його не побачу! Мет здавалося, що ми зрозуміли б один одного.
Аж ось з'ясовується, що цей «стариган-продийсвіт» (так висловився тато) живий-
здоровий. I не десь у глухомані живе, а в чудовій країні. I не невдаха у притулку для
самотніх, а мільйонер!
У мене навіть подих перехопило від такої новини. А батько далі розповідає дуже
цікавеньку історію...
Виявляється, багато років тому покинув дід нашу бабусю дорогеньку (царство їй
небесне!) й утік на заробітки до Канади. І заробив так добре, що став магнатом у галузі
побутової техніки.
I все було б нічого, та чомусь зненавидів дід увесь свій рід, а сина майже прокляв.
Тому тепер від нього ані слуху, ані духу, ані копійки... Хіба можна любити людину за таку
підступність?!
- Зараз старому хріну, - сказав тато, - пішов дев'ятий десяток. А років сімнадцять
тому приїхав від нього посланець і привіз дивного листа, над яким ми лише потішалися...
- А що було в тому листі?-нашорошив вуха я.
- Спочатку здалося, що повна дурня!-усміхнувся батько, - Тоді ж які часи були: не
дай Боже мати родичів за кордоном. Та ще таких, як твій дід!
- І все-таки, що? - Я відчував, що зараз усе з'ясується, виявиться, що я королівський
спадкоємець.
I вчитися мені не потрібно, і працювати також. Тільки валізу зібрати в казкову
країну!
- Одне слово, написав наш божевільний дідусь щось на кшталт заповіту. Щоправда,
не на власну смерть, а в разі твого одруження, тобто в разі одруження його онука. А сенс
заповіту полягає в тому, що отримає вся наша родина п'ять мільйонів доларів тільки в
тому випадку, якщо...
Тато замовк, закурив, закашлявся, роздушив майже цілу сигарету в попільничці и
утупився в мене змученим поглядом. Мені кортіло поквапити його, але слова приклеїлися
до зубів, ніби жувальна гумка, I хоч як намагався я вимовити хоч що-небудь - лише
видмухував невидимі кульки.
- ...якщо, - продовжував тато, - твоя дружина помре наступного ранку після весілля...
- Ха... - весело видихнув я, - тож не бачити нам того спадку ніколи! По-перше, я поки
що не збираюся одружуватися, по-друге, вірогідність одна до мільйона, що моя наречена
помре після першої шлюбної ночі А по-третє...
- А по-третє - ти закінчений ідіот, - загорлав батько, - якщо гадаєш, що наша родина
може випустити з рук такий шанс!!!
...Я зрозумів, що він не жартує. І ніхто не жартував. Жарти закінчилися. Рідні справді
дивилися на мене, як на Бога. Але тепер я помітив у їхніх поглядах цілком конкретне
завдання. I розгубився. Але мене не залишили в біді! Дядьки з тітками навідувалися
щоденно. Показували креслення своїх майбутніх приміських маєтків, читали списки
найнеобхідніших покупок, нагадували, скільки добра вони зробили для мене,
позбавляючи всього найкращого власних доньок. Говорили, що настав час послужити на
благо всієї родини.
Звичайно ж, я був не проти. Лишалося питання: як дотриматися умови заповіту? Це
трохи бентежило мене. - Не турбуйся, - заспокоїла мама, - ми думали про це сімнадцять
років! Усе буде чудово!
I на сімейній раді вона оголосила план, який ретельно розроблявся протягом усього
мого безтурботного життя. Виявляється, все давно вже було вирішено: добрий син із
порядної родини закохується в дівчину - наркоманку и одружується з нею. У першу ж ніч
безталанна молода дружина гине від передозування.