Туман розсіюється. — Інженерові наміри. — Три пости. — Айртон і Пенкроф. — Перша шлюпка. — Ще дві шлюпки. — На острівці Порятунку. — Шестеро каторжан висадились на берег. — Бриг піднімає якір. — Ядра «Швидкого». — Безнадійне становище. — Несподівана розв’язка.
Ніч минула без пригод. Колоністи чатували аж до ранку на посту поблизу Комина. Пірати, з свого боку, здавалося, не робили жодних спроб висадитись уночі на берег. Після того, як затихли постріли по Айртону, жоден постріл, жоден звук не виказував присутності брига у водах біля острова Лінкольна. Можна було б навіть тішитися думкою, що пірати, злякавшись невідомого противника, знялися з якоря і вирішили залишити ці широти.
Але насправді це було не так, і коли розвиднилося, колоністи знов побачили в ранковому тумані невиразні обриси піратського судна. То стояв «Швидкий».
— Друзі, — мовив інженер, — ми повинні багато чого встигнути, перш ніж розвіється ранковий туман. Він приховує нас від очей піратів і дає змогу нам діяти, не привертаючи їхньої уваги. Для нас найважливіше навіяти піратам думку, що остров’ян багато й ті спроможні вчинити їм рішучий опір. Тому я пропоную розділитись на три групи: перша залишиться поблизу Комина, друга піде до гирла річки Вдячності, а щодо третьої, то їй, на мою думку, треба перебратися на острів Порятунку, аби завадити піратам висадитись на ньому або хоча б затримати їх там. Ми маємо чотири рушниці й два карабіни. Таким чином, кожен з нас буде озброєний. Пороху і куль у нас також удосталь, шкодувати їх не треба. Нам нічого боятися рушниць піратів і навіть корабельних гармат — вони безсилі проти скель. А оскільки ми не будемо стріляти з вікон Гранітного палацу, пірати не здогадаються, що ядро, поціливши у пробоїну в гранітній кручі, завдало б нам непоправних збитків. Небезпечна для нас тільки рукопашна сутичка: піратів набагато більше, ніж нас. Тому ми всіма засобами повинні заважати висадитися піратам, але не висовуватися із-за скель. Повторюю: не берегти набоїв! Стріляти часто й влучно! На долю кожного з нас випадає по вісім — десять ворогів, і кожен з нас повинен убити саме по стільки піратів!
Сайрес Сміт чітко змалював становище, хоч говорив цілком спокійно, ніби мова йшла про звичайнісінькі буденні справи, а не про майбутній бій. Колоністи мовчки схвалили інженерів план. Тепер кожному з них треба було під прикриттям туману якнайшвидше стати на свій пост.
Наб і Пенкроф негайно підішлися в Гранітний палац, і принесли звідти достатню кількість набоїв. Гедеон Спілет і Айртон, як найкращі стрільці колонії, одержали по досконалому карабіну, що влучно стріляє на цілу милю. Чотири рушниці було розподілено між Сайресом Смітом, Набом, Пенкрофом і Гербертом.
Пости було розставлено таким чином.
Сайрес Сміт і Герберт мали сховатися в Комині, звідки могли тримати під обстрілом досить широку смугу берега біля підніжжя Гранітного палацу.
Гедеон Спілет і Наб — улаштувати засідку серед скель у гирлі річки Вдячності, підняти головний міст і всі місточки й не лише не підпускати жодної шлюпки, а й заважати їхній висадці на протилежний берег.
Айртон і Пенкроф — спустити на воду піроги й приготуватися перепливти через протоку, щоб зайняти два окремі пости на острівці Порятунку. Постріли з чотирьох різних точок на узбережжі навіють злочинцям думку, що на острівці живе багато людей і він дуже захищений.
Якщо ж піратам пощастить висадитися на берег острівця або виникне загроза, що Пенкрофа й Айртона піратські шлюпки обійдуть із тилу, обидва вони мусять сісти в пірогу, переправитись на берег острова Лінкольна і приєднатися до тих товаришів, яким загрожує найбільша небезпека.
Перш ніж розійтися на свої місця, колоністи востаннє потиснули один одному руки. Обнімаючи Герберта, якого Пенкроф любив, як сина, він зібрав усю волю, аби не виказати хвилювання, і друзі розійшлися.
За хвилину Сайрес Сміт і Герберт зайняли свій пост, Гедеон Спілет і Наб зникли за скелями; а ще за п’ять хвилин Пенкроф і Айртон, успішно переправившись через протоку, висадилися на острівці й поховалися в різних місцях на його східному березі.
Нікого з них пірати не могли помітити, бо ще висів такий густий туман, що колоністи самі ледь розрізняли в ньому бриг.
Це відбулося о пів на сьому ранку.
Незабаром верхні шари туману почали розсіюватися. Протягом іще кількох хвилин його великі білясті купи котились понад морем. Потім здійнявся бриз і швидко вимів його рештки з моря й узбережжя. «Швидкий» виринув із туману у всій своїй красі; він стояв на двох якорях носом на північ, лівим бортом до острова. Як і казав напередодні Сайрес Сміт, бриг перебував не більше ніж за милю з чвертю від острова Лінкольна.
На його кормі висів зловісний чорний прапор.
Інженер побачив у далекоглядну трубу, що всі чотири бортові гармати націлились на острів. Вони напевне були готові відкрити нищівний вогонь і лише чекали наказу.
Однак «Швидкий» іще мовчав. По палубі ходили туди й сюди десятків зо три піратів. Кілька з них піднялося на ют, ще двоє видерлося на салінг біля грот-брамселя і, озброївшись далекоглядною трубою, пильно розглядали узбережжя.
Очевидно, Боб Гарвей і його команда губилися у здогадах про те, що сталося на борту брига вночі. Чи уникнув їхніх куль той напівголий чоловік, який намагався висадити у повітря пороховий погріб? Той, котрий бився, наче тигр, і випустив у них шість зарядів із револьвера, убивши одного й тяжко поранивши двох їхніх спільників? Чи доплив він до берега? Звідки він узявся? Що йому треба було на борту брига? Чи справді він мав намір висадити у повітря корабель, як це здалося Бобу Гарвею? На всі ці запитання пірати не мали відповіді. Але й не сумнівалися у тому, що невідомий острів, біля берегів якого «Швидкий» став на якір, заселено і що його, певно, численні жителі готові захищатися. Та хоч як пильно вдивлялися пірати, вони не бачили нікого ні на березі, ні на горі. Узбережжя здавалося зовсім безлюдним. І ніде жодних ознак житла. Невже мешканці повтікали в глиб острова?
Ось які запитання ставив собі, очевидно, ватаг піратів і, не маючи на них відповіді, вирішив бути дуже обережним, а також добре ознайомитися із місцевістю, перш ніж послати туди свою зграю.
Цілих півтори години на борту брига не помічалося ніяких приготувань до нападу чи висадки на острів. Боб Гарвей вочевидь вагався. І в найкращий бінокль не можна було розгледіти колоністів, що причаїлися серед скель. Навряд чи привернула його увагу завіса із зелених гілок та ліан, яка приховувала вікна Гранітного палацу й дуже вирізнялася на голій прямовисній гранітній кручі. Та й як би міг він здогадатися, що на такій вишині, в гранітному масиві влаштовано людське житло? Вся видима із брига частина острова— від мису Кіготь і до мису Щелепи на всьому узбережжі бухти Єдності — нічим не виказувала присутності людей на острові.
Проте о восьмій ранку колоністи помітили на борту «Швидкого» якийсь рух. Заскрипіли блоки, і на воду спустилася шлюпка. В неї сіло семеро піратів. У кожного була рушниця; один із них узявся за стерно, четверо — за весла, а двоє, тримаючи рушниці напоготові і вдивляючись у берег, присіли на носі шлюпки. Напевне, то були розвідники, а не десантний загін, бо тоді їх було б набагато більше.
Пірати, що спостерігали за островом із салінгів біля грот-брамселя, певно ж помітили, що перед островом є невеличкий острівець, відокремлений затокою завширшки з півмилі. Стежачи за шлюпкою, Сайрес Сміт переконався, що пірати, керуючись цілком виправданими міркуваннями перестороги, не мають наміру заходити в протоку, а готуються спочатку пристати до острівця.
Пенкроф і Айртон, поховавшись у засідках серед гранітних скель, бачили, що шлюпка йде просто на них, і, причаївшися, чекали, поки вона наблизиться на рушничний постріл.
Шлюпка пливла до берега надзвичайно обережно. Весла опускалися у воду з великими інтервалами. Видно було, як один із колишніх каторжан на носі шлюпки весь час міряє глибину лотом, шукаючи фарватер, прокладений течією в гирлі річки Вдячності. Це означало, що Боб Гарвей має намір підвести бриг якомога ближче до берега. Чоловік тридцять піратів, видершись на ванти, не спускали з шлюпки очей і замічали шлях, аби безпечно підійти до берега.
За два кабельтових від острівця шлюпка зупинилася. Стерновий підвівся й став придивлятися до узбережжя острівця, шукаючи очима, де пристати.
І цієї миті одночасно пролунали два постріли. Легкий димок піднявся над острівними скелями. Стерновий і пірат, що міряв зондом фарватер, навзнаки звалилися на дно шлюпки. Кулі Айртона й Пенкрофа одночасно вцілили обох бандитів.
Майже зразу ж прогримів гарматний постріл, над бортом брига здійнялася хмара диму, і ядро вдарило у верхівку скель, за якими сховались Айртон і Пенкроф; у всі боки полетіли скалки каміння, та, на щастя, обидва стрільці лишились неушкоджені.
Відчайдушні прокляття й лайка почулися на шлюпці, проте вона відразу попливла далі. На місце стернового сів один із веслярів, а решта люто налягли на весла.
Та замість того, щоб повернутися на бриг, як цього можна було чекати, шлюпка швидко попливла вздовж острівця, намагаючись обійти його з півдня. Пірати гребли щосили, аби швидше втекти на відстань, недосяжну для рушничних куль.
Вони пристали на п’ять кабельтових до тієї частини берега, яка закінчувалася мисом Знахідки, обійшли мис півколом, увесь час тримаючись під захистом корабельних гармат, і скерували шлюпку в гирло річки Вдячності.
їхній намір вочевидь полягав у тому, щоб зайти у протоку в тил колоністам, які засіли на острівці, аби ті — хоч би скільки їх було — опинилися між двома вогнями: із шлюпки й з брига, тобто хотіли поставити остров’ян у скрутне становище.
Наступну чверть години шлюпка без перешкод рухалася в цьому напрямку. У повітрі й на воді запанували цілковита тиша й спокій.
Хоча Пенкроф і Айртон добре розуміли, що ризикують бути відрізані, вони все ж таки не кидали засідок, можливо, не бажаючи виказати себе, аби не потрапити під обстріл бортових гармат «Швидкого», а може, сподіваючись на підтримку Наба й Гедеона Спілета, що охороняли гирло річки, та Сайреса Сміта й Герберта, які засіли серед скель Комина.
Через двадцять хвилин після перших пострілів шлюпка вийшла на траверсу гирла річки Вдячності менше ніж за два кабельтових від нього. Починався звичний у цей час приплив, особливо сильний у вузькій протоці; шлюпку каторжан понесло до гирла річки, і вони ледве втримувалися посеред протоки, та й то лише тому, що відчайдушно гребли веслами. Але тієї хвилини, коли вони проходили на підходящій відстані від гирла річки Вдячності, їх перестріло ще дві кулі, і знову два пірати впали на дно шлюпки. Наб і Спілет також не схибили.
За хвилину бриг пальнув ядром по засідці, над якою здійнявся зрадливий димок рушничних пострілів, але воно лише відбило кілька шматків скель, не зачепивши колоністів.
Тепер у шлюпці зоставалось тільки троє неушкоджених піратів. Підхоплена швидкою течією, вона стрілою пронеслася повз Сайреса Сміта й Герберта, а ті, вважаючи, що вона пливе на надто великій відстані, утримались від пострілів; потім, обійшовши північний край острівця Порятунку, шлюпка тільки на двох веслах попливла до брига.
Досі колоністам ні на що було скаржитись. Для їхніх ворогів сутичка. почалася невдало. Ті налічували вже чотирьох тяжко поранених, а може, й убитих, а колоністи, не витративши марно жодного заряду, лишались цілі й неушкоджені. Якщо пірати не змінять тактики і далі посилатимуть на берег по шлюпці, то колоністи зможуть перебити їх одного за одним.
Тепер слушність інженерового задуму була очевидна. Пірати мусили переконатися, що вони мають справу з численним і добре озброєним противником, легко провести якого їм не пощастить.
Минуло щонайменше півгодини, перш ніж шлюпка по-додала зустрічну течію припливу і підійшла до борту «Швидкого». Коли на палубу підняли поранених, звідти пролунали жахливі крики, лайка, а потім трьома чи чотирма пострілами корабель послав на острів ядра, жодне з яких не вцілило у колоністів.
Тоді ціла дюжина п’яних від люті та й з учорашнього похмілля каторжан кинулися в шлюпку й попливли до берега. У другу шлюпку, спущену на воду слідом за першою, сіло ще восьмеро піратів, і поки перша пливла просто до острівця, розраховуючи вибити звідти ворога, друга почала маневрувати, щоб пройти у гирло річки Вдячності.
Становище Пенкрофа й Айртона ставало дуже небезпечним, і вони обидва розуміли, що повинні повернутися на острів Лінкольна.
Проте вони чекали, поки перша шлюпка підійде на рушничний постріл, і знову влучними пострілами внесли замішання в екіпаж шлюпки. Потім Пенкроф і Айртон вискочили із засідок і під запеклим обстрілом піратів перебігли через острівець, ускочили в пірогу і, перепливши через протоку саме в ту хвилину, коли друга шлюпка досягла південної частини острівця, перебігли під прикриття Комину.
Щойно вони приєдналися до Герберта й Сайреса Сміта, як пірати з першої шлюпки висадилися на острівець і забігали на всі боки, шукаючи його захисників.
Майже одночасно почулися звуки пострілів із засідок біля гирла річки Вдячності, до якої швидко наближалася друга шлюпка. Двоє із восьми піратів, що сиділи в ній, були убиті наповал влучними пострілами Наба й Гедеона Снілета, а підхоплена невтримною течією шлюпка розбилась об кідводні рифи біля входу в гирло річки. Але шестеро піратів, що лишилися живі, аби не намочити зброї, підняли її над головами і вибрались на правий берег річки. Однак, збагнувши, що там вони є доброю мішенню для стрільців, які сховалися в засаді, розбійники щодуху кинулися бігти до мису Знахідки, де їх не могли дістати кулі.
Тепер склалося таке становище: острівець зайняли дванадцятеро піратів — серед яких напевне були й поранені, — що мали у своєму розпорядженні велику шлюпку; на острів висадилося шестеро бандитів, але дістатись до Гранітного палацу ці також не могли — на річці було піднято мости.
— Усе йде як пописаному! — вигукнув Пенкроф. — Усе йде як по-писаному, пане Сайресе! Як ви гадаєте?
— Гадаю, — мовив інженер, — пірати змінять тепер тактику. Вони не такі дурні, щоб дати змогу перестріляти себе поодинці у вкрай невигідних для них умовах!
— І все ж таки вони не зможуть перебратися через протоку, — заперечив моряк. — Карабіни Айртона і пана Спілета б’ють на цілу милю і не пропустять каторжан!
— Без сумніву, — відповів Герберт. — Але що можна вдіяти з двома карабінами проти корабельно? артилерії?
— Ет, — відмахнувся Пенкроф. — Бриг нібито ще не в протоці!
— А хто йому завадить увійти туди? — запитав Сайрес Сміт.
— Це неможливо, — надто великий ризик сісти на мілину під час відпливу.
— Ні, це цілком можливо, — відповів Айртон. — Каторжани можуть скористатися припливом і зайти в протоку, навіть ризикуючи сісти на мілину, коли настане відплив; якщо так станеться — нам не вистояти проти вогню їхніх гармат.
— Тисячу чортів! — крикнув Пенкроф. — Здається, ті паскуди справді піднімають якір!
— Чи не варто нам заздалегідь сховатися в Гранітному палаці? — запитав Герберт.
— Зачекаймо трохи! — відповів Сайрес Сміт.
— А як же Наб і пан Спілет?.. — запитав Пенкроф.
— При потребі вони зуміють приєднатися до нас. Приготуйтесь, Айртоне, настав час пустити в хід карабіни.
Інженер не помилився. Бриг почав розвертатися на якорі, вочевидь готуючись підійти до острова. Приплив мав тривати ще півтори години, але течія стала набагато слабшою, і бригові легко було б маневрувати в протоці. Однак наперекір Айртоновому переконанню Пенкроф і далі не припускав, що бриг ризикне підійти ближче.
Пірати, які захопили острівець, потроху перейшли на протилежний берег протоки і тепер були відокремлені від колоністів лише досить вузькою смугою води. Озброєні звичайними рушницями, бандити не могли завдати шкоди колоністам, що засіли в Комині й поблизу гирла річки Вдячності, але вони й гадки не мали, що колоністи озброєні далекобійними карабінами і їм, забродам, загрожує небезпека. Не дивно, що, обшукавши весь острівець, вони спокійно ходили берегом.
Проте їхня самоомана дуже швидко розвіялася. Карабіни Айртона і Гедеона Спілета заговорили майже тієї самої хвилини і напевне сказали бандитам щось дуже неприємне, бо двоє з них упали, як підкошені.
Закрутилася веремія. Десятеро інших піратів, не подумавши навіть забрати тіла вбитих чи поранених, дременули до протилежного краю острівця, повскакували в шлюпку, сіли на весла і щосили погнали до брига.
— На восьмеро менше — вигукнув Пенкроф. — Слово честі, можна подумати, що пан Спілет і Айртон змовилися не відставати один від одного!
— Панове, — урвав його Айртон, перезаряджаючи карабін, — тепер нам запахне смаленим: бриг знявся з якоря!
— Піднімають якір!.. — крикнув Пенкроф.
— Так, він пішов уже вгору!
І справді, тепер чітко почувся брязкіт стопора на кабестані, який крутила команда брига. Першої хвилини «Швидкого» потягло до якоря, а коли якір відірвався від ґрунту, бриг рушив до берега. Вітер віяв з моря. На кораблі підняли стаюеель та формарсель, і бриг тихо став підходити до острова.
Зачаївшись у засідках поблизу гирла річки Вдячності та в Комині, колоністи схвильовано стежили за маневрами корабля. Їхнє становище могло стати невимовно складним, коли вони опиняться на близькій відстані під нищівним гарматним вогнем, не маючи найменшої змоги дати відсіч піратам. Хіба вони могли завадити каторжанам висадитись на берег?
Сайрес Сміт добре розумів їхню безпорадність і сушив голову, ям. знайти вихід із цього становища. За кілька хвилин йому доведеться обрати якесь рішення. Але яке? Заховатися в Гранітному палаці і витримувати облогу тижнями чи й місяцями завдяки великим запасам харчів? Чудово! Але чим усе це закінчиться? Пірати стануть хазяями на острові, понищать усе, що тільки можна, і рано чи пізно все одно здолають бранців Гранітного палацу.
Однак лишалася надія, що Боб Гарвей не наважиться зайти в протоку й зупиниться перед острівцем. У такому разі судно опиниться за півмилі від острова Лінкольна, а з такої відстані ядра не зможуть завдати колоністам значної шкоди.
— Та ніколи в світі, — повторював Пенкроф, — ніколи в світі Боб Гарвей, якщо він добрий моряк, не відважиться зайти в протоку! Він розуміє: варто налетіти шквалу, і бриг розіб’ється на друзки! А чого він вартий без корабля?
Тим часом бриг підходив до острівця Порятунку, тримаючи курс на його південний виступ. Віяв слабенький бриз, течія майже не відчувалася, і Боб Гарвей мав змогу скерувати корабля, куди заманеться. Піратські шлюпки вже розвідали фарватер, і тепер бриг сміливо плив пройденим ними шляхом. Наміри Боба Гарвея були цілком ясні: кинути якір навпроти Комина і ядрами відповісти на кулі, що досі, нищили його людей.
Ось «Швидкий» підійшов до краю острівця; ще кілька хвилин, і бриг легко обігнув його, підняв косий грот і, тримаючись круто до вітру, вийшов на траверс річки Вдячності.
— От, бандити, пруться-таки! — крикнув Пенкроф.
Цієї хвилини до Сайреса Сміта, Айртона, моряка й Герберта прибули Наб і Гедеон Спілет.
Журналіст і його напарник вирішили, що настав час покинути свою засідку поблизу гирла річки Вдячності, звідки нічого не вдієш проти брига, і повелися дуже мудро. В такий небезпечний і вирішальний момент, коли мав початися жорстокий бій, краще було триматися вкупі. Гедеон Спілет і Наб, ховаючись за скелями, перебігли до Комина, та все ж на них посипалася злива куль, які, щоправда, не завдали їм шкоди.
— Спілете, Набе! — вигукнув інженер. — Вас не поранило?
— Ні, — відповів журналіст. — Тільки зачепило кілька разів рикошетом! Але, гляньте, цей клятий бриг заходить у протоку!
— Атож! — відповів Пенкроф. — І не пізніше як за десять хвилин може стати на якір перед Гранітним палацом!
— Ви придумали, що робити, Сайресе? — запитав журналіст.
— Поки не пізно і каторжани не встигли нас помітити, треба сховатись у Гранітному палаці.
— Я так само думаю, — погодився журналіст, — але ми опинимося, наче в пастці…
— Про все подумаємо дома, — урвав його інженер.
— Отже — до Гранітного палацу! Та мерщій! — крикнув журналіст.
— Чи не дозволили б ви, пане Сайресе, зостатись нам із Айртоном у Комині? — запитав моряк.
— Навіщо, Пенкрофе? — відповів Сайрес Сміт. — Ні. Не треба розпорошувати сил!
Не можна було втрачати ні секунди. Колоністи вибігли з Комина. Невеликий виступ гірського пасма приховував їх від бандитських очей, однак вибухи гарматних пострілів, що шматували скелі, свідчили: «Швидкий» підійшов зовсім близько.
Ускочити в кошик підйомника, піднятися до дверей Гранітного палацу, де з учорашнього дня сиділи замкнені Топ і Юп, кинутись до урочистої зали — все це забрало кілька хвилин.
Колоністи вчасно повернулися додому: крізь просвіти в листі вони побачили, що огорнений димом пострілів «Швидкий» уже йде в протоці. Вони навіть мусили відійти од вікон, бо всі чотири корабельні гармати безперервно палили сліпма по засаді поблизу річки Вдячності й по Комину, хоч там нікого вже не було. Скелі розліталися на шматки, і кожен вибух пірати вітали гучним «ура».
Проте колоністи все ж таки сподівалися, що поставлена за наказом Сайреса Сміта зелена завіса добре маскує вікна й тому ніщо їм не загрожує, аж раптом ядро пробило двері і влетіло в коридор.
— Прокляття! — крикнув Пенкроф. — Нас виявили!
Можливо, колоністів ніхто й не бачив, та, напевне, Бобові Гарвею закортіло перевірити, чи не приховує чогось надто підозріла зелень на гранітній кручі, і він звелів ударити по ній ядром. А коли й друге ядро, пробивши завісу з листя, відкрило в кручі зяючий отвір, розбійник наказав обстріляти її з усіх гармат.
Становище колоністів стало безвихідним. Їхній притулок було виявлено, й вони нічим не могли захиститися від граду ядер, не могли навіть сховатися від скалок граніту, що фонтаном розліталися навсібіч. Тепер їм зоставалося тільки покинути приречене на зруйнування житло і перейти у верхній коридор Гранітного палацу. Та несподівано почувся глухни вибух, а потім — відчайдушні крики.
Сайрес Сміт і його друзі кинулись до вікон…
Величезний, могутній водяний стовп підняв корабля, той розколовся надвоє, і за десять секунд бриг пішов на дно разом із злочинним екіпажем!