Центр «Гермеса», званий «містечком», з’єднувався комунікаційними шахтами з рубкою управління, розділеною на два яруси. Між носовими перегородками тяглися палуби з низкою лабораторій, призначених для роботи як у стані невагомості, так і при гравітації. Ресурси потужності були на кормі — в анігіляційних контейнерах, у недосяжному для людей сидеральному машинному залі й у камерах спеціального призначення. Між зовнішньою та внутрішньою бронею корми були шасі, щоб корабель міг приземлятися на планетах і ставати на вигнуті членистоногі сталеві балки. Посадці мала передувати перевірка витривалості ґрунту, бо на кожну з велетенських лап ракети припадало 30000 тонн ваги. На середній палубі з правого борту було складено розвідувальні зонди і допоміжне оснащення для них, уздовж бакборту — автомати для внутрішнього й зовнішнього обслуговування, здатні вести далеку самостійну розвідку, ідучи по ґрунті чи летячи. Не бракувало серед них також і велетоходів.
Коли ҐОД увімкнув реанімаційні системи, на «Гермесі» панувала сприятлива для операції невагомість. До Герберта повернулись нормальний пульс і температура тіла, але він не прокидався. ҐОД докладно обстежив його і завагався, хоча мав приймати рішення сам. Власне, він не вагався, а порівнював шанси на успіх різних медичних процедур. Можна було почати з реанімації командира Стірґарда або витягти лікаря з ембріонатора і перенести його до операційної. ҐОД учинив так, як людина, котра, опинившись перед вибором, підкидає монету. Коли не відомо, що вибрати, немає тактики, ліпшої за лотерею. Генератор випадкових величин указав на командира, й ҐОД його послухався. Через дві години Стірґард, іще напівпритомний, сів у відкритому ембріонаторі, розірвавши прозору оболонку, яка огортала його голе тіло. Озирнувшись навкруги, він пошукав очима Герберта. Репродуктор щось йому сказав. Стірґард поволі зрозумів, що це механічний голос і що з Гербертом щось сталося. Він спробував підвестись і вдарився головою об кришку ембріонатора — вона була не до кінця відкрита. На мить Стірґардові забило памороки. Першим звуком людської мови, що пролунав у системі Дзети, була добірна лайка. Липка, біла рідина стікала Стігарду з волосся на обличчя й груди. Він рачки проповз уздовж усіх контейнерів із людьми аж до відкритого у стіні люка. Сперся плечима на м’яку оббивку стіни у кутку між порогом і стелею і, витерши молочну рідину, що липла до пальців і повік, окинув поглядом увесь циліндричний ембріонатор. У проміжку між саркофагами з піднятими кришками темніли вже відкриті проходи до ванн. Стірґард прислухався до голосу машини. Герберт, як і решта, був живий, але не прокидався. В цьому не було нічого страшного: всі енцефалографи і електрокардіографи показували норму.
— Де ми? — спитав Стірґард.
— За Юноною. Політ пройшов без відхилень. Чи слід перенести Герберта до операційної?
Стірґард замислився.
— Ні. Я сам ним займуся. В якому стані корабель?
— У повній готовності.
— Чи надходили радіограми з «Еврідіки»?
— Так.
— Якої категорії важливості?
— Першої. Подати зміст?
— Про що там ідеться?
— Про зміну процедури. Переказати?
— Якого обсягу текст?
— Три тисячі шістсот шістдесят слів. Переказати?
— Скорочено.
— Я не можу скорочувати невідомі.
— Скільки невідомих?
— І це невідомо.
Стірґард відштовхнувсь од стелі. Летячи до зелено-червоного світла над кріотером Герберта, він устиг помітити в дзеркалі проходу до ванни м’язистий торс; торс лиснів онаксом, який витікав краплями з обірваної й підв’язаної пуповини, мов у величезного немовляти, вимоченого пологовими водами.
— Що сталося? — спитав командир. Зачепившись босими ногами за контейнер лікаря, Стірґард приклав йому руку до грудей. Серце билося розмірено. На ледь розтулених губах білів липкий онакс.
— Перекажи те, що в цьому повідомленні точне! — мовив Стірґард до ҐОДа. Говорячи це, він устромив лікареві пальці в рот, заглянув у горло. Відчувши тепло подиху, обережно торкнувся піднебіння. Герберт здригнувсь і розплющив очі. Вони були повні сліз, ясних і чистих, немов вода. Стірґард вдоволено подумав про дієвість такої примітивної процедури.
Герберт не пробудився, бо затискачі на його пуповині не були ще цілком відключені. Командир натиснув на катетер, і той відскочив, прискаючи білою рідиною. Пуп стулився сам. Стірґард обіруч натиснув на груди непритомного, відчуваючи, як липнуть до них долоні. Герберт дивився на нього широко розплющеними очима, немов закляк від подиву.
— Все в порядку,— мовив Стірґард. Здавалося, Герберт його не чує.
— ҐОД!
— Слухаю.
— Що сталося?
— Зміни на Квінті.
— Перекажи стисло зміст.
— Зміст розпливчатий.
— Говори, що знаєш.
— Перед зануренням були зафіксовані швидкозмінні стрибки альбедо, радіовипромінення досягло трьохсот мегават білого шуму. На Місяці тремтить біла точка, визначена, як плазма у магнітному кільці.
— Які рекомендації?
— Обережна розвідка.
— А ще?
— Діяти на власний розсуд.
— Відстань од Квінти?
— Мільярд триста мільйонів миль по прямій.
— Маскування?
— Виконав.
— Мікс?
— Так.
— Програму змінив?
— Тільки на етапі наближення. Корабель перебуває в тіні Юнони.
— Готовність корабля повна?
— Повна. Чи слід реанімувати екіпаж?
— Ні. Вів спостереження за Квінтою?
— Ні. Втратив космічну в термосфері Юнони.
— Ну добре. Тепер мовчи і чекай.