Отман, не роз'єднуючи зв'язку, вимкнув екран. Зненацька він обома руками схопився за голову й застогнав:
— Ідіот! Який ідіот!
Лімі сторопів.
— Якого дідька!?
— У заарештованого є шістнадцятирічний син, — вичавив з себе Отман. — А це означає, що син, як неповнолітній, ще не зареєстрований Мультіваком окремо, а лише разом з батьком, в батьківських документах. — Він з люттю зиркнув на Лімі. — Кожній людині відомо, що до вісімнадцяти років підлітки самі не заповнюють анкети для Мультівака, це роблять за них батьки. Хіба я про це не знаю? Хіба ви не знаєте?
— Ви хочете сказати, що Мультівак мав на увазі не Джо Меннерса?
— Мультівак мав на увазі молодшого сина, а зараз хлопчисько зникло. Навколо будинку мур з наших агентів, а він спокійнісінько виходить з дому й відправляється самі знаєте у якій справі.
Він рвучко обернувся до відеофону, до якого все ще був підключений агент Відділу контролю та управління. Хвилинний передих дозволив Отману взяти себе в руки й набути впевненого, незворушного вигляду. Ні до чого було закочувати істерику на очах у агента, хоча Отману, може, й корисно було б дати вихід бурі, що нуртувала всередині його. Він сказав:
— Встановите, де знаходиться молодший син. Пошліть всіх ваших людей. Якщо виникне потреба, залучить всіх мешканців округу. Я дам відповідні вказівки. Ви зобов'язані, що б там не сталося, відшукати хлопчика.
— Слухаюсь, сер.
Відключившись, Отман наказав:
— А зараз перевірте вірогідність, Лімі.
За декілька хвилин Лімі вимовив:
— Впала до дев'ятнадцяти й шести десятих. Впала.
Отман зітхнув з полегшенням.
— Нарешті ми на вірному шляху.
Бен Меннерс сидів в кабіні 5-б і поволі вистукував: "Мене звуть Бенджамін Меннерс, мій номер МБ71833412. Мій батько, Джозеф Меннерс заарештований, але ми не знаємо, який злочин він замишляє. Як нам допомогти йому?"
Він скінчив і почав чекати. У свої шістнадцять років він вже розумів
, що десь там, усередині, його слова циркулюють по ланцюгах найскладнішої з систем, коли-небудь створених людиною, розумів, що трильйон даних зіллються в єдине ціле, з нього Мультівак витягне якнайкращу відповідь і тим самим допоможе Бенові.
Машина клацнула, з неї випала картка — довга-довжелезна відповідь. Починалася вона так: "Негайно відправляйся швидкісним транспортом до Вашингтону. Зійди на Коннектікут-авеню. Там побачиш будівлю, знайди особливий вхід з написом "Мультівак", де стоїть вартовий. Скажи вартовому, що ти кур‘єр, до доктора Трамбулу, він пропустить тебе. Опинившись в коридорі, йди по ньому, поки не опинишся біля невеличких дверей з табличкою "Внутрішні приміщення". Увійди й скажи людям, які там опиняться: "Донесення доктору Трамбулу". Тебе пропустять. Йди прямо…"
І так далі, і так далі. Бен поки що не розумів, яке це мало відношення до його питання, але він безмежно вірив в Мультівак. І він бігцем кинувся до вашингтонської автостради.
Пошуки Бена Меннерса привели агентів Ради контролю та управління на балтиморську станцію Мультівака за годину по тому, як Бен її покинув. Гарольд Куїмбі схарапудився, опинившись в центрі уваги такої кількості важливих персон, і все через шістнадцятирічного хлопчиська.
— Так, хлопчик тут був, — підтвердив він, — але куди він подівся, не відомо. Не міг же я знати, що його розшукують. Ми приймаємо всіх, хто приходить. Так, звісно, одержати запис запитання й відповіді можна.
Ледь подивившись на запис, агенти, не втрачаючи часу, передали її по телебаченню до Центрального управління.
Отман прочитав її, закотив очі й втратив свідомість, його швидко привели до тями, й він сказав слабким голосом:
— Хлопчика потрібно перехопити. Зробіть для мене копію відповіді Мультівака. Більше тягнути не можна, я маю негайно зв'язатися з Галліменом.
Бернард Галлімен ніколи не бачив Алі Отмана таким схвильованим. І тепер, зиркнувши в божевільні очі координатора, відчув, як по його спині пробігли дрижаки.
Він пробурмотів, затинаючись:
— Що ви хочете сказати? Що може бути гірше за вбивство?
— Набагато гірше, ніж просте вбивство.
Галлімен зблід.
— Ви маєте на увазі вбивство одного з важливих державних діячів? ("А що, якщо це я сам…" — промайнуло у нього в голові)
Отман кивнув.
— Не просто одного з діячів, а найголовнішого.
— Невже генерального секретаря? — прошепотів у жаху Галлімен.
— Гірше. Невимірне гірше. Йдеться про знищення Мультіваку.
— Що?!
— Вперше в історії Мультівак доповів про те, що йому самому загрожує небезпека.
— Чому ж мене відразу не поінформували?
Отман вийшов з положення, скориставшись напівправдою.
— Випадок безпрецедентний, сер, ми вирішили розслідувати справу раніше, ніж помістити до звіту.
— Але тепер, звісно, Мультівак врятований? Адже він врятований?
— Вірогідність небезпеки впала нижче за чотири відсотки. Зараз я чекаю на нове повідомлення.
— Донесення доктору Трамбулу, — сказав Бен Меннерс людині на високому табуреті, що захоплено працювала, сидячи перед громадиною, яка нагадувала в багато разів збільшений пульт керування стратокрейсера.
— Валяй, Джиме, — відповіла людина. — Рухайся.
Бен подивився на інструкцію й поспішив далі. Врешті-решт, в ту хвилину, коли в одному з індикаторів зажевріє червоне світло, Бен знайде непомітний важіль і пересуне його у положення "вниз".
Він почув за своєю спиною схвильований голос, потім ще один, і раптом його схопили попід пахви й за ноги, здійняли, і чоловічий голос сказав:
— Поїхали, синку.
Обличчя Алі Отмана анітрішки не прояснилося при звістці, що хлопчик спійманий, але Галлімен з полегшенням зауважив: