— Програму.
— Яку програму?
— Дуже гарну.
— Хто грав?
— Уся трупа.
— Еге ж, уся трупа, вся трупа, вся трупа.— Він тис пальцем на болючі очі. Раптом хтозна-звідки війнуло гасом, і Монтеґ почав блювати.
Ввійшла, все ще наспівуючи, Мілдред і здивовано спитала:
— Що це ти робиш?
Він з відразою подивився на підлогу.
— Ми разом з книжками спалили стару жінку.
— Добре, що цей килим миється.— Вона принесла швабру й заходилася витирати підлогу.— Вчора ввечері я була в Гелени.
— Хіба не можна дивитися виставу вдома?
— Звісно, можна, але іноді приємно піти в гості. Вона вийшла до вітальні. Монтеґ чув, як вона співає.
— Мілдред! — гукнув він.
Вона повернулась, наспівуючи й легенько клацаючи в такт пальцями.
— Ти нічого не хочеш запитати про вчорашній вечір? — сказав він.
— А що таке?
— Ми спалили з тисячу книжок. І жінку.
— Ну?
Вітальня аж вибухала від оглушливих звуків.
— Ми спалили твори Данте, і Свіфта, і Марка Ав-релія...
— Він європеєць?
— Здається.
— Радикал?