змилилося до піни. Тут не було жодного! Вона відчинила вікно й поглянула у скло. Те, що
побачила, вразило не менше, ніж саме скло - таке брудне, ніби у приміщенні громадського
користування. Як вона могла так опуститися?
У каламутному склі вона бачила короткострижену брюнетку з відрослим світлим
корінням, запалими очима, загостреними вилицями. «Не дивуйся, це - ти! - єхидно
усміхаючись, промовляла брюнетка. - Королева світських раутів, «дівчина з обкладинки», модна письменниця, телезірка, лауреатка престижних премій, кумир молоді, авторка
сорока романів та десяти кінострічок, мандрівниця, фатальна білявка, пожива репортерів, і
скандалістка, примара, пил, вода, попіл, тлін... Ти зламалася! Ти гадала, що цього ніколи
не станеться. Власне, чому? Хто дав тобі право на таку зухвалість? Ти вважала себе
сильною. Але сили рано чи пізно закінчуються. Тепер ти - пародія на саму себе. Люди
часто перетворюються на подібну пародію... І вигляд у тебе, як у наркоманки чи
алкоголічки! Власне, у цьому немає нічого дивного. Ти закінчилася. Як мило».
Хелена з усієї сили б'є кулаком у самісіньке серце скляної примари і з радістю
відчуває біль.
«Оце вже по-нашому! - промовляє їй залишок відображення на гострому скляному
трикутнику. - Отямся! Життя - прекрасне. У тебе є все, про що тільки можна мріяти: ти -
справжня. Навіть у свої дуркуватих ваганнях. І те, що ти так ненавидиш себе, говорить
про те, що ти ще здатна рухатися. Чому ти зупинилася? Зупинятися посеред шляху - це
доля слабких, крім того, це банальна психологічна пастка.
Мало хто витримує напруження, коли переходить межу своєї мрії. Хтось -
зупиняється й повертає назад, хтось - вважає, що вхопив Бога за бороду, і деградує, не
помічаючи цього, хтось - просто спивається, хтось перетворюється на клоуна... Не
метушись. Просто живи своїм життям і не приміряй чуже. Розумієш, кожен має прожити
СВОЄ життя. Брехня, коли, скажімо, жінка офірує собою заради родини - чоловіка, дітей.
Хоча в традиційному розумінні це вважається «великим жіночим подвигом». Чинячи так, вона не тільки грішить тим, що нехтує своєю дорогою, своїм покликанням і своєю, нехай
маленькою, місією на землі - вона підсвідомо, під маскою цієї жертовності руйнує життя
тих, у кому розчиняється. Це те саме, що кинути грудку цукру в спирт чи розсіл. Цукром
можна поліпшити тільки відповідне питво. І то - в розумних межах.
Кожен на цій землі п'є свою чашу. І ніхто зі сторонніх не знає - не може знати! - що в
неї налив Бог.
Тисячі й мільйони людей ніколи не замислюються над своїм призначенням. Хіба
може бути призначенням посада, статус чи амбіції? Чи є місією, скажімо, телевізійних
босів ошукувати людей ідіотськими серіалами? І при цьому з гордістю говорити про
рейтинги? Це - рейтинги людського глупства, яке вони множать. Це не призначення, а
злочин на кшталт злочину наркомана зі стажем, що присаджує на голку новачків. Чим
складніша людина - тим заплутанішим і незрозумілішим стає для неї її призначення.
Найзрозуміліші місії - вирощувати хліб, народжувати дітей. Решта потребує величезного
напруження розуму...»
- Навіщо мені це напруження? - вголос каже Хелена. - Я хотіла зовсім іншого -
готувати обіди, влаштовувати дитячі свята, плести чоловікові шкарпетки, підбирати
фіранки під колір шпалер, ходити на роботу й повертатися з кошиками продуктів,
купувати ялинку взимку і консервувати огірки - восени... Я хотіла жити, як усі...
«Брешеш! Безсоромно брешеш, дівчинко! Від народження ти - планета, яка не
потребує зовнішніх втручань. На цій планеті є глибокі сині річки, дикі ліси, невідомі
природі звірі, дивовижні метелики, прерії, гори, урвища. І якщо на цю планету прийде
бригада будівельників і почне корчувати твої сади, знищувати твою екологію, у тебе буде
один шлях: здохнути під своїми вимерлими деревами!»
- Але я там - зовсім сама...
«Знову брешеш. Адже ще вчора ти переконалася, що в тебе є принаймні десять, але