12178.fb2 Дванадцять, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 56

Дванадцять, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя - читать онлайн бесплатно полную версию книги . Страница 56

- Нині таким нікого не здивуєш, - ласкаво казала мама, - тобі співчуватимуть. А

потім ми поїдемо звідси чи відкриємо свій бізнес. Купимо тобі автомобіль, 6удинок,

яхту... Зрештою, все, що побажаєш! Життя буде прекрасне.

- А де я візьму ту наркоманку?

- Про це не хвилюйся, - посміхнулася матуся, - скоро ти її побачиш!

I вона з гордістю розповіла про те, що місяць тому в черзі познайомилася з чудовою

кандидатурою.

- Дівчина з багатодітної родини, зайвий рот, - доповіла матуся, - батька немає, мати

весь час хворіє, живе на уколах - це те, що нам потрібно. Друзів немає - дівчина весь час

працює на кількох роботах. Одне слово, невдаха неосвічена. Відпрацьований людський

матеріал без перспектив на майбутнє. Завтра вона прийде до нас на вечерю.

- А якщо вона мені не сподобається? - почав було я, не розуміючи нелогічності свого

запитання.

- От і добре! - засміявся тато. - Хіба я тебе не вчив, що всі вони...

Так, цих янголоподібних комах у мереживах та стрічках мене навчили ненавидіти з

дитинства. Мої милі, турботливі батьки! Вони не хотіли, щоб я страждав...

«Чудова кандидатура» виявилася непоказною і сором'язливою. За столом вона не

знала, куди подіти руки, якою виделкою їсти салат, а якою - рибу, говорити не сміла, весь

час запиналася. Матуся всіляко її нахвалювала, батько навіть поцілував руку. Взагалі, поводилися вони так, ніби до нас завітала принцеса.

- Бачиш, як усе добре?- пошепки сказав мені батько. - Хіба це жінка? Непорозуміння

якесь...

- «Кинь у неї камінець!» - так само пошепки пожартував я, але тато мене не зрозумів.

Він хвалив мереживний комірець «непорозуміння», який вона зробила власноруч.

Одне слово, дівчина виявилася такою простою і дурненькою, що в той же вечір я

зробив їй пропозицію. Мати й батько майстерно зіграли непідробне здивування, дурепа

розплакалася і зголосилася. Справу було зроблено. Батько негайно зібрав рідню. Це було

справжнє свято, на яке вони чекали багато років! Дядьки плескали мене по плечах,

підморгували, тітки ледь не задушили в обіймах, перезрілі кузини дивилися з

обожнюванням. Батько й мати навіть благословили нас маленькою листівкою із

зображенням Божої Матері. Дурепа зніяковіло посміхалася, не вірячи своєму

неочікуваному щастю, і поглядала на мене круглими закоханими очима. Вона не розуміла, що їй випала рідкісна можливість - бути присутньою на власному похороні.

Я подумав про це і зареготав...

Дурепу звали Ася. Ім'я мені подобалося. Все ж інше і ній для мене вже було тліном.

Ім'я, зрештою, залишиться хоч на могильній плиті.

Весілля було призначене за місяць. До цього я мав зустрічатися з нареченою,

входити в роль нещасного рятівника «заблуканої у наркотичних хащах душі». Батьки, у

свою чергу, енергійно розповсюджували чутки про мій невдалий вибір серед усіх, кого

вважали за потрібне запросити на урочистість.

Я так само енергійно взявся до діла. Насамперед треба було завітати в дім нареченої.

Він мене вразив. У хаті було бідно, але чисто. Голодно, але весело. Дві дівчинки і

двоє хлопчиків-близнюків обсіли мене, немов грона винограду. Я роздав їм цукерки та

іграшки. Матері подарував парфуми. Вона розридалася і тричі мене розцілувала.

Потім ми їли запечену картоплю з оселедцем. Це було для мене незвично і дуже

смачно!

Я водив Асю в театр, у кав ‘ярню, в цирк. Ті очі майже завжди двоїлися від сліз. Я

навіть не уявляв, що таке малесеньке обличчя може вмістити стільки води! Вона вишила

для мене хусточку з нашими іменами.

Потім повів її до музею. Години зо дві вона стояла нерухомо перед полотном

Нестерова, а потім ще з півгодини перед іконою Божої матері XII століття. А потім із

вдячністю поцілувала мене в щоку. До цього ми ніколи не торкалися одне одного. Так