Тепер я розуміла, що це заняття, таке буденне, стане для нього символом відпочинку і
спокою. Вчора ми могли б разом змотувати нитки... Ми сиділи посеред білої пустелі під
прозоро-блакитним небом, часом поглядали одне на одного, сміялися, якщо якась
неслухняна рибка вистрибувала на розпечений пісок, одночасно схилялися над нею,зіштовхувалися лобами, знову сміялися. Я вже забула, що нам може бути так добре. Я
хотіла, щоб це тривало вічно. І тому сказала тільки одне слово: «Прокинься!..».
Частина 4
- Він прокинувся і лишився з вами? - запитала я, з подивом відчуваючи, що мені не
огидно чути власний голос.
Жінка кивнула. Вона більше не хотіла говорити.
- Ми ще зустрінемось, - сказала я.
Вона посміхнулася розумною іронічною посмішкою. Вони всі так усміхалися. Всі ті,
кого лікар назвав «цікавими екземплярами». Мені подобалися їхні посмішки.
Я взагалі не люблю занадто серйозних і завзятих людей. Часом я не розумію, навіщо
вони метушаться, для чого живуть?
Відтоді як зі мною трапилася ця халепа, я почала помічати безліч дивних речей - не
навмисно. Вони самі стрибали в мою голову.
Наприклад сьогодні, коли я їхала додому...
...У тролейбус зайшов чоловік у плащі. І я його відразу впізнала. Чоловік сів біля
запітнілого вікна й щедрим рухом протер його від краю до краю. Це був Чоловік, Котрий
Протирає Запітнілі Вікна. Є люди, що продмухують собі крихітну щілину в віконці й
дивляться в неї, як у замкову шпарку. А цей - розумник! - одним широким змахом руки
відкрив нам усім цілу панораму міста, що пропливало за вікном. Поява цього чоловіка
змусила мене звернути увагу й на інших попутників. Як же я здивувалася, коли побачила
стільки знайомих облич! Поруч із Чоловіком, Котрий Протирає Запітнілі Вікна, сидів
Чоловік, Незадоволений Життям і Дуже Задоволений Собою. Він був неперевершено
лисим. Як тільки його сусід протер скло, яскраве сонце сліпуче засяяло на дзеркальній
лисині Дуже Задоволеного Собою, пускаючи по всьому салону рудих зайчиків. Чоловік,
Незадоволений Життям, одразу ж надів кашкет. Він був дуже незадоволений такою
ранньою весною: нещодавно він придбав собі нове пальто (котрим, певно, був
незадоволений через його високу ціну), і йому кортіло ще трохи поносити його. З іншого
боку, він був незадоволений надто слизькою та сніжною зимою через брак пристойних
чобіт. Насправді ж понад усе він був незадоволений власною дружиною... Щоправда,
черевце його стирчало досить красномовно, у ньому перетравлювалися чудовий м'ясний
пиріг і два бокали смачного виноградного вина. І собою він був цілком задоволений.
Поруч, майже спираючись на цього пасажира, стояли дві дівчини. Одна з них була
Тією, Що Занадто Голосно Розмовляє. Вона розмовляла голосно. І всі довкола довідалися, що за два тижні вона одружується - під вінець стане в білій сукні, розшитій стразами «під
Сваровскі».
Біля входу сиділа Літня Жінка, Котра Лається в Людних Місцях. Вона тільки
роздувала щоки, але я одразу все зрозуміла і поквапилася вийти, хоча до мого будинку
було ще дві зупинки. Літня Жінка ледь устигла сказати мені навздогін: «Бач, як
вирядилася! От у наші часи...». Однак я не встигла дізнатися, що було в її часи. Я не
хотіла про це знати.
Вдома я почала згадувати всіх людей, які часто траплялися на моєму шляху. Вони
спливали в моїй пам'яті і я з подивом розуміла, що тепер знаю їх не за іменами а якось...
зсередини. Ніби переді мною відкрилася їх тонша сутність. Я згадала своїх колишніх
співробітників. Неподалік від мене сиділа Жінка, Що Була Готова Принести Себе в
Жертву. Щоправда, вона цього ще ніколи не робила, але кожен її порух свідчив про цю
готовність номер один. Навіть хода в неї була така, ніби з кожним кроком вона
піднімалася на гільйотину часів Французької революції. А коли вона здіймала руку, щоб