Жанна катастрофiчно запiзнювалася на роботу, все валилося з рук.
Кришка вiд каструлi з гуркотом упала на пiдлогу. Чоловiк здригнувся i поглянув в її бiк.
- Гарний у тебе купальник! - раптом, вiдриваючи погляд вiд газети, сказав вiн, з подивом оглядаючи дружину. - Ти так i на вулицю виходиш?
- I не тiльки на вулицю! Я, до речi, була в цiй сукнi, коли ми нещодавно ходили в гостi до Петренкiв. I вчора була в нiй…
Чоловiк наморщив чоло:
- Дивно… Не помiчав…
- А що, не личить? - з викликом запитала Жанна.
- Та нi… - пробурмотiв чоловiк. - Личить, тiльки надто коротка…
Вiн хотiв знову втупитись у газету, але несподiвано наштовхнувся на ще одне «вiдкриття»:
- Ти знову пiдстриглась?
- Нi. Я давно вiдпускаю волосся…
- Але ж я бачу - чуб став коротший, - не здавався чоловiк.
Жанна мовчки знизала плечима.
Чоловiк ткнувся у газету, але нове спостереження знову змусило вiдволiктись:
- Ти якась руда стала… Пофарбувалась?
- Любий, я завжди була рудою! - заспокоїла його Жанна.
- А-а… Ну, так… - сказав чоловiк, оглядаючи її з нiг до голови, i знову додав: - Дивно…
Це дiйсно було дивним: коханий дивився на неї!
Нарештi вiн дивився, вiдклавши газету, - прискiпливо й уважно.
- А цей браслет на тобi звiдки? - пiсля довгої паузи з пiдозрою запитав вiн.
- Це ж твiй подарунок на рiчницю весiлля! - обурилася Жанна.
- Невже?!
Його здивування було щирим.
Довелося Жаннi продемонструвати й iншi сiмейнi дрiбницi, покупки та подарунки, а також повести його в дитячу.
- Як вони виросли! - розчулено промовив чоловiк, оглядаючи дiтей, i цьомкнув Жанну в потилицю. - Ти помiтила?
- Звiсно, любий! - вiдгукнулася Жанна, - А ще я помiтила, що Iванко вже вирiс зi свого лiжка, а Марiчцi потрiбне нове пальто…
Подружжя тихо повернулося до кухнi, i там чоловiк зауважив, що на вiкнах «доволi веселенькi фiранки» (торiшня покупка), а в куток досить органiчно вписалася пральна машина - «її навiть непомiтно»…
Задоволений «вiдкриттями», вiн сiв за стiл, розгорнув газету.
Життя продовжувалося i було прекрасним!