Евда провела рукою по гладенькому волоссю, зазирнувши в повернуте до неї обличчя дочки.
— Чи не досить похвал, дочко? Ми проґавимо час!
Веда Конг тихо йшла алеєю, заглиблюючись у кленовий гай, що шелестів вологим широким листям. Перші примари вечірнього туману намагались піднятися з близького лугу, вітер миттю розвівав їх. Веда Конг думала про рухливий спокій природи і про те, як вдало завжди вибирають місця для спорудження шкіл. ‘Дуже важливий бік виховання — це розвиток гострого сприйняття природи і тонкого спілкування з нею. Притуплення уваги до природи — це, власне, припинення розвитку людини, оскільки, розучуючись спостерігати, людина втрачає здатність узагальнювати.
Веда думала про вміння навчати — найдорогоціннішу здібність в епоху, коли, нарешті, зрозуміли, що освіта, власне, і є виховання і що тільки так можна підготувати дитину до важкого шляху людини. Звісно, основу становлять природжені якості, але ж вони можуть лишитися марними без тонкої обробки людської душі, яку створює вчитель. Вчений-історик пригадала ті далекі дні, коли вона сама була зліплена з протиріч юною істотою школи третього циклу, що тремтіла від бажання пожертвувати собою і разом з тим судила про цілий світ тільки від себе, з егоцентризмом здорової молодості. «Як багато зробили тоді вчителі — справді, немає вищої справи у нашому світі!»
Учитель — в його руках майбутнє учня, бо тільки його зусиллями людина піднімається все вище й стає все могутнішою, виконуючи найважче завдання — подолання себе самої, самолюбної жадності і невтримних бажань.
Веда Конг завернула до оточеної соснами маленької затоки, звідки долинали молоді голоси, і скоро побачила з десяток хлопців у пластмасових фартушках: усі хлопці старанно обрубували довгий дубовий брусок сокирами — інструментами, винайденими ще в печерах кам’яного віку. Юні будівельники шанобливо привітали історика і пояснили, що, наслідуючи історичних героїв, вони хочуть збудувати судно без допомоги автоматичних пилок та складальних верстатів. Корабель має попливти до руїн Карфагена, і це плавання вони хочуть здійснити під час канікул разом з учителями історії, географії та праці.
Веда побажала успіху корабельникам і хотіла іти далі. Наперед вийшов високий і тонкий юнак з зовсім жовтим волоссям.
— Ви приїхали разом з Евдою Наль? Тоді можна мені поставити кілька питань?
Веда погодилась.
— Евда Наль працює в Академії Горя і Радості. Ми вивчали суспільну організацію нашої планети і деяких інших світів, але нам ще не говорили про значення цієї Академії.
Веда розповіла про великий облік, який проводить Академія в житті суспільства, — підрахунок горя й щастя в житті окремих людей, дослідження горя за віковими групами. Далі йшов аналіз змін горя й радощів за етапами історичного розвитку людства. Якими різними б не були переживання, в масовому підсумку, опрацьованому методами великих чисел — стохастики, виходили важливі закономірності. Ради, які скеровували розвиток суспільства далі, обов’язково намагалися добитись кращих показників. Тільки коли радощів було більше або стільки ж, скільки й горя, вважалося, що суспільство розвивається успішно.
— Отже, Академія Горя і Радості найголовніша? — спитав інший хлопець з сміливими задерикуватими очима.
Інші засміялися, і перший співбесідник Веди Конг пояснив:
— Оль скрізь шукає найголовнішого. І сам мріє про великих начальників минулого.
— Небезпечний шлях, — посміхнулася Веда. — Як історик можу вам сказати, що ці великі начальники були найбільш зв’язані й залежні люди.
— Зв’язані обумовленістю своїх дій? — запитав жовтоволосий юнак.
— Так. Але це було в суспільствах ЕРС та ще раніших, які розвивалися нерівномірно й стихійно. Тепер найголовнішого немає, бо дія кожної Ради неможлива без усіх інших рад.
— А Рада Економіки? Без неї ніхто не може починати нічого великого, — обережно заперечив Оль, засоромившись, але не розгубившись.
— Це так, бо економіка — єдина реальна основа нашого існування. Але мені здається, що у вас не зовсім правильне уявлення про найголовніше… Ви вже вивчали цитоархітектоніку людського мозку?
Юнаки відповіли ствердно.
Веда попросила дати їй палицю і вивела на піску кола основних керівних закладів.
— Ось у центрі Рада Економіки. Від неї проведемо прямі зв’язки до її консультативних органів: АГР — Академія Горя і Радощів, АВС — Академія Виробничих Сил, АСП — Академія Стохастики і Передбачення Майбутнього, АПП — Академія Психо-фізіології Праці. Бічний зв’язок — з самостійно діючим органом — Радою Зореплавання. Від неї прямі зв’язки до Академії Спрямованих Випромінювань та зовнішніх станцій Великого Кільця. Далі…
Веда розкреслила пісок складною схемою і вела:
— Хіба це не нагадує вам людський мозок? Дослідницькі та облікові центри — це центри почуттів. Ради — асоціативні центри. Ви знаєте, що все життя складається з притягання та відштовхування, ритму вибухів і накопичень, збудження і гальмування. Головний центр гальмування — Рада Економіки, яка переводить все на ґрунт реальних можливостей суспільного організму та його об’єктивних законів. Ця взаємодія протилежних сил, зведена до гармонічної праці, і є наш мозок і наше суспільство — те й друге невпинно рухається вперед. Колись давно кібернетика, або наука про керування, змогла звести найскладніші взаємодії і перетворення До порівняно простих дій машин. Але чим більше розвивалось наше знання, тим складнішими ставали явища и закони термодинаміки, біології, економіки і назавжди зникали спрощені уявлення про природу чи процеси суспільного розвитку.
Юнаки, затамувавши подих, слухали Веду.
— Що ж головне в такій побудові суспільства? — звернулась вона до любителя начальників.
Той ніяково мовчав, але перший хлопець поспішив його виручити.
— Просування вперед! — хоробро оголосив він, і Веда була в захопленні.
— Приз за чудову відповідь! — вигукнула вона і, оглянувши себе, зняла з лівого плеча емалеву застібку, що зображала білого альбатроса над голубим морем.
Молода жінка подала на розкритій долоні цю річ хлопцеві.
Той нерішуче зам’явся.
— На згадку про сьогоднішню розмову і про просування вперед! — наполягала Веда, і юнак взяв альбатроса.
Притримуючи наплічник блузки, який тепер спадав, Веда попрямувала назад у парк. Застібка була подарунком Ерга Ноора, і раптовий порив віддати її означав багато що, в тому числі й дивне бажання швидше скинути з себе минуле, що відійшло чи відходить від неї.
Круглий зал у центрі приміщення вмістив усе населення шкільного містечка. Евда Наль у чорному платті стала на центральне підвищення, освітлене згори, і спокійно обвела поглядом ряди амфітеатру. Аудиторія завмерла, слухаючи її негучний, ясний голос. Крикливі підсилювачі застосовувалися лише в техніці безпеки. Необхідність великих аудиторій відпала з розвитком телевізійних стереофонів ТВФ.
— Сімнадцять років — злам у житті. Незабаром ви проголосите традиційні слова в зібранні Ірландської округи: «Ви, старші, що покликали мене на шлях праці, прийміть моє уміння й бажання, прийміть мою працю і навчайте мене вдень і вночі. Подайте мені руку допомоги, бо шлях важкий, і я піду за вами». У цій давній формулі між рядками криється дуже багато, і сьогодні я хочу сказати вам про це.
Вас з дитинства вчать діалектичної філософії, яка колись у секретних книгах античної давнини називалася «Таємницею Подвійного». Вважалося, що її могутністю можуть володіти лише «втаємничені» — сильні розумово й морально люди. Тепер ви з юності розумієте світ через закони діалектики, і її могутня сила служить кожному. Ви прийшли в життя в добре влаштованому суспільстві, створеному поколіннями мільярдів невідомих трудівників і борців за краще життя. П’ятсот поколінь минуло від часу утворення перших суспільств з поділом праці. За цей час змішалися різні раси й народності. Крапля крові, як говорили в давнину, — спадкові механізми, скажемо ми тепер, — є в кожному з вас від кожного народу. Проведено гігантську роботу по очищенню спадковості від наслідків необережного користування випромінюванням і від поширених раніше хвороб, що проникали в її механізми.
Виховання нової людини — це тонка праця з індивідуальним аналізом і дуже обережним підходом. Безповоротно минув час, коли суспільство задовольнялося абияк, випадково вихованими людьми, вади яких виправдовувалися спадковістю, природженою якістю людини. Тепер кожна погано вихована людина — докір для всього суспільства, гірка помилка великого колективу людей.
Але вам, людям, які ще не позбулися вікового егоцентризму і переоцінки власного «я», слід чітко уявити, як багато залежить од вас самих, наскільки самі ви є творцями власної свободи й цікавості власного життя. Вибір шляхів у вас дуже широкий, але ця свобода вибору становить разом з тим і цілковиту відповідальність за вибір. Давно зникли мрії некультурної людини про повернення до дикої природи, про свободу первісних суспільств та взаємин. Перед людством, що об’єднало колосальні маси людей, стояв реальний вибір: або підкорити себе громадській дисципліні, тривалому вихованню і навчанню, або загинути — інших шляхів для того, щоб прожити на нашій планеті, хоч її природа досить щедра, немає! Горе-філософи, які мріяли про повернення назад, до первісної природи, не розуміли і не любили природи по-справжньому, інакше вони знали б про її нещадну жорстокість і неминуче знищення всього, що не підкорилося її законам.
Перед людиною нового суспільства постала необхідність дисциплінувати бажання, волю і думки. Цей шлях виховання розуму й волі тепер так само обов’язковий для кожного з нас, як і виховання тіла. Вивчення законів природи й суспільства, його економіки замінило особисте бажання на осмислене знання. Коли ми кажемо: «Хочу», то маємо на увазі: «Знаю, що так можна».
Ще тисячоліття тому стародавні елліни говорили: метрон — аристон, тобто: найвище — це міра. І ми теж кажемо, що основа культури — це розуміння міри в усьому.
Чим більше підвищувався рівень культури, тим слабшало прагнення до грубого щастя власності, до жадібного кількісного збільшення владання, яке швидко притуплялося і лишало темну невдоволеність.
Ми навчаємо вас значно більшому щастю відмовлення, щастю допомоги іншому, справжньої радості праці, що запалює душу. Ми дошдаагали вам позбутися влада дрібних прагнень та дрібних речей і перенести свої радощі й прикрощі у вищу галузь — творчість.
Піклування про фізичне виховання, чисте, правильне життя десятків поколінь врятувало вас від третього страшного ворога людської психіки — байдужості: порожньої і лінивої душі. Заряджені енергією, з урівноваженою, здоровою психікою, в якій через природні співвідношення емоцій більше доброти, ніж зла, ви вступаєте в світ на роботу. Чим кращими будете ви, тим кращим і вищим буде все суспільство, бо тут взаємна залежність. Ви створите високе духовне середовище як складові частинки суспільства, і воно піднесе вас самих. Суспільне середовище — найважливіший фактор для виховання й навчання людини. Нині людина виховується і вчиться все життя, суспільство розвивається швидко.
Евда Наль на хвильку замовкла, пригладила волосся тим самим жестом, що й Реа, яка сиділа, не зводячи з неї очей, а потім знов заговорила:
— Колись люди називали мріями прагнення пізнати дійсність світу. Ви мріятимете все життя і будете задоволені в пізнанні, в русі, в боротьбі й праці. Не звертайте уваги на спади після зльотів душі, бо це такі ж закономірні повороти спіралі руху, як і в усій іншій матерії. Дійсність свободи сувора, але ви підготовлені до неї дисципліною вашого виховання й навчання. Тому вам, людям, які усвідомлюють відповідальність, дозволені всі ті зміни діяльності, що складають особисте щастя. Мрії про тиху бездіяльність раю не виправдались історією, бо вони суперечать природі людини-борця. Були й лишилися свої труднощі для кожної епохи, але для всього людства стало щастям неухильне й швидке сходження на все більшу висоту знання і почуттів, науки і мистецтва.
Евда Наль закінчила лекцію і спустилася вниз, до передніх сидінь, де її привітала Веда Конг, як Чару на святі. І всі присутні підвелися, повторюючи цей жест, ніби висловлюючи захоплення небаченим мистецтвом.
Установка Кора Юлла була на вершині плоскої гори, всього за кілометр від Тібетської обсерваторії Ради Зореплавання. На висоті чотирьох тисяч метрів не росли ні дерева, ні кущі, крім привезених з Марса чорнувато-зелених безлистих дерев з загнутими всередину, до верхівки, гілками. Світло-жовта трава хилилась під вітром у долині, а ці наділені залізною пружністю пришельці з чужого світу стояли зовсім непорушно. По укосах гірських схилів текли кам’яні річки з шматків розсипаних скель. Поля, плями і смуги снігу сяяли особливою білістю, якої набирає чистий гірський сніг під мерехтливим небом.
За рештками стін із тріщинуватого діориту — руїнами монастиря, з дивовижною зухвалістю збудованого на такій висоті, здіймалася стальна трубчаста вежа, що підтримувала дві ажурні дуги. На них, відкрита в небо похилою параболою, сяяла величезна спіраль з берилієвої бронзи, усіяна блискучими білими цятками ренієвих контактів. До першої спіралі щільно прилягала друга, звернена відкритим боком до ґрунту, прикриваючи вісім великих конусів із зеленуватого боразонового сплаву. Сюди йшли відгалуження труб шестиметрового перерізу, які підводили енергію. Долину перетинали стовпи з направляючими кільцями — тимчасове відведення од магістралі обсерваторії, яка приймала під час передачі енергію всіх станцій планети. Рен Боз, чухаючи кошлату голову, задоволено оглядав зміни в колишній установці. Споруду було зібрано силами добровольців за неймовірно короткий строк. Найважчим виявилося будівництво глибоких відкритих траншей, вирізаних у неподатливому камінні гори без доставки сюди великих гірських машин, але тепер і це минулося. Добровольці, природно, сподіваючись у нагороду побачити великий дослід, пішли далі від установки і уподобали для своїх наметів пологий схил гори на північ од будинку обсерваторії.
Мвен Мас, у чиїх руках перебували всі зв’язки космосу, сидів на холодному камені навпроти фізика і, трохи щулячись, розповідав про новини Кільця. Супутник 57 останнім часом використовувався для підтримання зв’язку з зорельотами та планетольотами і не працював для Кільця.