За кілька хвилин забруднене й спітніле подружжя відчистило од глини чималу частину знахідки. Ще кілька гарячкових гребків — і перед ними з’явилося людське вухо.
Вони знайшли скульптуру! З срібла! З платини! Сто тисяч! Мільйон марок… Ух…
Невдовзі відкопали голову скульптури. Отто, обриваючи гудзики, стягнув із себе в’язаний жилет і витер коштовну знахідку. Обличчя скульптури засяяло справжнім тьмяним блиском. Отто, примруживши одне око, глянув на ц£ обличчя і завмер. На нього, страждально скрививши рот, дивилася жахлива, дивовижна фізіономія…
Власник пиварні «Шумовиння над кухлем» був не досвідчений у мистецтві, але вже те, що він побачив, виявилося цілком достатнім, щоб зрозуміти: це зображення небіжчика.
Годинник на ратуші хрипко пробив дванадцять ударів. Це вивело Отто з заціпеніння.
— Закопати, негайно закопати, а то відберуть, — зашепотів він.
— Негайно ж, — погодилася практична Марта і, вгамовуючи незрозумілий страх, здавленим голосом запропонувала: — Вночі відкопаємо, вивеземо в Гамбург і продамо американцям.
— Герр Брунцлау! — почувся раптом деренчливий тенорок. — Герр Брунцлау! Що я роблю? Я шукаю вас. І що я думаю? Я думаю, чому вас немає на місці. Хіба це може не дивувати? Ні, це не може не…
— Іди швидше, — шепнув Отто дружині, — це Шлезке…
Еріх Шлезке останні сорок років, крім неділь і релігійних свят, щодня заходив ополудні, коли ратушу зачиняли на полуденний фрюштюк, в «Шумовиння над кухлем». Сьогодні він здивувався, не побачивши за стойкою хазяїна.
— Хіба я можу піти, не випивши пива? — сказав він, стоячи в порожній залі. — Ні, не можу. Найголовніше в людини — це її звички. А якщо так, то… О! — вигукнув Шлезке, побачивши Марту. — Пані Брунцлау! Я бачу вас такою запорошеною. А хіба це може бути природним? Ні, це не може бути природним. Але що я хочу зробити, перш ніж випити свій кухоль? Я хочу побачити герра Брунцлау. А чого я хочу побачити герра Брунцлау? А того, щоб повідомити йому, що його прохання про зменшення податку передано самому начальникові… Проте я скажу йому це сам. Де ж герр Брунцлау, у дворі?
І прослизнувши повз остовпілу, розгублену від вражень сьогоднішноьго дня Марту, Еріх Шлезке вийшов у двір пиварні.
Через дві години Шлезке і Брунцлау вдоволені і щасливі оглядали повністю відкопану статую.
— А чому ви повинні мене слухати? — не вгавав Шлезке. — А тому, що я давній друг родини Брунцлау. Коли я пив пиво з небіжчиком Германом Брунцлау? З небіжчиком Германом Брунцлау я пив пиво, коли вас, Отто, ще не було на світі. Але що мене зараз цікавить? Мене цікавить зовсім не пиво. І навіть не служба, на яку я сьогодні не повернуся. Мене цікавить, чому він так дивно виглядає?
— Може, розбити й продати частинами? — похмуро запропонував Брунцлау.
— О-о-о-о! — застогнав Шлезке. — Що б ви робили, коли б я не був давнім другом вашої родини і коли б я не прийшов сьогодні пити пиво? Ви б скінчили свої дні в бідності й занепаді! Але мене цікавить зовсім не бідність. Мене цікавить, на що скидається цей металевий монах? Можливо, ви, Отто, пам’ятаєте, де я читав про монаха, який перетворився на метал?
— Про монаха, який перетворився на метал? — перепитав Брунцлау. — Герр Шлезке, перш ніж завітати до моєї пиварні, заходив у якусь іншу?
— А-а-а! — видихнув раптом Шлезке. — Я згадав! Так, це була правда! Майн готт. Це була правда…
— А тепер ваше преосвященство послухає, що пишуть газети?
— Так, — буркнув епіскоп баварський і додав, невдоволено поморщившись: — Заберіть каву і дайте мені содової.
— Починати, як завжди, з «Баваріше рундшау»? — спитав секретар?
— Як хочете.
— «Нью-Йорк, 16 липня. За повідомленням агентства Ассошіейтед пресс, переговори про заборону атомної…»
— Пропустіть, — сказав епіскоп.
— «У південному В’єтнамі триває напружене становище. Уряд поспішно призиває в армію…»
— Далі!
Секретар перегорнув газетну сторінку.
— «Експансія міжнародного комунізму на планеті…»
— Не треба!
Прошелестіло ще кілька сторінок.
— «Після прем’єри фільму «Тсс, джентльмени» незрівнянна Ліліан Раббат стала найпопулярнішою кінозіркою. Вчора в клубі Прихильників Крайніх Засобів відбувся прийом на честь прекрасної Ліліан. На прийомі Лілі була в спеціально пошитому з цієї нагоди срібному платті, в якому вона здавалася ще менше вдягненою, ніж у «Джентльменах». На фото внизу ви бачите заключну частину прийому, коли Ліліан…» Ваше преосвященство бажає ще содової?
— Ні, подайте окуляри. Чого ж ви замовкли?
— «Щодня чарівна Ліліан одержує п’ять тисяч марок, двісті запрошень на прийоми і шістсот листів…».
— До речі, — спитав єпіскоп, — яка сьогодні пошта?
— Тринадцять листів, ваше преосвященство!
— Від кого?
— Сестри-кармелітки повідомляють, що…
— В кошик!
— Запрошення від християн-ентомологів на…
— Напишіть, що не приїду.
— Нагадування, що в середу відбудеться освячення нового заводу фірми Граббе.
— Запишіть у календар.
— Далі лист із тюрми.
— Розкаяний грішник просить про заступництво? В кошик!
— Не зовсім так, ваше преосвященство. Осмілюсь сказати, що лист цікавий!
— Читайте!
— «Сподіваючись на ласкаву увагу вашого преосвященства, сповнений піклування не про себе, а про святиню німецької церкви, попавши в біду через дивовижне непорозуміння, благаю ваше преосвященство не випускати з рук святого Кролліціаса і дозволити мені дати на мудрий суд вашого преосвященства документ, який я ось уже чотири десятиріччя зберігаю у себе на серці і який проллє яскраве світло на одну із славних сторінок історії християнства».
— Досить, поясніть мені, що хоче цей пройдисвіт, — сказав епіскоп.
— Передбачаючи запитання вашого преосвященства, — дозволив собі посміхнутися секретар, — я зв’язався з поліцейським управлінням. Автор листа — якийсь Еріх Шлезке, співробітник Кассельського муніципалітету. Разом із своїм співучасником Брунцлау був затриманий гамбурською поліцією, коли намагався продати американському консулу якусь статую. Під час допиту обвинувачення заперечує, твердячи, що знайшов не статую, а ніби справжні мощі святого.