прокляття городянам ледь стримувалися, щоб не впасти на коліна перед узурпатором. А
потім ще довго не довіряли кожному новому правителю...
...Сестри насміхаються наді мною: я відмовляю десятому залицяльнику. Після
книжок, які я перечитала в Палаццо Дукале, всі вони здаються мені однаковими. ...Після
поїздки до Верони сестри стверджують, що Свята Катерина на полотні нашого земляка
синьйора Веронезе дуже схожа на мене... Я мовчу. І стискаю зуби. Згадую торішній
карнавал...
«Вітаю вас, золота синьйоро!» - гукає до мене невідомий у ліловому плащі. Я не
одразу впізнаю його. Він знову видається мені занадто старим. «А я вас пам'ятаю! Ви були
маленькою цікавою дівчинкою і образились на те, що я назвав вас рудою...»
У жінок нашого міста - легка вдача. Я не виняток, хоча й вирішила присвятити себе
книжкам. Ми сідаємо в гондолу. І гондольєр Фабіо - в нашому затишному місті майже всі
знають одне одного! - навіть не питаючи про маршрут, жваво береться за весло.
Опустивши оксамитову завісу, ми з Паоло п'ємо виноградне вино. І... І розпочинаємо
нескінченне сперечання про надбання та недоліки венеціанської школи живопису. Я
наполягаю, що полотна Паоло та Лоренцо Венеціано занадто декоративні - набагато
жвавіші болонці. У них є експресія, природність, виразність образів і облич. Він доводить, що болонська школа - породження догми, єдина її перевага в тому, що вона
систематизувала художню освіту. І не більше! А природність та жвавість - знахідки
раннього періоду.
Я погоджуюся. Мене це не обходить, адже по-справжньому я захоплююсь лише
Джотто...
О, навіщо я це сказала! Немов забула, що поруч - сам Веронезе. Очі його палають.
Але полум'я пристрасті поволі змінюється на вогонь люті. Ми відчайдушно боремось. Я
намагаюся вкусити його заруку.
Бідаха Фабіо впевнений, що ми шалено кохаємось...
З берегів-вулиць із шипінням сиплються в канал різнобарвні зірки святкового
феєрверку. Я вистрибую з гондоли неподалік свого будинку.
- Ти - найкраща жінка з усіх, яких я зустрічав! - гукає Паоло. - Ніколи тебе не забуду!
Наступного дня він має їхати до Верони виконувати термінове замовлення. Там і
з'явиться картина «Заручини Святої Катерини» з моїми очима...
Я не вийшла заміж. Я залишилася зі своїми книжками, замінивши на цій посаді
батька. А після занепаду Венеції пішла в монастир. Там написала кілька робіт про
венеціанську школу живопису. Щоразу, коли виводила на папері ім'я Паоло Веронезе, з
пера падала чорнильна сльоза.
...Дощ уже відчайдушно шмагав бузкові кущі своїм прозорим батогом. Вони
пінилися, як морські хвилі.
Я люблю дощ. Я все життя люблю похмуру погоду. Тепер зрозуміло чому...
- Що ж... - промовила я, - пішли посидимо де-небудь. Я згодна.
І озирнулася.
У кімнаті нікого не було...
Я усвідомила, що, розмовляючи, бачила в склі лише власний силует...
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
- Аутизм - це занурювання у світ власних переживань, під час якого хворий втрачає
контакт із реальністю і цікавість до дійсності. У таких хворих зазвичай немає потреби в
спілкуванні з людьми, а почуття не мають емоційного забарвлення.
- Однак, вибачте, пане лікарю, наскільки я знаю, - це вроджена хвороба і
проявляється ще в дитинстві. До того ж її лікують. Здається, на неї страждав Дастін
Хофман... А вона - доросла дівчинка... Крім цього, я б не хотів, щоб ви зробили її
піддослідним кроликом.