потім ми поїдемо звідси чи відкриємо свій бізнес. Купимо тобі автомобіль, 6удинок,
яхту... Зрештою, все, що побажаєш! Життя буде прекрасне.
- А де я візьму ту наркоманку?
- Про це не хвилюйся, - посміхнулася матуся, - скоро ти її побачиш!
I вона з гордістю розповіла про те, що місяць тому в черзі познайомилася з чудовою
кандидатурою.
- Дівчина з багатодітної родини, зайвий рот, - доповіла матуся, - батька немає, мати
весь час хворіє, живе на уколах - це те, що нам потрібно. Друзів немає - дівчина весь час
працює на кількох роботах. Одне слово, невдаха неосвічена. Відпрацьований людський
матеріал без перспектив на майбутнє. Завтра вона прийде до нас на вечерю.
- А якщо вона мені не сподобається? - почав було я, не розуміючи нелогічності свого
запитання.
- От і добре! - засміявся тато. - Хіба я тебе не вчив, що всі вони...
Так, цих янголоподібних комах у мереживах та стрічках мене навчили ненавидіти з
дитинства. Мої милі, турботливі батьки! Вони не хотіли, щоб я страждав...
«Чудова кандидатура» виявилася непоказною і сором'язливою. За столом вона не
знала, куди подіти руки, якою виделкою їсти салат, а якою - рибу, говорити не сміла, весь
час запиналася. Матуся всіляко її нахвалювала, батько навіть поцілував руку. Взагалі, поводилися вони так, ніби до нас завітала принцеса.
- Бачиш, як усе добре?- пошепки сказав мені батько. - Хіба це жінка? Непорозуміння
якесь...
- «Кинь у неї камінець!» - так само пошепки пожартував я, але тато мене не зрозумів.
Він хвалив мереживний комірець «непорозуміння», який вона зробила власноруч.
Одне слово, дівчина виявилася такою простою і дурненькою, що в той же вечір я
зробив їй пропозицію. Мати й батько майстерно зіграли непідробне здивування, дурепа
розплакалася і зголосилася. Справу було зроблено. Батько негайно зібрав рідню. Це було
справжнє свято, на яке вони чекали багато років! Дядьки плескали мене по плечах,
підморгували, тітки ледь не задушили в обіймах, перезрілі кузини дивилися з
обожнюванням. Батько й мати навіть благословили нас маленькою листівкою із
зображенням Божої Матері. Дурепа зніяковіло посміхалася, не вірячи своєму
неочікуваному щастю, і поглядала на мене круглими закоханими очима. Вона не розуміла, що їй випала рідкісна можливість - бути присутньою на власному похороні.
Я подумав про це і зареготав...
Дурепу звали Ася. Ім'я мені подобалося. Все ж інше і ній для мене вже було тліном.
Ім'я, зрештою, залишиться хоч на могильній плиті.
Весілля було призначене за місяць. До цього я мав зустрічатися з нареченою,
входити в роль нещасного рятівника «заблуканої у наркотичних хащах душі». Батьки, у
свою чергу, енергійно розповсюджували чутки про мій невдалий вибір серед усіх, кого
вважали за потрібне запросити на урочистість.
Я так само енергійно взявся до діла. Насамперед треба було завітати в дім нареченої.
Він мене вразив. У хаті було бідно, але чисто. Голодно, але весело. Дві дівчинки і
двоє хлопчиків-близнюків обсіли мене, немов грона винограду. Я роздав їм цукерки та
іграшки. Матері подарував парфуми. Вона розридалася і тричі мене розцілувала.
Потім ми їли запечену картоплю з оселедцем. Це було для мене незвично і дуже
смачно!
Я водив Асю в театр, у кав ‘ярню, в цирк. Ті очі майже завжди двоїлися від сліз. Я
навіть не уявляв, що таке малесеньке обличчя може вмістити стільки води! Вона вишила
для мене хусточку з нашими іменами.
Потім повів її до музею. Години зо дві вона стояла нерухомо перед полотном
Нестерова, а потім ще з півгодини перед іконою Божої матері XII століття. А потім із
вдячністю поцілувала мене в щоку. До цього ми ніколи не торкалися одне одного. Так