Він забув відповісти і стояв нерухомо, поки дівчина не скочила з коня і не підбігла до нього. Слідом під’їхало п’ятеро її супутників. Мвен Мас не встиг їх роздивитися, бо серпик місяця сховався за деревами і задушлива темрява ночі вкрила ліс і галявину. Рука Чари знайшла лікоть Мвена Маса. Він узяв тонке зап’ястя дівчини і приклав її долоню до своїх грудей, де схвильовано калатало серце. Кінчики пальців Чари ледве відчутно погладили його груди, і ця легка ласка принесла Мвену Масу незнаний спокій.
— Чаро, це Бет Лон, новий друг…
Мвен Мас обернувся і побачив, що математик зник. Тоді він крикнув у темряву з усіх сил:
— Бет Лон, верніться!
— Я прийду! — пролунав здалеку міцний голос, і в ньому не було вже гіркого зухвальства.
Один із супутників Чари — видно, керівник групи — зняв приторочений ззаду сідла сигнальний ліхтар. Тьмяне світло разом з невидимим радіопроменем полинуло в небо. Мвен Мас зрозумів, що прибулі чекають літальний апарат. Всі п’ятеро були хлопці — працівники винищувального загону, які обрали одним із своїх подвигів Геркулеса дозорну службу боротьби з шкідливими тваринами на острові Забуття. Чара Нанді приєдналася до загону, щоб знайти Мвена Маса.
— Ви помиляєтесь, вважаючи, що ми такі догадливі, — сказав керівник, коли всі посідали навколо ліхтаря і Мвен Мас почав свої неминучі розпитування. — Нам допомогла дівчина з старогрецьким ім’ям.
— Онар! — вигукнув Мвен Мас.
— Так, Онар. Наш загін підходив до п’ятого селища з півдня, коли прибігла ледве жива від утоми дівчина. Вона підтвердила чутки про тигрів, які привели нас сюди, і переконала їхати за вами негайно, боячись, що на вас можуть напасти тигри, коли ви повертатиметесь у містечко через гори. І, як бачите, ми ледве встигли. Зараз прибуде вантажний гвинтоліт, і ми відправимо ваших тимчасово паралізованих ворогів у заповідник. Якщо вони справді людожери, їх знищать. Але не можна занапастити таких рідкісних тварин без випробування.
— Якого випробування? Хлопець звів брови.
— Це поза нашою компетенцією. Очевидно, насамперед їх заспокоять — зроблять вливання понижувача життєвої активності. Ставши на деякий час кволим, тигр багато чому навчиться…
Гучний тремтливий звук перебив юнака. Згори поволі спускалася темна маса. Яскраве світло залило галявину. Смугастих котів кинули в м’які контейнери для крихких вантажів. Погано помітне в темряві громаддя корабля зникло, відкривши галявину спокійному світлу зірок. З тиграми вирушив один з п’яти хлопчаків, а його коня віддали Мвену Масу.
Коні африканця й Чари йшли поряд. Дорога спускалася в долину річки Галле, в гирлі якої, на узбережжі, стояли медична станція і база винищувального загону.
— Вперше на острові я їду до моря, — порушив мовчанку Мвен Мас. — Досі мені здавалося, що море — заборонена стіна, яка назавжди загородила мій світ.
— Острів був для вас новою школою? — напівзапитально і радісно сказала Чара.
— Авжеж. За короткий строк я пережив і передумав дуже багато. Всі ці думки давно бродили в мені…
Мвен Мас розповів про свої давні побоювання, що людство розвивається надто раціонально, надто технічно, повторюючи, звісно, в незрівнянно менш потворній формі помилки сивої давнини. Йому здалося, що на планеті Епсилон Тукана дуже схоже на наше і таке ж чудове людство більше подбало про досконалість емоціональної сторони психіки.
— Я багато страждала через відчуття неповної гармонії з життям, — помовчавши, відповіла дівчина. — Мені треба було більше від чогось давнього і значно менше від навколишнього. Я мріяла про епоху невитрачених сил і почуттів, накопичених ще первісним відбором у вік Ероса, що був колись в античному Середземномор’ї. І завжди намагалась пробудити справжню силу почуттів у своїх глядачів. Та, мабуть, тільки Евда Наль до кінця зрозуміла мене.
— І Мвен Мас, — серйозно додав африканець, розказавши, як вона постала перед ним на екрані мідношкірою дочкою Тукана.
Дівчина підвела обличчя, і при боязкому світлі світанку Мвен Мас побачив очі, такі великі й глибокі, що відчув легке запаморочення, відсунувся і засміявся.
— Колись наші предки у своїх романах про майбутнє уявляли нас напівживими рахітиками з перерозвиненим черепом. Незважаючи на мільйони зарізаних і замучених тварин, вони не наблизилися до розуміння мозкової машини людини, бо лізли з ножем туди, де потрібні були найтонші вимірювачі молекулярних і атомних масштабів. Тепер ми знаємо, що сильна діяльність розуму вимагає міцного тіла, повного життєвої енергії, але це ж тіло породжує сильні емоції.
— І ми все ще живемо на ланцюгу розуму, — погодилась Чара Нанді.
— Чимало вже зроблено, але все-таки інтелектуальна сторона у нас пішла вперед, а емоційна відстала… Про неї треба подбати, щоб не їй потрібен був ланцюг розуму, а інколи розуму — її ланцюг. Мені це здається тепер таким важливим, що я маю намір написати книгу.
— О, звичайно! — палко вигукнула Чара, зніяковіла і вела далі: — Мало великих учених присвячувало себе дослідженню законів прекрасного і повноти почуттів… Я кажу не про психологію.
— Я розумію вас! — відповів африканець, мимохіть милуючись дівчиною, яка від ніяковості вище підвела горду голову назустріч промінню ранкового сонця, що надавало знов її шкірі кольору червоної міді.
Чара легко й вільно сиділа на високому вороному коні, який ступав у такт з рудим конем Мвена Маса.
— Ми відстали! — вигукнула дівчина, натягуючи поводи, її кінь кинувся вперед.
Африканець наздогнав її, і обоє помчали поряд старою дорогою. Зрівнявшись із своїми юними товаришами, вони притримали коней, і Чара обернулася до Мвена Маса.
— А ця дівчина, Онар?..
— Їй треба побувати у Великому Світі. Ви самі сказали, що на острові вона лишилася випадково, приїхавши до матері, яка недавно тут померла. Онар було б добре працювати у Веди — на розкопках потрібні чутливі й ніжні жіночі руки. Та є ще тисячі справ, де вони потрібні. І Бет Лон, який повернеться до нас новим, знайде її по-новому!..
Чара звела брови, пильно глянувши на Мвена Маса.
— А ви не залишите своїх зірок?
— Якою б не була ухвала Ради, я продовжуватиму справу космосу. Але спочатку мені треба написати про…
— Зірки людських душ?
— Правильно, Чаро! Дух захоплює від їхньої величезної багатогранності… — Мвен Мас замовк, помітивши, що дівчина дивиться на нього і ніжно всміхається. — Ви не згодні з цим?
— Звичайно, згодна! Я думала про ваш експеримент. Ви проробили його через пристрасне бажання дати людям повне уявлення про світ. У цьому ви теж художник, не вчений.
— А Рен Боз?
— У нього експеримент — лише черговий крок по його шляху дослідження.
— Ви мене виправдуєте, Чаро?
— Цілком! І я певна, що вас виправдає ще багато людей, більшість!
Мвен Мас перехопив поводи в ліву руку, а праву подав Чарі. Вони в’їхали в маленький посьолок станції.
Хвилі Індійського океану мирно гуркотіли під кручею. В їхньому шумі Масу вчувався ритмічний поступ басів у симфонії Зіга Зора про життя, що лине в космос. І могутня нота, основна нота земної природи — синє фа, — співала над морем, примушуючи людину відгукуватися всією душею, зливаючись з природою, яка її породила.
Океан — прозорий, сяючий, не забруднюваний більше покидьками, очищений від хижих акул, отруйних риб, молюсків та небезпечних медуз, як очищене життя сучасної людини від злоби й жаху минулих століть. Але десь у неосяжних просторах океану є таємні куточки, в яких проростають уцілілі зерна шкідливого життя, і тільки пильності винищувальних загонів ми завдячуємо безпекою і чистотою океанських вод.
Хіба не так у прозорій юній душі раптом виростають злобна впертість, самовпевненість кретина, егоїзм тварини? Тоді, коли людина не підкоряється авторитету громадськості, спрямованого до мудрості й добра, а керується своїм випадковим честолюбством і особистими пристрастями, мужність обертається на звірство, творчість — на жорстоку хитрість, а відданість і самопожертва стають оплотом тиранії, жахливої експлуатації і знущань… Легко зривається покрив дисципліни й громадської культури — всього одно-два покоління поганого життя. Мвен Мас заглянув у цей образ звіра тут, на острові Забуття. Якщо не стримати його, а дати волю — розквітне дивовижний деспотизм, який усе топче під собою і стільки століть нав’язував людству безсовісне свавілля.
Найдивовижніше в історії Землі — виникнення невгасимої ненависті до знання й краси, обов’язкове у злобних неуків. Це недовір’я, страх і ненависть проходять через усі людські суспільства, починаючи від страху перед первісними чаклунами й відьмами і кінчаючи покаранням мислителів, які в еру Роз’єднаного Світу випереджали свій час. Це було й на інших планетах з високо розвиненими цивілізаціями, які, проте, ще не зуміли вберегти свій суспільний лад від сваволі маленьких груп людей — олігархії, що виникла раптово і підступно в найрізноманітніших формах… Мвен Мас пригадав повідомлення по Кільцю про населені світи, де вищі досягнення науки застосовувалися для залякування, катувань і покарань, читання думок, перетворення мас на покірних напівідіотів, готових виконувати будь-які безглузді накази. Зойк про допомогу з такої планети прорвався в Кільце і линув у просторі вже багато сотень років після того, як загинули і люди, що послали його, і жорстокі їхні правителі. Наша планета перебуває вже на такій стадії розвитку, що подібні жахи назавжди стали немислимі. Але все ще недостатній духовний розвиток людини, про який невтомно піклуються люди, як от Евда Наль…
— Художник Карт Сан казав, що мудрість — це поєднання знання і почуттів. Будьмо мудрими! — пролунав позаду голос Чари.
І, промчавши повз африканця, Чара кинулася з висоти у бурхливу безодню.
Мвен Мас бачив, як вона плавно перевернулася в повітрі, крилато розкинула руки і зникла у хвилях. Хлопчаки винищувального загону, які купалися внизу, завмерли від несподіванки. По спині Мвена Маса пробіг холодок захоплення, що межувало з переляком. Ніколи африканець не стрибав з такої неймовірної висоти, але зараз він безстрашно став на краю урвища, скидаючи одяг. Пізніше він пригадував, що в невиразних миттєвих думках Чара здалася йому богинею стародавніх людей, яка все може. Якщо може вона, то й він зможе!
Кволий пересторожливий голос дівчини пролунав у шумі хвиль, але Мвен Мас, кинувшись униз, не почув його. Політ був блаженно довгий. Хороший майстер стрибків, Мвен Мас точно увійшов у воду і пірнув дуже глибоко. Море було таке надзвичайно прозоре, що дно здалося йому небезпечно близьким. Африканець вигнув тіло і відчув такий приголомшливий удар непогашеної інерції, що на якусь мить для нього все перестало існувати. Стрімкою ракетою Мвен Мас вилетів на поверхню, перевернувся на спину і загойдався на хвилях. Опам’ятавшись, він побачив Чару Нанді, яка підпливала до нього. Вперше блідість переляку примусила померкнути» яскраву бронзу загару дівчини. Докір і захоплення світилися в її погляді.