— Де ви всього цього навчилися, Доне? Ви так багато знаєте! Чи, може, менi це тiльки здається? Нi. Знаєте ви багато. I все завдяки досвiду? Чи вас якось готували на роль Учителя?
— Тобi дають книгу, i ти читаєш.
Я повiсив на розчалку щойно випрану шовкову хустину i витрiщився на нього:
— Книгу?!
— «Пiдручник Спасителя». Це — своєрiдна бiблiя для Вчителiв. Десь у мене був примiрник, якщо вас цiкавить.
— Так, звiсно! Ви маєте на увазi звичайну книгу, що пiдказує вам?..
Якусь хвилю вiн порпався в багажнику — у «Тревел-ейра» вiн одразу ж за пiдголiвником — i видобув звiдти невеличку книжку в оправi, що мала вигляд замшевої.
Посiбник Месiї Нагадування для розвиненої душi
— Що ви мали на увазi, коли сказали:«Пiдручник Спасителя»?Це ж «Посiбник Месiї».
— Що так, що так — хiба не однаково?
Вiн почав збирати порозкиданi довкола лiтака речi, наче настав час збиратися в полiт.
Я гортав сторiнки книжки. То була збiрка афоризмiв i стислих приписiв.
— Ви прочитали оте — про втрату перспективи, Доне?
— Нi.
— Там говориться, що людина має сконати жахливою смертю.
— Це зовсiм не обов’язково. Залежить вiд обставин. I вiд того, чи вiдчуває людина бажання залагоджувати справи.
— А ви конатимете жахливою смертю?
— Не знаю. В цьому не так багато сенсу, особливо тепер, коли я покинув те дiло. Невеличке спокiйне вознесiння — цього має бути досить. Вирiшу за кiлька тижнiв: коли завершу те, заради чого прийшов.
Я сприйняв це за жарт — адже Дон не раз уже так жартував. Не знав я тодi, що вiн говорив про тi кiлька тижнiв цiлком серйозно.
Я знову заглибився в книжку: менi здавалося, що саме такого знання потребує Вчитель.
— Рiчарде, вам наче мову одiбрало, — сказав Шiмода, так нiби йому кортiло поговорити зi мною.
— Еге ж, — озвався я не полишаючи читати. Якщо ця книга призначена тiльки для Вчителiв, я не мав намiру вiдриватися вiд неї.
Я завважив у тiй книжцi ще одну дивину.
— Доне, на сторiнках немає номерiв.
— Немає, — пiдтвердив вiн. — Просто розгортаєш її — i там саме те, що тобi потрiбно.
— Чарiвна книга!
— Нi. З будь-якою книгою можна так. Навiть iз старою газетою, якщо читати досить уважно. Хiба не траплялося, що замислившись над якоюсь проблемою, ви розгортали першу-лiпшу книгу, яка тiльки була напохватi, i раптом прозрiвали од того, що вона вам говорила?
— Нi.
— Ну то спробуйте колись.
Я спробував. Заплющив очi i намагався уявити собi, що ж зi мною станеться, якщо я й надалi подорожуватиму з цим дивовижним чоловiком. Його товариство тiшило мене, але я не мiг позбутися вiдчуття, нiби щось аж нiяк не втiшне має скоїтися з ним найближчим часом, i менi дуже не хотiлося бути цьому свiдком. З такою думкою я розгорнув книжку, все ще не розплющуючи очей, потiм розплющив їх i прочитав:
Обрати iнше минуле? Буквально чи образно? Як це зрозумiти?..
— Схоже на те, Доне, що мiй розум розладнався. Не знаю, чи здатен я навчитися такого.
— Практика. Трохи теорiї i багато практики, — сказав вiн. — На це потрiбно десь пiвтора тижня.
— Пiвтора тижня?
— Еге ж. Повiрте у те, що знаєте всi вiдповiдi, i ви знатимете усi вiдповiдi. Повiрте у те, що ви Вчитель, i ви — станете ним.
— Я нiколи не казав, що хочу бути Вчителем.
— Ваша правда, — мовив вiн. — Не казав.
Посiбник я залишив у себе, i Дон так i не попросив його повернути.