Минуло понад два роки після того, як Нерон розправився з матір’ю, а він усе ще був одруженим з немилою йому Октавією.
Ні, з матір’ю він, звісно ж, розправився не через її протидію новому шлюбові. Якби це було так, він давно вже розлучився б. Тільки 62 року Нерон зважується на це. Що підштовхнуло його, адже шлюб із Октавією ніяк не заважав йому проводити час із Поппеєю Сабіною?
Можливо, те, що він надто кохав Поппею Сабіну й уже не міг терпіти такого двозначного становища, можливо, те, що від Октавії в нього не було дітей, але можливо, що до розірвання шлюбу з Октавією й до нового одруження його підштовхнула ще одна обставина…
Як уже згадувалося, Нерон вирізнявся відмінним здоров’ям, але 61 року він тяжко захворів. Причому, як писав Корнелій Тацит, імператор хворів настільки тяжко, що коли «підлесники з його оточення заходилися казати, мовляв, якщо доля забере його, настане кінець імперії», Нерон у відповідь на їхні голосіння назначив собі спадкоємця, назвавши ім’я Меммія Регула - людини, яка вирізнялася «впливовістю, щиросердною стійкістю й доброю славою, наскільки це можливо при сліпучому сяйві імператорської величі». Нерон, перехворівши, все-таки одужав, а Публій Меммій Регул того року помер. Ні Корнелій Тацит, ні хтось інший із давніх істориків не дорікають Нерону за смерть Меммія Регула. Одначе думка про отруєння зі слів Тацита все-таки напрошується. Чи було це так? Хтозна… Отруєнь навколо Нерона було чимало…
Чи підштовхнув Нерона до розлучення цей випадок, коли, занедужавши, він мав назвати ім’я спадкоємця, а потім був змушений цього спадкоємця позбутися? На це питання не можна відповісти з абсолютною впевненістю, але так могло бути.
До рішучої зміни оточення Нерона міг підштовхнути ще й досить примітний інцидент, що стався на початку 62 року. За словами Корнелія Тацита, претора Антистія Созіана було викрито тоді в тому, що він «писав вірші, у яких ганьбив принцепса, й виголосив їх на велелюдному бенкеті». Дивним було не те, що на Антистія Созіана надійшов донос, а те, що хоча Нероном з цієї нагоди було відновлено дію не застосовуваного ним досі сумнозвісного закону «про образу величі», римський сенат, що завжди плазував перед імператором, раптом відмовився ухвалити смертний вирок Антистію Созіану. Ініціатором цієї відмови був відомий своїм вільнодумством і незалежним судженням сенатор Тразея Пет. Але навряд чи сенатори зважилися відмовити імператорові лише тому, що на них справила враження палка промова Тразея Пета, який засудив дії Антистія Созіана, але закликав не ухвалювати смертного вироку. Тим паче, що Нерон, дізнавшись про вагання сенаторів, звернувся до сенату з листом, де написав, що «Антистій, не зазнавши від нього ніякої кривди й без усякого приводу з його боку, завдав йому щонайтяжчих образ». Нерон жадав від сенату відплатити злочинцеві за ці образи належно, але сенатори затято наполягали на своєму. Рід Антистіїв був вельми впливовим. Луцій Антистій Ветер був консулом 55 року, а потім намісником у деяких провінціях. Його брат Гай Антистій Ветер був консулом 50 року, але це не могло змусити сенат суперечити імператору.
Звідки раптом у сенаторів, що раніше запобігали перед Нероном, узялася така сміливість? Пояснення Корнелія Тацита, що їх переконало красномовство й твердість духу Тразея Пета, тут явно не доречні.
Таке пояснення є занадто вже наївним і непереконливим. А ось якщо врахувати, що Антистії були в родинних зв’язках із Рубеллієм Плавтом, нащадком Октавіана Августа, який міг претендувати на імператорський престол, і все це становило частину плану з дестабілізації становища й подальшого усунення Нерона із заміною його Рубеллієм Плавтом, то стає зрозумілою і сміливість самого Антистія Созіана, і незвичайне поводження сенаторів. Рубеллій Плавт був одруженим з дочкою Луція Антистія Ветера, й у родини Антистіїв був прямий інтерес сприяти його приходу до влади. Сенатори ж, напевно, гадали, що Нерон не зможе втриматися при владі, і поспішали завоювати прихильність нових правителів.
Зорієнтувавшись в обстановці, Нерон, розколюючи опозицію, заявив, що не забороняє помірного вироку й, понад те, не забороняє сенаторам навіть цілковито виправдати підсудного. У підсумку Антистій Созіан уник смертного вироку й відбувся лише засланням. За допомогою такого маневру Нерон і ті, хто залишився йому відданим, зберегли контроль над ситуацією, стабілізувавши, а потім і зміцнивши свою владу. Згодом, уже перебуваючи на засланні, Антистій Созіан навіть писав Нерону доноси на інших засланих, тому, безсумнівно, уїдливі вірші на адресу Нерона були зумовлені не його переконанням та сміливістю, не презирством до Нерона, а лише чиїмось замовленням.
Неронові вдалося уникнути раптової відкритої конфронтації із сенатом, але імператор, однаково, було це змовою, чи ні, отримав достатньо підстав засумніватися у вірності свого найближчого оточення. Та хоч там як, 62 рік став переломним у правлінні Нерона.
Проти розлучення Нерона з Октавією виступало практично все його оточення. Тепер він вирішив перемінити оточення. Випадок з Антистієм Созіаном показав, що принаймні підстави для зміни префекта преторія, який відповідав за безпеку імператора, у Нерона були.
Знаючи, якою повагою користується у римлян Октавія, префект преторія Афраній Бурр, якому Нерон багато чим завдячував, зокрема своїм приходом до влади, завжди висловлювався проти розірвання цього шлюбу. Проти розлучення був і інший найближчий радник Нерона - Луцій Анней Сенека. 62 року Афраній Бурр раптово помирає.
Від чого - було неясно. Деякі стверджували, «що в нього в горлі повільно розросталася пухлина, що утруднювала дихання», але Римом поповзли чутки, що за наказом Нерона «йому під виглядом лікування змастили піднебіння згубною отрутою». Звісно ж, це могла бути й хвороба, але в цей самий час загинув від отруєння родич Сенеки - Анней Серен, той самий Анней Серен, у якого Нерон колись таємно зустрічався з Акте. 62 року Анней Серен обіймав уже посаду начальника римської нічної варти - одну з найважливіших посад римської поліції. Він отруївся на вечірці разом з декількома іншими офіцерами, поївши грибів, які виявилися отруйними. Начебто нещасний випадок, але мимоволі пригадується імператор Клавдій, що теж отруївся грибами…
Коли ж одного року за сумнівних обставин, що схожі на отруєння, один за одним помирають керівники двох найважливіших спецслужб імперії, то тут просто неможливо не задуматися…
Замість Афранія Бурра Нерон призначає на місце префекта преторія вже не одного, а одразу двох - Фенія Руфа, «якого любив простий народ, тому що, відаючи продовольчим постачанням Рима, виявляв безкорисливість», і Гая Софонія Тигелліна, який здобув собі згодом досить похмуру славу. Причому більший вплив на Нерона мав саме Гай Софоній Тигеллін. Розподіл влади префекта преторія між двома людьми забезпечував контроль одного за іншим і свідчив про те, що Нерон став остерігатися змови, чимраз менше довіряючи будь кому.
Усе це, звісно ж, різко послабило позиції практично всесильного до цього Луція Аннея Сенеки. Як писав Корнелій Тацит, «смерть Бурра зломила вплив Сенеки, бо добрі правила, яких вони обидва навчали Нерона, з усуненням одного з них втрачали силу, і він став наближати до себе негідних людей. А ті зводили на Сенеку всілякі звинувачення, кажучи, що він продовжує нарощувати свій величезний, надмірний для приватної особи статок, що домагається прихильності громадян, що красою й розкішшю своїх садів і маєтків перевершує самого принцепса».
Серед придворних, звісно ж, знайшлися й такі, що сповістили про це Сенеку. Сенека чотирнадцять років був при Нероні, зокрема й усі вісім перших років його правління. Він добре знав свого вихованця й, бачачи, що над ним згущуються хмари, зрозумів, що єдине, чим може врятувати своє життя, - це спробувати відкупитися й відійти від справ. Так він і зробив. Після вишуканого славослів’я на адресу Нерона Сенека заявив, що, «досягши на життєвому шляху старості й втративши здатність справлятися навіть із легкими клопотами», не може «більше нести тягар свого багатства», і став просити Нерона повеліти прокураторам розпорядитися його майном, включивши це майно в надбання самого імператора. Для себе ж Сенека просив дозволу піти на спочинок. Нерон дав йому такий дозвіл і відповів досить теплою промовою, перелічивши заслуги Сенеки й виразивши надію, що той йому ще послужить. Сенеці тоді вдалося зберегти життя, але це було падінням - із всемогутнього вельможі він одразу ж перетворився на звичайну людину, вельми заможну, але не більш того.
Після смерті (чи усунення?) 62 року Афранія Бурра й відмови того ж року від своєї посади Луція Аннея Сенеки різко змінилася внутрішня політика Нерона. Нерон почав діяти набагато жорстокіше, ніж раніше. 58 року Нерон, запідозривши в претензіях на владу, заслав у Нарбонську Галлію, у Массилію свого родича Фавста Корнелія Суллу, чоловіка Антонії, старшої дочки імператора Клавдія, зведеної сестри Октавії. 60 року Нерон заслав, але цього разу в Азію, ще одного свого родича - Рубеллія Плавта, рідного правнука імператора Тіберія (сина Юлії, дочки Друза Молодшого). І Корнелію Суллі, і Рубеллію Плавту спершу намагалися інкримінувати зазіхання на владу, але нічого не було доведено. Обох заслали суто заради профілактики. І Фавста Корнелія Суллу, і Рубеллія Плавта, попри підозри в зазіханні на владу, не було ані страчено, ані кинуто у в’язницю - їх лише відправили подалі від Рима у різні провінції, де вони спокійно жили у своїх маєтках до 62 року. 62 року, після відсторонення від влади Сенеки, Нерон віддає наказ розправитися з ними. Усе робилося поспіхом. Чому?…
Софоній Тигеллін поспішав вирізнитися?… Могло бути й так… Утім, могло бути й значно складніше - Римом ходили чутки, що Галлія готова підтримати Суллу, нащадка прославленого полководця*, а Галлію могли підтримати германські легіони. Водночас зі Сходу дійшла звістка, що «не менш схвильовано народи Азії довідалися, що серед них онук прославленого Друза**». Чи була змова? Таких відомостей немає. Проте люди, яких Нерон послав убити Фавста Корнелія Суллу, так квапилися, що дісталися з Рима до Массилії (Марселя) усього за шість днів, що, з огляду на тодішні засоби пересування, було неймовірно швидко. «Перш ніж їхнє прибуття могло викликати тривогу й чутки», посланці Нерона ввірвалися до Сулли, який нічого не підозрював, і відрубали тому голову прямо за обіднім столом. Шлях убивць, посланих до Рубеллія Плавта, був довшим, і того встигли попередити про небезпеку, але він чи то не повірив, чи то не зміг нічого вдіяти. Для розправи з Рубеллієм Плавтом було відряджено маніпул на чолі з центуріоном, якого контролював Пелагон, євнух Нерона.
____________________
* Предок Фавста Корнелія Сулли, знаменитий полководець Луцій Корнелій Сулла в 81-79 рр. до н. е. був у Римі диктатором, розгромивши перед цим своїх супротивників у жорстокій громадянській війні.
** Рубеллій Плавт був онуком полководця Друза Молодшого, сина імператора Тіберія.
Такий підрозділ міг захопити невелику фортецю, але, прибувши на місце, убивці застали Рубеллія Плавта роздягненим і беззбройним, коли той виконував щоденні фізичні вправи. Як і Фавсту Корнелію Суллі, Рубеллію Плавту одразу відтяли голову. Голови обох було доставлено в Рим, але сенат не тільки не обурився безпричинними, здавалося б, убивствами, а й вирішив виключити Суллу й Плавта зі складу сенату, зробивши тим самим, на думку Тацита, «знущання ще більш мерзенним, аніж саме злодіяння». 62 рік був роком грандіозних чисток римської верхівки. Окрім інших, цей рік став фатальним і для Палланта, звільненого зі служби ще 55 року. Він дожив до глибокої старості та продовжував утримувати за собою величезний статок. 62 року Паллант помер. При цьому, попри поважний вік покійного, обставини його смерті викликали недобрі чутки. Помер того року і ще один поважний вільновідпущеник - Дорифор, який висловлювався проти шлюбу Нерона з Поппеєю Сабіною. Більшість римлян вважали, що обох цих сановників, Палланта і Дорифора, було отруєно за наказом Нерона.
До 62 року Афранію Бурру, Луцію Аннею Сенеці й іншим тодішнім радникам Нерона ще вдавалося втримувати його від офіційного розлучення з Октавією, але тепер, перемінивши своє найближче оточення й розправившись із потенційними претендентами на владу, Нерон вирішив позбутися дружини. Поводження Октавії було бездоганним, але її, утім, звинуватили в любовному зв’язку з якимось рабом Евкером, флейтистом з Александрії. За наказом Нерона рабинь Октавії допитував з катуваннями Софоній Тигеллін, який поспішав довести свою відданість. Хоча більшість із рабинь заперечували обвинувачення, декотрі, змучені катуваннями, надали потрібні свідчення. Після цього Нерон, видаливши Октавію з палацу, оголосив, що розлучиться з нею й одружиться з Поппеєю Сабіною.
Спершу Октавії віддали для проживання будинок Афранія Бурра й маєток страченого Рубеллія Плавта, одначе залишати її у спокої Нерон не мав наміру. Незабаром Октавію було заслано подалі від Рима - у Кампанію, де тепер вона вже утримувалася під вартою.
Тримати Октавію в Римі Нерон побоювався, бо її тут любили. Коли Римом пройшов поголос, що Нерон передумав і знову визнав Октавію дружиною, радісна юрба кинулася на Капітолій і, підносячи до богів вдячні молитви, скинула встановлені вже там статуї Поппеї Сабіни, встановивши замість них зображення Октавії й обсипавши їх квітами.
Потім юрба із привітальними вигуками рушила до Палатинського палацу, резиденції принцепса. Зупинити й розігнати батогами прихильників Октавії вдалося, лише підтягнувши до Палатинського палацу додаткові військові загони. Статуї Поппеї Сабіни знову поставили на колишнє місце, але стало цілком очевидно, що жива Октавія надто небезпечна. Оскільки у звинувачення про зв’язок Октавії з рабом ніхто не вірив, Нерон вирішив знайти якусь впливову людину, «яка готова була б зізнатися у злочинному перелюбному зв’язку з Октавією, а також у їхньому обопільному намірі захопити верховну владу». Для цього було обрано командувача Мізенським флотом Анікета - того самого Анікета, якому Нерон раніше доручив убивство своєї матері. Анікет, звісно ж, погодився й у присутності наближених імператора повідомив усе, що йому звеліли. Найдивнішим було те, що Нерон зберіг Анікету життя після такого зізнання, - його заслали на острів Сардинію, «де він безбідно жив і помер природною смертю».
Маючи у своєму розпорядженні зізнання Анікета, Нерон заявив в особливому указі, що «Октавія, щоб мати у своєму розпорядженні флот, спокусила префекта й, спонукувана злочинністю цього зв’язку, перервала вагітність», забувши своє ж недавнє твердження, що вона безплідна. Після цього Октавію з Кампанії перевели на острів Пандатерію, що вже мав похмуру славу місця заслання, з якого не повертаються. Саме там у часи Тіберія було замучено на засланні Агріпину Старшу, бабусю Нерона. Однак навіть у засланій на Пандатерії Октавії Нерон вбачав загрозу. Октавія недовго пробула у вигнанні - того ж 62 року, незабаром після прибуття на Пандатерію, її стратили. Октавію зв’язали й розітнули їй вени на руках і ногах, «а оскільки стиснута страхом кров виливалася з надрізаних місць занадто повільно», смерть прискорили паром у жарко натопленій лазні. Корнелій Тацит, який описав це вбивство, повідомив також, що відтяту й доставлену в Рим голову страченої показали Поппеї Сабіні, а сенат розпорядився обдарувати з цього приводу храми.
Деталі вбивства зображено Тацитом, мабуть, не зі слів очевидців, а за записаними кимось чутками, що ходили Римом. Те, що Поппеї Сабіні привезли для показу голову Октавії, теж може бути лише чутками - не надто логічно спершу різати дівчині вени, потім прискорювати її смерть жаром у лазні, а потім все-таки відрубувати їй голову. Однак те, що Октавію було вбито, і що саме такі чутки поширилися тоді Римом, - цілковита правда, як і те, що після страти Октавії римські сенатори, аби догодити Нерону, виділили храмам дари. Октавії було тоді лише двадцять років…
Того самого 62 року, через дванадцять днів після розлучення з Октавією, Нерон одружився, нарешті, з Поппеєю Сабіною. Ця жінка вирізнялася при дворі своєю вродою й розділяла пристрасть Нерона до розкоші Сходу та його прихильність до еллінізму. Щоб догодити своїй обраниці, Нерон починає будівництво нового, небаченого за красою палацу, що одержав назву «Золотий палац». Утім, чи був Нерон так вже безтямно закоханим у Поппею Сабіну? Він, безсумнівно, кохав її, але аж ніяк не настільки, щоб убити заради неї власну матір. Октавії, яка прожила з Нероном вісім років, він так і не надав титулу Августи, однак і Поппея Сабіна отримала цей титул лише після того, як 63 року народила йому дочку, про що докладніше буде розказано трохи далі.