Тільки мені й потіхи, що коли присняться мої дітки.
Та все сняться вони маленькими, а парубками ніколи не присняться. І як живії вони стоять перед душею моєю: Андрійко веселий, кучерявий, ніби по хаті бігає та гомонить, а в хаті ясно-ясно! Василько над квітами та зіллям сидить, задумався…
Прокинусь… пусто! Робота дожидає; треба жити, треба діло робити, треба терпіти горенько…
Живу… Дивлюсь, як хата валиться; чую, що й сама я пилом припадаю… якось дурнішаю, якось туманію, наче жива у землю входжу…