Мод усе ще втішалася музикою. Але тепер вона вже не могла слухати її так зачаровано й святобливо, як слухала досі. Вона бачила всю сцену в ложі Ллойда. Мод знала, що Мак готує щось нове — «велику справу», як він казав. Який-небудь винахід, проект,— вона ніколи його про це не питала, бо ніщо не було їй таке чуже й далеке, як машини і всіляка техніка. Мод, звичайно, усвідомлювала, яке велике значення мають для Мака стосунки з Ллойдом, але в душі дорікала чоловікові за те, що він вибрав для розмови саме цей вечір. Єдиний вечір за цілу зиму, коли він прийшов із нею на концерт! Мод просто не розуміла, як можна думати під час такого концерту про справи! Іноді їй спадало на думку, що вона не знаходить собі місця в цій Америці, де все кругом — бізнес і тільки бізнес, і що там, за океаном, у Старому світі, де вміють відділяти відпочинок від справи, вона була б щасливіша. Та не тільки це не давало Мод спокою: тонкий, всякчас насторожений інстинкт жінки, яка любить свого чоловіка, сіяв у ній острах,— Мод боялася, що ота «велика справа», оті Ллойди і як там іще їх звати, з котрими Мак зайде до спілки, ще більше відбиратимуть у неї чоловіка, ніж досі відбирали завод і його діяльність у Буффало.
На веселий настрій Мод набігла тінь, чоло в неї спохмурніло. Та потім її обличчя враз осяяла тиха радість. Схожий на фугу пасаж, жвавий і пустотливий, цілком несподівано збудив у ній — завдяки якійсь незбагненній асоціації — яскраву згадку про її донечку, про найприємніші, щасливі для матері хвилини в житті Едіт. Мод не стрималася від спокуси почути у звуках музики пророцтво долі своєї маленької дівчинки, і спочатку все йшло чудово. Її Едіт справді буде щаслива, життя в неї минатиме саме так! Але грайливі, сонячні веселощі зненацька змінило важке, монотонне maestoso sostenuto [11], що навіяло тривогу й лихі передчуття.
Серце в Мод зайшлося. Ні, хай ніколи не буде схожим на цю музику життя її маленької, її ніжної донечки, з якою вона, Мод, гралася, мов дитина, і про яку піклувалася, мов літня, досвідчена жінка! Як же безглуздо пускатися в такі забавки! У думці Мод схилилася над своєю крихіткою, щоб захистити її своїм тілом від цієї похмурої, моторошної музики, і через деякий час їй таки пощастило повернути свої думки в інше русло.
Музика сама допомогла Мод. Несподівано нова хвиля звуків затопила її невиразною тугою, глибокою й прекрасною, і заглушила всі думки. Мод знов обернулася на слух. Зваблені якимись палкими й спокусливими голосами, звуки з затамованою, несамовитою пристрастю злетіли вгору, і Мод відчула себе зірваним листком, що його підхопив вихор. Але дика пристрасть, задихаючись, зненацька розбилася об невідому перешкоду, як розбивається об скелю могутня хвиля, і гуркіт прибою розсипався в різких, жалібних, тремтливих і боязких голосах.
Мод здавалося, ніби вона повинна негайно спинитися, замислитись над чимось їй невідомим, загадковим і незбагненним. Тиша, яка настала вслід за ураганом звуків, була така чарівна, що в партері раптом позавмирали віяла. В оркестрі знову вступили дисонансом кілька голосів — невпевнено, ніби вагаючись (віяла загойдалися знов), і ці здушені, вимучені звуки, що, важко долаючи перешкоди, пробивалися до мелодії, навіяли на Мод задуму й сум. До неї заговорили насмішкуваті фаготи, озвалися віолончелі, що страждали всією душею, і Мод здалося, ніби вона раптом збагнула ціле своє життя. Вона не знала щастя, хоч Мак її обожнював і вона безтямно його кохала,— ні, ні, в її житті чогось бракувало...
Цієї миті, саме цієї миті Мак торкнувся її плеча й прошепотів на вухо:
— Вибач, Мод... У середу ми їдемо в Європу. У мене ще багато справ у Буффало. Якщо ми зараз підемо, то ще встигнемо на нічний поїзд. Як ти на це?
Мод не відповіла. Вона сиділа мовчки, навіть не поворухнулась. Гаряча хвиля залила їй плечі, шию, вдарила в лице. Очі поволі наповнилися слізьми. Так збігло кілька хвилин. У душі Мод була лиха на Мака. «Як це жорстоко,— думала вона,— отак силоміць забирати мене з концерту — тільки через те, що цього вимагають його справи!»
Аллан помітив, що дружина важко дихає, а щоки її почервоніли. Його рука ще лежала в неї на плечі. Він ніжно погладив Мод і заспокійливо прошепотів:
— Ну, тоді ми зостанемося, люба, я ж тільки запропонував. Можна прекрасно поїхати й завтра вранці.
Однак настрій у Мод був остаточно зіпсований. Музика тепер гнітила її, будила в ній тривогу й страх. Мод іще вагалася — поступитися Макові чи ні. В цю хвилину вона випадково завважила, що Етель Ллойд украй безцеремонно розглядає її в бінокль, і відразу ж почала збиратися. Вона через силу всміхнулася, щоб її усмішку побачила Етель Ллойд, і Мака надзвичайно вразив її лагідний (ще вологий) погляд, звернений до нього.
— Ходімо, Маку!
Мод було приємно, що Мак завбачливо допоміг їй підвестися, і вона, весело всміхаючись, на вигляд щаслива й задоволена, вийшла з ложі.
4
Вони під'їхали до Центрального вокзалу саме в ту хвилину, коли поїзд відходив від перону.
Мод сховала свої маленькі руки до кишень хутряного пальта й зиркнула з-за зведеного коміра на Мака.
— А твій поїзд пішов, Маку! — засміялася вона, навіть не намагаючись приховати зловтіху.
Позаду стояв їхній слуга Леон, старий китаєць, якого всі називали «Лайон» [12]. Він тримав у руках саквояжі і з тупим виразом на в'ялому, зморшкуватому обличчі дивився вслід поїздові.
Мак дістав годинника й кивнув головою.
— Шкода, дуже шкода,— доброзичливо промовив він.— Лайоне, їдьмо назад до готелю.
Те, що вони спізнилися на поїзд, сказав у машині Мак, засмутило його саме через неї, Мод,— адже їй доведеться знов розпаковуватись та спаковуватись.
Мод нишком усміхнулася.
— А чому? — відповіла вона, дивлячись кудись повз Мака.— Чому ти гадаєш, Маку, що я взагалі поїду з тобою?
Він здивовано звів на неї очі.
— Я думаю, ти все ж таки поїдеш, Мод?
— Я справді не певна, чи можна брати з собою взимку Едіт. А без Едіт я не поїду ні за що.
Аллан замислено дивився перед себе.
— Про це я й не подумав,— нерішуче промовив він по хвилі.— Ну звісно, Едіт! А втім, гадаю, це діло можна все ж таки залагодити!
Мод нічого не відповіла. Вона чекала. Цього разу він так легко не відбудеться!
А Мак, трохи помовчавши, додав:
— Адже на пароплаві точнісінько так, як у готелі, Мод. Я взяв би каюти «люкс», і вам було б зручно.
Мод добре знала Мака. Ні, він не наполягатиме дуже, щоб вона їхала, не проситиме її. Він не скаже більше жодного слова й зовсім не образиться, якщо вона не поїде з ним.
Мод бачила, що він уже намагається звикнути до цієї думки.
Аллан замислено, розчаровано дивився перед себе. Те, що її відмова була всього-на-всього комедією, навіть не спадало йому на думку — йому, хто зроду не грав комедій і раз у раз вражав Мод своєю простотою й відвертістю.
У раптовому пориві Мод схопила його за руку.
— Ну звичайно, Маку, я поїду з тобою! — промовила вона й ніжно глянула на нього.
— Ось бачиш! — відказав він і вдячно стиснув їй долоню.
Мод подолала свій поганий настрій, і від цього на серці в неї враз стало радісно й легко. Вона почала весело, жваво розмовляти. Її цікавив Ллойд та його дочка.
— А Етель була дуже прихильна до тебе, Маку? — запитала Мод.
— Вона справді була зі мною дуже мила,— відповів він.
— Яке вона справила на тебе враження?
— Вона здалася мені дуже невимушеною, щирою, навіть трохи наївною, майже як дитина.
— О?! — засміялася Мод. Вона й сама не могла збагнути, чому відповідь Мака знову трохи засмутила її.— Ох, Маку, добре ж ти розумієшся на жінках! Господи! Етель Ллойд — і щира! Етель Ллойд — і наївна! Ха-ха-ха!
Мак також не стримавсь і засміявся.
— Вона й справді здалася мені такою! — запевнив він. Але Мод розпалювалася дедалі дужче.
— Ні, Маку! — вигукнула вона.— Такої сміхоти я зроду не чула! Ось які ви, чоловіки! Та немає другого такого нещирого створіння, як Етель Ллойд, Маку! Ота «щирість» — це її найбільше штукарство! Можеш мені спокійно повірити, Маку: Етель — це дуже підступна й кокетлива жінка, у неї все побудовано на розрахунку. Вона б не від того, щоб заворожити всіх вас, чоловіків. Повір мені, я її знаю. Ти помітив, які в неї очі? Як у сфінкса.
— Ні.— Мак казав правду.
— Ні?! Таж Етель сама якось призналася Мейбл Гордон: «У мене очі сфінкса, всі так кажуть». А тобі вона здається наївною! Боже мій, та вона ж страх яка шанолюбна, ця красуня! Щотижня її портрет принаймні один раз з'являється в якій-небудь газеті! Етель Ллойд, мовляв, заявила!.. Вона рекламує себе день і ніч, ну точнісінько, як Хоббі. Навіть своє добродійництво використовує для реклами.
— А може, в неї справді добре серце, Мод? — озвався Мак.