять це тіло від намулу за допомогою підводних бурильних машин і прикріплять підйомні троси. Спробуємо витягти його на поверхню, а якщо баштові крани витримають, то й на палубу.
Балашов погодився, але зауважив:
— Все одно треба перевірити, чи цілком затримують радіоактивне випромінювання захисні плити.
— Тож, хлопці, відпочивайте і — до праці! — звернувся капітан до водолазів.
— Володимире Петровичу, дозвольте працювати без відпочинку. Ми почуваємо себе добре… а тут ідеться про такий надзвичайний випадок, що ми не можемо дочекатися, коли звільнимо ті уламки з полону, — : попросив Сергій.
— Дозвольте їм, — докинув і Олег, який тепер перетворився з наукового працівника на нетерплячого школяра. Біолог аж тремтів од нетерпіння. Нестримна фантазія викликала в його мозку десятки дивовижних ідей та здогадів.
— Ну, якщо ви так просите… — пролунало з-під могутніх вусів.
Олег радісно обійняв командира криголама. Та воно й зрозуміло. Ця знахідка може стати доказом візиту космонавтів і сполучною ланкою з дослідженнями професора Агарова!
Всі вийшли на палубу. На носовій частині криголама матроси відчинили люк трюму, і один з потужних баштових кранів спустив у отвір гаки-затискачі. На них було прикріплено кілька свинцевих та кадмієвих плит. Водолази наділи броньовані скафандри, до спин їм прикріпили підводні зварювальні апарати. Допоміжна лебідка перенесла водолазів на поверхню моря. Слідом за ними подорожував вантаж захисних плит.
Обидва водолази були майстрами своєї справи. Опинившись на невідомому тілі, вони зняли з підвісу першу плиту А спільними зусиллями, дуже повільно, закрили нею щілину, з якої пробивалося світло.
Відрізавши зайвин метал, що виступав над щілиною, розчистили місце зварювання й ретельно з’єднали плиту з металевим корпусом. Поступово приварили й решту захисних плит. Водолази побоювалися, що не пощастить як слід зварити захисну плиту з невідомим металом. Проте ці побоювання були даремні. Робота успішно посувалася вперед. Хлопці працювали з надзвичайним натхненням, хоча рухалися незграбно, бо заважав важкий підводний обладунок.
Сергій весь час підтримував телефонний зв’язок з палубою. Доповідав про початок і завершення операцій.
— Радіоактивні індикатори вже ледь-ледь світять, — пролунало в трубці Мухорського.
— Гаразд, хлопці, тільки обережно! Ви вже працюєте понад дві години! Відпочиньте! — запропонував капітан.
— Усе гаразд, Володимире Петровичу. Розчищаємо уламки. Відклади порівняно м’які. Роботи небагато, — заспокоїв його Сергій.
Петро вже трохи очистив ділянку біля металевої стіни. Підводний бур справді досконалий інструмент — він не тільки швидко дробив матеріал, але водночас малим трубопроводом всмоктував і відводив пісок за кілька метрів од водолаза. Отож навколо робочого місця здіймалася тільки ледь помітна каламуть.
Водолази спускалися дедалі глибше… Трохи розчистивши стіни, впевнилися, що знайшли велику ракету.
— Аркадію Олександровичу, Сергій з’ясував, що знайдене тіло повністю збереглося. Йдеться не про уламки, а про цілу ракету, — поквапливо переказав Мухорський несподіване повідомлення.
— Оце так сюрприз! Передчуваю, що знахідка матиме чимале значення, — обличчя Балашова проясніло.
У трубці знову почувся голос Сергія. Мухорський подав академікові знак зачекати.
— Товаришу капітан! Далі розчищати не будемо. Треба, щоб осіла каламуть. Тим часом приваримо захвати.
— Відпочиньте, Сергію. Ми спустимо глибше троси.
А через годину піднімемо, — закінчив капітан тоном, що не припускав заперечень.
Олег сперся на поруччя й пильнував, щоб не пропустити жодного слова з розмови між капітаном та батьком.
Що то буде за ракета? Що в ній знайдуть?
Це не наша ракета, інакше ми б знали про неї, до того ж вона ще й радіоактивна…
А розміри… сім метрів, а ще нема й половини!
Справжній космічний корабель!
Думка наздоганяла думку. Олег втупився в піняві хвилі, ніби ракета ось-ось мала виринути на поверхню.
Тихо гуркотіли барабани, з яких розмотувалися тягові троси, зникаючи в розбурханих морських хвилях.
— За годину ти вже задовольниш свою цікавість, — заспокоїв Олега Мухорський. — Сподіваємося, нам пощастить витягти цю штуковину, — додав він на всяк випадок.
— Знаєте, Володимире Петровичу, не цікавість робить мене таким нетерплячим. У мене виникає стільки задумів…
— То розкажи нам про них, — академік Балашов спробував трохи розвіяти синову напруженість.
— Я гадаю, що річ, яку незабаром звільнять од намулу, справді прилетіла до нас із космосу… — Олег на мить замовк.
— Нумо далі, далі! — підбадьорив його батько.
Юнак пригладив волосся й переконано вів далі.
— Наші ракети найпотужніші в світі… а… не застосовують ядерне паливо. Це перший аргумент, що земне походження виключено. Затоплений гігант завдовжки метрів двадцять, а це величезна вага. Запустити таке тіло в повітря й подолати тяжіння планети… Я певен — тіло з космосу!
— На користь твоєї думки промовляють ще й інші доводи. Кладовищу не кілька десятків років, ба навіть і не століть… ти будеш приголомшений, коли дізнаєшся про вік цих відкладів… а в той час на нашій планеті не могло бути й натяку на найелементарніший технічний прогрес, не кажучи вже про ракети, — підтримав Балашов сина.
— Ти теж припускаєш, що це може бути посланець космосу? — перепитав Олег,
— Вірогідно, тому я щойно підкреслив, що йдеться про знахідку надзвичайного значення. Нарешті, я недавно читав у бюлетені Академії наук про перші дослідження академіка Агарова в Лівійській пустелі,— додав батько, вкрай здивувавши Олега, який приховував цю новину до Тетяниного приїзду.
Олег полинув думками до турецької кондитерської в Москві. Таня страшенно зрадіє, коли він сьогодні ввечері розповість їй про те, що оголосив батько в Хатанговій затоці. Вона напевне зацікавиться й залишиться в НордвІку, щоб взяти участь у геологічних дослідженнях.
— Бачу, моя інформація тебе анітрохи не схвилювала, — здивувався Балашов-старший.
— Я довідався про це з перших уст. Товаришка по факультету Таня Лебедєва нещодавно повернулася з експедиції академіка Агарова. Я розповім вам про це докладно, — заквапився Олег, розвиваючи теорію діалектичних взаємозв’язків між Баалбецькою терасою, Мертвим морем і Хатанговою затокою.
Тим часом Сергій і Петро приварили необхідну кількість захватів і закріпили на них тягові троси.
— Готово, Володимире Петровичу, — видихнув спітнілий Сергій. — ; Можна починати!
— Відійдіть, хлопці, далі й доповідайте про кожен рух! — звелів капітан і наказав команді біля барабанів увімкнути намотувальну систему блоків.
Колеса тихесенько рушили, тонкий сталевий трос виток по витку почав намотуватися на великий барабан.
Раптом троси напружились, у поліспасті задзвеніло, мов нап’ята тятива. Мухорський враз припинив підйом.