Та раптом — зовсім несподівано для Аллана — над синдикатом ударила друга гроза. Гроза, що завдала більших спустошень, аніж жовтнева катастрофа.
У гігантській фінансовій будівлі синдикату почулося лиховісне потріскування...
5
С. Вулф проїздив у своєму п'ятдесятисильному автомобілі Бродвеєм з тією самою гідністю, що й колись. Як і доти, рівно об одинадцятій він з'являвся в клубі, щоб пограти в покер і випити свою чашку кави. С. Вулф добре знав: ніщо не викликає в людей такої підозри, як переміна способу життя, і тому з вигляду й далі ретельно грав свою роль.
Але це був уже не той С. Вулф. Він мав клопіт, у якому допомогти йому не міг ніхто. І справа то була нелегка! С. Вулфа вже не вдовольняв відпочинок за вечерею з однією зі своїх «кузен» та «богинь». Його перенапружені нерви вимагали оргій, гострих відчуттів, циганської музики й танцівниць — до очманіння. Вночі, коли він лежав, здригаючись від перевтоми, у постелі, його збуджений мозок палав. Дійшло до того, що він щовечора одурманював себе міцним вином і аж тоді засинав.
С. Вулф був добрий господар. Його величезних прибутків цілком вистачало, щоб покрити непомірні витрати. Не в цьому була справа. Але два роки тому він потрапив у зовсім інший коловорот, і хоч тепер докладав усіх зусиль і вміння, щоб випливти на тиху воду, проте з місяця в місяць наближався до страшного нуртовища.
Кошлата буйволяча голова С. Вулфа виносила наполеонівську ідею. Він бавився цією ідеєю, закохано упадав коло неї. Він плекав її, доглядав. Для власної втіхи, на дозвіллі. Ідея, привид із диму, виростала, мов джин із пляшки, що її знайшов арабський рибалка. С. Вулф міг наказати тій ідеї заповзти назад до пляшки, міг носити її з собою в кишені жилета. Але одного дня джин сказав: «Годі!» Джин досяг нормального зросту, він стояв, як хмарочос, зблискував очима, гримів і вже не бажав ховатися в пляшку.
С. Вулф мусив зважуватись.
На гроші С. Вулфові було начхати. Давно минули ті злиденні часи, коли гроші самі собою мали для нього значення. Тепер він умів загрібати їх із вуличного бруду, просто з повітря; мільйони доларів лежали купами у нього в голові, йому досить було тільки простягти руку. Не маючи імені, без пфеніга в кишені, колись він дав собі слово збити за рік багатство. Гроші — ніщо! Тільки засіб для досягнення мети. С. Вулф був супутником, що обертається навколо Аллана. А йому хотілося стати центром, навколо якого оберталися б інші! Мета була висока, гідна, і С. Вулф зважився.
Чого б йому не вчинити так, як чинили до нього — оті Ллойди й інші «великі держави»? Це, власне, те саме, що зробив молодий Вольфзон двадцять років тому, коли елегантно вбрався, вгатив тридцять марок на зуби й, поставивши все на карту, вирушив пароплавом до Англії. Це був його закон — закон, що народився разом з ним: він примушував С. Вулфа через певні проміжки часу діяти однаково.
Тепер С. Вулф переріс самого себе, його особисте божество рвалося назовні.
План його визрів, укарбувався в свідомість — чіткий, невидимий для решти людей. Через десять років народиться нова «велика держава» — держава «С. Вулф». Через десять років «велика держава С. Вулф» поглине тунель.
І С. Вулф почав діяти.
Він робив те, що робили до нього тисячі людей, але ніхто ще не робив того в таких грандіозних розмірах! На якесь багатство він ставки не ставив. Він розрахував, що для здійснення плану йому потрібно п'ятдесят мільйонів доларів. І С. Вулф поставив ставку на п'ятдесят мільйонів доларів. Він діяв сміливо, спокійно, не страждаючи від докорів сумління й упереджень.
Він спекулював власним коштом, хоч угода з синдикатом таке йому категорично й забороняла. Але та угода була тільки клаптем паперу, мертвим і нікчемним, і цю умову записали саме оті «великі держави», щоб зв'язати йому руки. С. Вулф на те не зважав. Він скупив у Південній Флоріді весь бавовник, через тиждень продав його й заробив два мільйони доларів. За спиною в синдикату С. Вулф облагоджував свої фінансові справи, не чіпаючи жодного синдикатського долара. За один рік він зібрав п'ять мільйонів доларів. Потім повів ці п'ять мільйонів щільними лавами у наступ на вест-індський тютюн. Але циклон знищив тютюнові плантації, і з тих п'яти мільйонів повернулася тільки жменька калік. Та С. Вулф не склав зброю. Він знов узявся за бавовник, і бавовник — це ж треба! — залишився йому вірний. С. Вулф виграв. У нього почалася щаслива смуга, він давав блискучі битви й раз по раз вигравав. Але потім зненацька попав у засідку. Його побила мідь, яку він оточив. Звідкись з'явилися невідомі її запаси, вони напали на нього ззаду й геть розігнали його військо. С. Вулф утратив багато крові й мусив узяти позику з синдикатських резервів. Нуртовище захопило його. Він набрав повні легені повітря і спробував виплисти на чисту воду — однак нуртовище засмоктувало його. С. Вулф був прекрасний плавець, але тепер не міг зрушити з місця. Озираючись назад, він мусив визнати, що втрачає під ногами грунт. С. Вулф відчайдушно борсався й давав собі слово, що, коли випливе на спокійну воду, неодмінно зробить перепочинок і якийсь час утримається від подальших авантюр.
Ось який клопіт мав С. Вулф, і ніхто не міг йому тут зарадити.
Торік йому якось іще вдалося наворожити сякий-такий баланс. Поки що синдикат цілком довіряв своєму фінансовому директорові.
Часи настали тяжкі; жовтнева катастрофа спустошила ринок, і С. Вулф, думаючи про наступний січень, аж сірів на виду.
Йшлося про життя і смерть. Гроші! Гроші! Гроші!
С. Вулфові бракувало трьох-чотирьох мільйонів доларів. Власне, дрібниця. Три-чотири виграшні оборудки — і він знов відчує під ногами грунт.
Справа була варта заходу, і С. Вулф захищався героїчно.
Спочатку він кинувся в не таку небезпечну війну, в локальну. Та коли настало літо й виявилося, що його війська завойовують території надто повільно, С. Вулф змушений був прийняти серйозний бій. Не вагаючись, він пішов у вогонь. Він іще раз спробував своє щастя з бавовником, а заразом наклав руку й на олово. Якщо ці гігантські спекуляції вдадуться бодай частково, він урятований.
Місяцями С. Вулф жив у спальних вагонах і пароплавних каютах.
Він об'їхав Європу й Росію, вишукуючи позиції, на які варто було спрямувати атаку. Особисті витрати він як міг обмежив. Відмовився і від спеціальних поїздів, і від салон-вагонів. Тепер С. Вулф удовольнявся звичайним купе першого класу. В Лондоні й Парижі він позвільняв своїх «королев», що поглинали великі гроші. Дівчата захищали свої фортеці з піною на зблідлих губах. Але вони не врахували того, що боролися з С. Вулфом, який ще за рік наперед передбачив день, коли йому, можливо, раптом доведеться розпустити свій «двір», і вже кілька місяців тому передав своїх «богинь» під нагляд детективів. С. Вулф із блиском удав обуреного й довів кожній, що десятого травня, п'ятнадцятого травня, шістнадцятого травня — одне слово, такого й такого дня та була з містером Іксом там і там, інша — з містером Ігреком там і там у коротенькій «подорожі для розваг». Фонографи допомогли йому відтворити поперелякуваним «королевам» усі їхні розмови. С. Вулф показав їм, що в підлозі та стелі були просвердлені отвори, і біля кожного день і ніч чатувало чиєсь око або вухо. І коли дівчат починав бити грець, він викидав їх на вулицю.
С. Вулф гасав, ніби бог помсти, по Європі й розігнав цілу ватагу своїх полководців та агентів.
Він продавав рудники у Вестфалії й металургійні заводи в Бельгії. Він забирав, де тільки міг, свої гроші з підприємств важкої промисловості й укладав їх в інші цінності, що тепер обіцяли більші прибутки. Безцеремонно й грубо він застукував на гарячому лондонських, парижських і берлінських земельних спекулянтів, які позакупляли землю в Біскайській затоці та на Азорських островах і внаслідок кризи затримали виплату боргів. Їм довелося зазнати тяжкої поразки. Багато дрібних банків вилетіли в трубу. С. Вулф був безжалісний, він боровся за своє існування. У Петербурзі він викинув кругленьку суму чайових — три мільйони карбованців — і заволодів стомільйонною лісовою концесією у Північному Сибіру, яка давала двадцять відсотків прибутку. Потім перетворив те підприємство в акціонерне товариство й забрав половину синдикатського капіталу назад. Але обставив справу так спритно, що синдикат і далі мав майже той самий прибуток. Його маніпуляції межували з протизаконністю, але на крайній випадок він тримав напохваті чайові. С. Вулф добував гроші, де тільки міг.
Такий чоловік, як С. Вулф, хоч він невтомно й докладав усі свої знання, весь досвід, міг покладатися лише на власний інстинкт. Як математик заблукав би в лісі складних формул, коли припустився б думки, що схибив на самому початку, так і людина, подібна до С. Вулфа, могла триматися тільки з переконанням, що всі її дії — єдино правильні. С. Вулф слухався свого інстинкту. Він мав перемогти, він вірив у це.
Через гонитву по Європі у нього не залишалося часу для інших справ. Але повернутися до Америки, не навідавши батька, С. Вулф не міг. Він улаштував на цілих три дні свято, на яке зійшовся весь Сентеш. Тут, на батьківщині, в тому самому угорському містечку, де колись бідна жінка привела його на світ, С. Вулфові судилося одержати перші тривожні телеграми.
Декотрі з дрібних спекуляцій йому не вдалися, форпости його армій виявились розбитими. Першу телеграму С. Вулф байдуже сховав до кишені своїх широких американських штанів. Після другої він раптом перестав слухати співака, так ніби на якийсь час оглух, а після третьої наказав запрягти коней і виїхав на станцію. Для нього вже не існувало добре знайомого, залитого гарячим сонцем краєвиду, його погляд дивився вдалину, бачив Нью-Йорк, обличчя Мака Аллана!
У Будапешті його чекала ще одна гірка звістка: скуповувати далі бавовник для спекуляцій, не ризикуючи зазнати втрат, вже не можна було, і агент запитував, чи починати продаж. С. Вулф не знав, що робити. Він вагався. Але не через те, що розмірковував,— він просто не був упевнений. Ще три дні тому він уторгував би на бавовнику мільйони і все ж не скинув своєї ціни й не продав жодного тюка. Чому? С. Вулф знав бавовник — три роки він працював тільки з бавовником. Він знав ринок — Ліверпуль, Чікаго, Нью-Йорк, Роттердам, Нью-Орлеан, знав кожнісінького маклера. Він знав закон курсів, щодня заглиблювався в ліс біржових чисел, тонким вухом прислухався до всього світу й щодня одержував незліченну кількість телеграм, які летять ефіром і які може прийняти йі прочитати тільки той, кому відомий їхній шифр. С. Вулф був мов той сейсмограф, що відзначає найменші коливання та струси, і реєстрував кожне хитання на ринку.
З Будапешта він вирушив експресом до Парижа й аж із Відня наказав ліверпульському агентові продати бавовник. С. Вулф утрачав багато крові — його фортеця злетіла в повітря! — але в нього раптом забракло мужності ризикнути всім.
Через годину він уже пошкодував, що дав той наказ, однак скасувати його не зважився. Вперше за всю свою діяльність С. Вулф не довірився своєму інстинктові.
Він почував себе змученим, безсилим, наче після оргії, не міг ні на що зважитись і чогось ждав. Йому здавалося, мовби в його кров проникла якась виснажлива отрута. Не давали спокою лихі передчуття, і час від часу в нього підіймалася температура. Його напала напівдрімота, але скоро він прокинувся. Йому приснилось, ніби він розмовляє по телефону зі свого кабінету з представниками великих міст, і всі вони, один за одним, кричали йому в трубку, що всьому кінець. Він прокинувся, коли голоси злилися в суцільний жалібний хор, який віщував біду. Але те, що чув С. Вулф, було тільки скреготанням гальм — поїзд стишував на повороті хід. Він сів і задивився на холодне світло лампочки під стелею купе. Потім узяв записника й заходився рахувати. За цією роботою в ногах і руках у нього розлилася млість і почала вже підкрадатися до серця: він не зважувався записати голими цифрами ліверпульські збитки.
«Я не повинен продавати! — сказав він собі.— Як тільки поїзд зупиниться, я пошлю телеграму. Чому в цих провінціалів немає в поїзді телефону? Якщо я зараз усе продам, мені кінець. Хіба що олово дасть усі сорок відсотків, а це неможливо! Я мушу поставити на карту все, це останній шанс!»
Він говорив по-угорському! Це теж було дивно, адже він звик провадити ділові розмови англійською — єдиною мовою, якою можна по-справжньому говорити про гроші.
Та коли поїзд зненацька зупинився, якесь оціпеніння втримало С. Вулфа на канапі. Він думав про те, що ціла його армія з усіма резервами тепер опинилася під вогнем. І він не вірив в успіх у цій битві, ні! Голова його була напхана числами. Всюди, хоч би куди він подивився, стояли семи- й восьмизначні числа-вартові. Цілі шеренги чисел, небачені завдовжки суми. Ті числа були старанно надруковані, холодні, викарбувані з заліза. Вони зринали мимоволі, несподівано мінялися, самі перескакували з дебета в кредит або раптом зникали, ніби згаснувши. Шалений калейдоскоп, у якому з брязкотом пересипалися цифри. Мовби лускоподібний панцир, вони лунко падали всі набік, малесенькі-малесенькі, або загрозливо жевріли в порожньому чорному просторі — величезні, самотні й похмурі. Він обливався через них холодним потом і боявся, що збожеволіє. Числа були такі люті й жорстокі, що С. Вулф відчув свою безпорадність і заплакав.
У Париж С. Вулф приїхав до смерті зацькований числами. Минуло кілька днів, перше ніж йому пощастило трохи вгамуватися. Він почував себе людиною, що, на вигляд здорова-здоровісінька, раптом падає серед вулиці непритомна і хоч через кілька годин приходить до пам'яті, а все ж зі страхом згадує про той випадок.
Через тиждень С. Вулф переконався, що інстинкт його не підвів.
Як тільки він продав бавовник, спекуляція ним перейшла до інших рук. Її перехопив консорціум — він протримав тиждень товар, продав його й дістав мільйон баришу.
С. Вулф аж пінився від люті! Якби він послухався був свого інстинкту, то стояв би тепер на твердому грунті!
То була його перша велика помилка. Але через кілька днів він зробив другу — перетримав олово. Перетримав три дні, а тоді продав. Дещо він усе ж таки заробив, але трьома днями раніше виграш був би вдвічі більший — не дванадцять відсотків, а двадцять п'ять. Двадцять п'ять! І перед його зором відкрився б цілий материк! С. Вулф посірів на обличчі.
Чому так сталося, що він робить помилку за помилкою? Бавовник продав на тиждень раніше, олово — на три дні пізніше! Просто він утратив упевненість у собі — ось у чім річ. Руки С. Вулфа весь час бралися потом і тремтіли. На вулиці в нього іноді темніло в очах, раптово налягала слабість, а нерідко він боявся переходити через площу.
Стояв жовтень. Було якраз десяте число, річниця катастрофи. Часу залишалося три місяці — шанс, хоч і мізерний, урятуватися ще був. Але С. Вулф мусив кілька тижнів відпочити, прийти до тями. Він поїхав до Сан-Себастьяна.
Та рівно через три дні, коли його стан поліпшився вже настільки, що він почав цікавитися жінками, надійшла телеграма від Аллана: він, С. Вулф, конче потрібен у Нью-Йорку. Аллан ждав його з першим пароплавом.
С. Вулф виїхав першим поїздом.
6
Якось у жовтні, на превеликий подив Аллана, до нього в контору прийшла Етель Ллойд.
Вона переступила поріг і швидким поглядом окинула кабінет.
— Ви сам, Аллан? — спитала вона усміхнувшись.