115578.fb2 Туманність Андромеди - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 21

Туманність Андромеди - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 21

— Вона лишиться непритомна, — сказала Лума. — Ми підемо готувати камеру. Я хочу використати велику силіко-лову вітрину, взяту для Зірди. Туди вміститься плаваюче крісло, яке ми перетворимо в постіль на час відльоту. А коли прискорення спаде, влаштуємо Нізу остаточно.

— Як тільки приготуєтесь, повідомте на пост. Ми не будемо затримуватись жодної хвилини.

Люди поспішили в різні відсіки корабля, борючись як хто міг з гнітом чорної планети.

Переможною мелодією загриміли сигнали відльоту.

Із незнаним почуттям повного й самозабутнього полегшення люди поринали в м’які обійми посадочних крісел. Але зліт з важкої планети — це небезпечна справа. Прискорення корабля для відриву від планети було на межі людської витривалості, і помилка пілота могла призвести до загибелі всіх.

З оглушливим ревом планетарних двигунів Ерг Ноор повів зореліт по дотичній до обрію. Важелі гідравлічних крісел все глибше вдавлювалися під зростаючою вагою. Руки начальника експедиції, що лежали на кнопках приладів, стали неймовірно важкі. «Тантра», описуючи велетенську положисту дугу, підіймалась усе вище з густої темряви до прозорої чорноти безмежності. Ерг Ноор не відводив очей од червоної смуги горизонтального зрівнювача — вона гойдалася в нестійкій рівновазі, показуючи, що корабель готовий перейти з підйому на спуск по дузі падіння. Планета ще не випустила «Тантру» із свого полону. Ерг Ноор вирішив увімкнути анамезонні мотори, здатні підняти зореліт з будь-якої планети. Дзвінка вібрація примусила корабель здригнутися. Червона смуга піднялася на десяток міліметрів від лінії нуля. Ще трохи…

Крізь перископ верхнього обзору корпусу начальник експедиції побачив, як «Тантра» вкрилась тонким шаром блакитнуватого полум’я, що повільно стікало до корми. Атмосферу пробито! В пустоті простору, за законом надпровідності, залишкові електроструми збігали просто по корпусу корабля.

Зорі знову стали гострими, як голки, і «Тантра», звільнившись, відлітала все далі од грізної планети. З кожною секундою сила тяжіння зменшувалась. Легшим і легшим ставало тіло. Заспівав апарат штучної гравітації, і його звичайне земне напруження після нескінченних днів життя під пресом чорної планети здалося неймовірно малим. Люди схопилися з крісел. Інгрід, Лума та Еон виробляли найважчі на фантастичного танцю. Але скоро настала неминуча реакція, і більша частина екіпажу поринула в короткий сон тимчасового відпочинку. Не спали тільки Ерг Ноор, Пел Лін, Пур Хісс і Лума Ласві. Треба було розрахувати тимчасовий курс зорельота і, описавши гігантську дугу, перпендикулярну до площини обертання всієї системи зірки Т, поминути її льодяний і метеоритний пояси. Після цього можна було розігнати корабель до нормальної субсвітлової швидкості й надовго зайнятись визначенням справжнього курсу.

Лікар стежила за станом Нізи після зльоту й повернення до нормальної для землянина сили тяжіння. Незабаром їй вдалося заспокоїти всіх повідомленням, що паузи між ударами пульсу дорівнюють ста десяти секундам. При підвищенні кисневого режиму це не означало смерті. Лума Ласві вирішила скористатися з тиратрона[20]- електронного збудника діяльності серця і нейросекреторних стимуляторів.

П’ятдесят п’ять годин стогнали стіни корабля од вібрації анамезонних моторів, поки лічильники не показали швидкості в дев’ятсот сімдесят мільйонів кілометрів на годину — близької до межі безпеки. Віддаль од залізної зірки за земну добу зростала більше -ніж на двадцять мільярдів кілометрів. Важко передати те полегшення, яке відчували всі тринадцять мандрівників після тяжких випробувань. Радість звільнення була неповною: чотирнадцятий член екіпажу — юна Ніза Кріт нерухомо лежала в напівсні-напівсмерті у відгородженому відділенні госпітальної каюти…

П’ять жінок корабля — Інгрід, Лума, другий електронний інженер, геолог і вчителька ритмічної гімнастики Йоне Мар, яка виконувала ще обов’язки розподілювача харчування, повітряного оператора й колектора наукових матеріалів, — зібралися наче на стародавній похоронний обряд. Тіло Нізи, звільнене від одягу, поклали на товстий килим. Килим поклали на повітряний матрац, помістили в круглий купол з блідо-рожевого силіколу. Точний прилад — термобарооксистат — міг роками підтримувати потрібну температуру, тиск і режим повітря всередині товстого ковпака. Лума відмовилась на перші рік-два подорожі від тривалого сну. Каталептичний стан Нізи не минав. Єдине, чого зуміла добитися Лума Ласві, — це прискорення пульсу до удару на хвилину. Хоч яким незначним було таке досягнення, воно давало можливість усунути шкідливе для легенів насичення киснем.

Минуло чотири місяці. Зореліт ішов точно визначеним курсом, обходячи район вільних метеоритів. Екіпаж, змучений пригодами й непосильною працею, поринув у семимісячний сон. Цього разу не спало не три, а чотири чоловіки, — до чергових Ерга Ноора і Пур Хісса приєдналися лікар Лума Ласві та біолог Еон Тал.

Начальник експедиції, що вийшов з найважчого становища, в якому будь-коли опинялися зорельоти Землі, відчував себе самотнім. Уперше в житті чотири роки шляху до Землі здалися йому нескінченними. Він не збирався обдурювати самого себе, бо тільки на Землі сподівався врятувати свою Нізу.

Ерг Ноор довго відкладав те, що зробив би на другий день відльоту, — перегляд електронних стереофільмів з «Паруса». Йому хотілося разом з Нізою побачити й почути перші звістки планет синьої зірки, літніх ночей Землі. Щоб Ніза разом з ним прийшла до здійснення найсміливіших романтичних мрій минулого й сучасного — відкриття нових зоряних світів — майбутніх далеких островів людства…

Фільми, зняті за вісім парсеків від Сонця вісімдесят років тому, що пролежали у відкритому кораблі на чорній планеті — Т-зірки, збереглися чудово.. Півкульовий стереоекран поніс глядачів туди, де сяяла високо над ними голуба Вега.

Швидко змінювались короткі сюжети — виростало сліпучо-блакитне світло, і йшли недбалі хвилинні кадри з життя корабля. За обчислювальною машиною сидів двадцятивосьми-річний начальник експедиції, провадили спостереження ще молодші астрономи. Ось обов’язкові щоденні спорт і танці, доведені членами експедиції до акробатичної досконалості. Насмішкуватий голос пояснив, що першість на всьому шляху до Веги лишалася за біологом. Справді, ця дівчина з коротким лляним волоссям показувала дуже важкі вправи.

Скупий літопис життя експедиції швидко промайнув. Посилювачі світла в проекційному апараті почали дзижчати; фіолетове світло горіло так сліпуче, що навіть тут, у його блідому відображенні, люди змушені були надіти захисні Окуляри. Зірка — майже втричі більша за Сонце діаметром і масою — колосальна, дуже сплюснута, вона шалено оберталася з екваторіальною швидкістю триста кілометрів на секунду. Куля неймовірно яскравого газу з поверхневою температурою одинадцять тисяч градусів простерла на мільйони кілометрів крила перлисто-рожевого вогню. Здавалося, що промені Веги відчутно били й давили все, що потрапляло на їхньому шляху, летіли в простір могутніми списами завдовжки мільйони кілометрів. У глибині їх сяйва ховалась найближча до синьої зірки планета. Але туди, в цей океан вогню, не міг поринути жодний корабель Землі або її сусідів по Кільцю. Зорова проекція змінилася доповіддю про зроблені спостереження, і на екрані виникли напівчіткі лінії стереометричних креслень, що показували розташування першої й другої планет Веги. «Парус» не зміг наблизитися навіть до другої планети, віддаленої од зірки на сто мільйонів кілометрів.

Дивовижні протуберанці вилітали з глибини океану прозорого фіолетового полум’я — зоряної атмосфери, прорізували простір усеспалюючими руками. Енергія Веги була настільки великою, що зірка випромінювала світло найсильніших квантів — фіолетової та невидимої частини спектра. Навіть у захищених потрійним фільтром людських очах вона викликала страшне відчуття примарності, майже невидимого, але смертельно небезпечного фантома… Пролітали світлові бурі, перемагаючи тяжіння зірки. Їх далекий відгомін небезпечно штовхав і розгойдував «Парус». Лічильники космічних променів та інших видів жорстких випромінювань перестали працювати. Всередині надійно захищеного корабля почала зростати небезпечна іонізація. Можна було тільки догадуватись про шаленство променистої енергії, що страхітливим потоком ринула в пустоту простору, там, за стінами корабля, про квінтильйони кіловат потужності, які витрачалися марно.

Начальник «Паруса» обережно підвів зореліт до третьої планети — великої, але огорнутої лише тонкою прозорою атмосферою. Мабуть, вогненне дихання синьої зірки зігнало геть покрив легких газів, що довгим, ледве сяючим хвостом тягся за планетою з її тіньового боку. Руйнівні випари фтору, отруйний окис вуглецю, мертва щільність інертних газів — у цій атмосфері ніщо земне не проіснувало б і секунди.

З надр планети випинались гострі шпилі, ребра, стрімкі, зазублені стіни червоних, як свіжі рани, чорних, як прірви, кам’яних мас. На обвіяних шаленими вихорами плоскогір’ях з вулканічних лав виднілися тріщини й провалля, з яких виливалась розжарена магма і які здавалися жилами кривавого вогню.

Високо здіймалися густі хмари попелу, сліпучо-голубі на освітленому боці, непроникно чорні на тіньовому. Велетенські — на тисячі кілометрів — блискавки били в усіх напрямках, що свідчило про електричну наснаженість мертвої атмосфери.

Грізна фіолетова примара величезного сонця, чорне небо, наполовину заховане блискотливою короною перлистого сяйва, а внизу, на планеті, — червоні контрастні тіні на дикому хаосі скель, палаючі борозни, звивини й кола, безперервні спалахи зелених блискавок…

Стереотелескопи передали, а електронні фільми записали це з безпристрасною, нелюдською точністю.

Але за приладами стояло живе чуття мандрівників — протест розуму проти безглуздих сил руйнування і нагромадження мертвої матерії, усвідомлення ворожості цього світу шаленого космічного вогню. І, загіпнотизовані видовищем, четверо людей обмінялися схвальними поглядами, коли голос повідомив, що «Парус» іде на четверту планету.

Кілька обертів запису, і під кільовими телескопами корабля вже виростала остання крайня планета Веги, завбільшки майже така, як Земля. «Парус» стрімко знижувався. Очевидно, мандрівники вирішили за всяку ціну дослідити останню планету, останню надію на відкриття світу, хай не прекрасного, але хоча б придатного для життя.

Ерг Ноор піймав себе на тому, що в думці вимовив оце слово «хоча б». Мабуть, такими ж були думки і тих, хто керував «Парусом» і оглядав поверхню планети в потужні телескопи.

«Хоча б»! У цих двох словах крилося прощання з мрією про прекрасні світи Веги, про знаходження перлин-планет на дні просторів всесвіту, заради чого люди Землі пішли на добровільне сорокап’ятирічне ув’язнення в зорельоті і більш ніж на шістдесят років покинули рідну планету.

Але, захоплений видовищем, Ерг Ноор не відразу подумав про це. В глибині напівсферичного екрана він мчав над поверхнею безмежно далекої планети. На справжнє лихо мандрівників, тих — загиблих, і цих — живих, планета виявилася схожою на найближчого сусіда в Сонячній системі — Марс Така сама тонка прозора газова оболонка з червонувато-зеленим, завжди безхмарним небом, така сама рівна поверхня пустельних материків з пасмами зруйнованих гір. Тільки на Марсі панував пекельний холод ночі і різка зміна денних температур. Там були мілкі, схожі на велетенські калюжі болота, які майже зовсім випаровувались, коли-не-коли випадав дрібний дощик або іній, спостерігалося жалюгідне життя омертвілих рослин і дивних, млявих тварин, що заривалися в землю.

Тут шалене полум’я блакитного сонця нагрівало планету так, що вона вся пашіла жаром найбільш палючих пустель Землі. Водяні випари в мізерній кількості здіймались у верхні шари повітряної оболонки, а величезні рівнини затінювалися лише вихорами теплових струменів, що безперервно збурювали атмосферу. Планета оберталася швидко, як і всі інші. Нічне охолодження розсипало гірські породи в море піску. Пісок — оранжевий, фіолетовий, зелений, блакитнуватий або сліпучо-білий — засипав планету величезними плямами, що здалека здавалися морями або заростями вигаданих рослин. Пасма зруйнованих гір, вищих, ніж на Марсі, але так само мертвих, були вкриті блискучою чорною або коричневою корою. Синє сонце, з потужним ультрафіолетовим випромінюванням, руйнувало мінерали, випаровувало легкі елементи.

Світлі піщані рівнини, здавалось, випромінювали саме тільки полум’я. Ерг Ноор пригадав, що в старовину, коли вченими була не більшість населення Землі, а лише мізерна група людей, серед письменників і художників поширювалися мрії про людей інших планет, що пристосовувалися до життя в підвищеній температурі. Це було поетично й красиво, підносило віру в могутність людини. Люди у вогневому диханні планет блакитних сонць зустрічають своїх земних братів!.. Велике враження на багатьох, у тому числі й на Ерга Ноора, справила картина в музеї східного центра південного жилого пояса: затуманена на обрії рівнина вогненного піску, сіре палаюче небо, а під ним — безликі людські постаті в теплових скафандрах і незвичайно різкі чорно-сині тіні від них. Люди застигли в дуже динамічних, повних здивування позах перед рогом якоїсь металевої споруди, розпеченої мало не до білого жару. Поруч — гола жінка з розпущеним червоним волоссям. Світла шкіра сяє в сліпучому світлі ще дужче, ніж піски, лілові й малинові тіні підкреслюють кожну лінію високої і стрункої постаті, що стояла, як прапор перемоги життя над силами космосу.

Смілива, але зовсім нереальна мрія, що суперечить усім законам біологічного розвитку.

Ерг Ноор здригнувся, коли поверхня планети на екрані ринула назустріч. Пілот повів «Парус» на зниження. Зовсім близько попливли піщані конуси, чорні скелі, розсипища якихось блискучих зелених кристалів. Зореліт методично спіраллю облітав планету від одного полюса до другого. Жодних ознак води і хоча б найпримітивнішого рослинного життя. Знову «хоча б»!

З’явилась туга самотності, загубленості корабля в мертвій далечині, під владою полум’яної синьої зірки… Ерг Ноор дуже чітко уявляв собі надію тих, хто знімав фільм, спостерігаючи планету і шукаючи на ній бодай ознаки минулого життя. Які знайомі для кожного, хто літав на пустельні, мертві планети, без води й атмосфери, ці напружені шукання уявлюваних руїн, решток міст і будов у випадкових формах тріщин і позбавлених життя скель, в урвищах мертвих гір, які ніколи не знали життя!

Швидко миготіла на екрані спалена, обвіяна буйними вихорами, позбавлена будь-яких слідів тіні земля далекого світу. Ерг Ноор, усвідомивши крах давньої мрії, намагався зрозуміти, як могло народитися неправильне уявлення про спалені світи синьої зірки.

— Наші земні брати будуть розчаровані, коли дізнаються, — тихо сказав біолог, близько присунувшись до начальника. — Багато тисячоліть мільйони людей Землі дивилися на Вегу. Літніми ночами на Півночі всі молоді, що кохали й мріяли, звертали погляди на небо. Влітку Вега, яскрава й синя, стоїть майже в зеніті — хіба можна було не милуватися нею? Ще тисячі років тому люди знали досить багато про зорі. За дивним напрямком думки вони і в гадці не мали, що планети утворювались майже навколо кожної зірки з повільним обертанням і сильним магнітним полем, так само, як майже кожна планета має своїх супутників. Вони не знали про цей закон, але мріяли про братів на інших світах і насамперед на Везі — синьому сонці. Я пам’ятаю переклади чудових віршів про напівбожественних людей з синьої зірки з якоїсь із стародавніх мов.

— Я мріяв про Вегу після повідомлення «Паруса», — обернувся до Еона Тала начальник. — Тепер ясно, що тисячолітній потяг до далеких і чудових світів затулив очі і мені й багатьом мудрим та серйозним людям.

— Як ви тепер розшифруєте повідомлення «Паруса»?

— Просто. «Чотири планети Веги зовсім позбавлені життя. Нічого немає прекраснішого за нашу Землю. Яке щастя повернутися до неї!»

— Ви маєте рацію! — вигукнув біолог. — Чому раніше

це не спало на думку?..

— Може, й спадало, але не нам, астрольотчикам, та, мабуть, і не Раді. Але це робить нам честь — смілива мрія, а не скептичне розчарування перемагає в житті!

На екрані обліт планети закінчився. Далі пішли записи станції-робота, скинутого для аналізу умов на поверхні планети. Потім розлігся надзвичайної сили вибух — це скинули геологічну бомбу. До зорельота долетіла гігантська хмара мінеральних часток. Завили насоси, вбираючи пилюку в фільтри бокових всмоктуючих каналів. Кілька проб мінерального порошку з пісків і гір спаленої планети заповнили силіколові пробірки, а повітря верхніх шарів атмосфери — кварцові балони. «Парус» вирушив назад у тридцятирічну дорогу, подолати яку йому не судилося. Тепер його земний товариш несе людям усе, що з такими зусиллями, терпінням і відвагою пощастило здобути загиблим мандрівникам…

Продовження записів — шість котушок спостережень — мали спеціально вивчати астрономи Землі, щоб передати найбільш істотне по Великому Кільцю.

Переглядати фільми про дальшу долю «Паруса» — важку боротьбу з аварією та зіркою Т, а особливо трагічну останню звукокотушку, — нікому не захотілося. Надто сильними ще були власні переживання. Вирішили відкласти перегляд, поки не прокинуться після сну всі члени екіпажу. Чергові пішли відпочити, лишивши начальника в центральному посту.

Ерг Ноор більше не думав про загиблу мрію. Він намагався оцінити ті гіркі крихти знання, які пощастить принести людству ціною таких зусиль і жертв двом експедиціям — його й «Паруса». Хіба досягнення прикрі тільки від великого розчарування?

Ерг Ноор уперше подумав про прекрасну рідну планету як про невичерпне багатство людських душ, витончених і допитливих, позбавлених важких турбот і небезпек природи або примітивного суспільства. Колишні страждання, шукання, невдачі, помилки й розчарування лишились і тепер, в епоху Кільця, але вони перенесені у вищий план творчості — в знання, мистецтво, будівництво. Тільки завдяки знанням і творчій праці Земля позбавлена жахів голоду, перенаселення, заразних хвороб. Врятована від нестачі палива і корисних хімічних елементів, від передчасної смерті й кволості людей. І ті крихти знання, що принесе з собою «Тантра», теж вклад у могутню лавину думки, що з кожним десятиліттям робить новий крок уперед у побудові суспільства та пізнанні природи!

Ерг Ноор відчинив сейф дорожнього журналу «Тантри» і дістав коробку з металом від спірального зорельота з чорної планети. Важкий шматок яскравої небесної блакиті ліг на долоні. Ерг Ноор знав, що на рідній планеті та її сусідах у Сонячній системі й найближчих зірках такого металу немає. Це ще одне, мабуть, найважливіше повідомлення, крім звістки про загибель Зірди, яке вони принесуть Землі та Кільцю…

Залізна зірка перебуває дуже близько від Землі, відвідання чорної планети спеціально підготовленою експедицією тепер, після досвіду «Паруса» і «Тантри», буде не таким небезпечним, який би набір чорних хрестів та медуз не існував у цьому вічному мороці. Спіральний зореліт вони розрізали невдало. Коли б вони мали час добре обміркувати все, то ще тоді зрозуміли б, що велетенська спіральна труба є частиною рухової системи зорельота.

Знову в пам’яті начальника експедиції випливли події останнього фатального дня. Пур Хісс нечутно з’явився позаду, щоб заступити начальника на чергуванні. Ерг Ноор вийшов у бібліотеку-лабораторію, але не попрямував у коридор центрального відсіку до спалень, а відчинив важкі двері госпітальної каюти.

Розсіяне світло земного дня поблискувало на силіколових шафах з ліками та інструментами, відбивалось од металу рентгенівської апаратури, приладів штучного кровообігу й дихання. Начальник експедиції відхилив щільну завісу, яка сягала стелі, і ввійшов у напівтемряву. Тьмяне освітлення, схоже на місячне, ставало теплим у рожевому кришталі силіколу. Два тиратронні стимулятори, увімкнені на випадок раптового колапсу, ледь чутно клацали, підтримуючи биття серця паралізованої. В рожево-сріблястому світлі Ніза, здавалось, поринула в спокійний, щасливий сон. Сто поколінь здорового, чистого й ситого життя предків відточили до високої художньої досконалості гнучкі й сильні лінії тіла жінки — найпрекраснішого створіння могутнього життя Землі. Люди давно знали, що їм поталанило жити на планеті, дуже багатій на воду. Вода стимулювала розквіт рослинного життя, а воно, в свою чергу, створило величезні запаси вільного кисню. Тоді розлилося буйним потоком тваринне життя, що багато сотень мільйонів років поступово вдосконалювалось, поки не з’явилася мисляча істота — людина. Величезний історичний досвід розвитку життя на планетних системах незліченних світів показав, що чим важчим і довшим був сліпий еволюційний шлях відбору, тим прекраснішими виходили форми вищих, мислячих істот, тим досконаліше була розроблена доцільність їх пристосування до навколишніх умов і вимог життя, та доцільність, яка і становить красу.