— Не самий початок, — пояснив Блохін. — Але там, попереду, весь час перешкоди.
Голос діда раз у раз уривався розкотистим гуркотом, улюлюканням, свистками, завиванням. Неначе дідьки танцювали навколо приреченого, радіючи здобичі. А дід спокійно правив своєї:
— Нижче повітря прозоріше. Бачу море. Лаково-чорна поверхня. Невисокі хвилі, мовби брижі. Падаю поволі, повітря дуже густе. Тримаю палець на кнопці, то вмикаю, то вимикаю прожектори. Вага неймовірна, поворушитися важко, мов на льодовиках Інфри А. Навіть язиком рухати важко.
І раптом радісний вигук:
— Птахи! Світні птахи! Ще одна і ще. Три відразу! Промайнули й нема. Хіба телевізор помітить таке? Тут потрібно очима ловити. Встиг побачити. Голова кругла, товстий тулуб. Крильця маленькі, тріпочуть. Далебі, схожі на наших летючих рибок. Можливо, це й є риби, а не птахи. Але летіли високо.
Сильний плюскіт. Пауза.
— Шум чули? Це я у воду увійшов. Добряче вдарився. Навіть коліна хруснули. І хребет болить. Утім, не має значення. Вимкнув світло. Звикаю до темряви.
Трохи згодом:
— Радію, любий, не даремно! Це темне море — живий суп: вогники так і мелькають — жовті, блакитні, найчастіше — червоні. Бачу риб — у одних світиться паща, у других плавці. Потвори страшенні, але дуже схожі на наших глибоководних. Середовище таке саме: великий тиск, чорна вода. Одна рибка так і танцює, переливаючись усіма барвами веселки. Що за танець? Нумо, освітимо прожектором. Ага, щось нове. Рибка потрапила в мережу — подобу підводної павутини. І павук тут-таки. Мерзенне видовище: рот, мішок і мацаки. Роззявив рот і натягається на рибу, мов рукавичка. Вийшли з поля зору. Не бачу більше.
Поринаю поволі, на метр-два в секунду. Знову вимкнув прожектор. За вікном вогненна завірюха — світні вихори, хвилі, хмари. Скільки ж тут всілякої дрібноти! Ймовірно, на кшталт наших креветок. Що глибше, то густіше. На Землі навпаки — у глибинах життя бідніше. Але там тепло надходить зверху, а тут знизу.
А це що? Довге, темне, без голови і без хвоста. Кит, кашалот? Рухається швидко, за ним світляний струмінь. Ряди вогників на бічній лінії, мовби ілюмінатори. Невже підводний човен? Чи щось інше, ні з чим не зрівняне. Сигналізую про всяк випадок прожектором: два-два-чотири, два-три-шість, два-два-чотири.
Не звернули уваги. Пішли управо. Не видно.
Прожектор намацав дно. Якесь вузлувате коріння на ньому. Подоба коралів або морських лілій. Бачу товсті стебла, від них пагони звисають чашечками вниз… деякі впритул упираються у дно. Наші морські лілії дивляться чашечками вгору, вони ловлять тонучу їжу. Що шукають ось ці у намулі? Гниючі залишки? Але не всі упираються в дно. Невже вони ловлять тепло? Але тоді це рослини. Рослини без світла? Неможливо. Втім, світло йде з дна — інфрачервоне. Чи можна за рахунок енергії інфрачервоних променів будувати білок, розщеплювати вуглекислий газ? Ось проблема для земних енергетиків — двигун, що використовує кімнатну температуру. Ці рослини обов’язково треба доставити на Землю. (Подумайте, за декілька хвилин до смерті людина розмірковує на наукові теми!) Я отримав відстрочку, — продовжував дід. — Застряг у заростях біля дна. Можу оглядати не поспішаючи. Все більше переконуюся, що піді мною рослини. Ось товста безока риба жує пагін. Інша — зубаста й довга — схопила товсту, злетіла вгору. Потік їжі йде тут із дна на поверхню. Світні птахи — остання інстанція. А ось ще якісь чудиська — помісь черепахи з восьминогом. Восьминогами я назвав їх для порівняння, насправді вони п’ятиногі. П’ять мацаків — один ззаду, мовби кермове весло, чотири з боків. На кінцях потовщення з присосками. У одному з передніх мацаків — сильний світний орган. Схоже на ліхтарик. Прямий промінь так і бігає по стеблах. На спині щит. Очі рачачі, на рухомих стеблинках. Рот трубчастий.
Я так детально описую, тому що ці істоти пливуть на мене. Ось зараз дивляться просто в ілюмінатор. Страшне відчуття — погляд цілком осмислений, зіниця з кришталиком, а райдужна оболонка фосфоресціює[15] мертвотно-зеленим світлом, мов у кішки. Я читав, що у земних восьминогів людський погляд, але сам не бачив, не можу порівняти. Їх четверо. Підпливли до батисфери, всі по черзі зазирнули в ілюмінатор. Батисфера здригнулася. Потягнули її, чи що? Звичайна логіка тварини — якщо щось рухається, треба схопити і з’їсти. Нелегко їм буде розгризти мою сталеву шкаралупу. Наразі спасибі їм — зрушили з місця. А то я боявся, що мені доведеться до самого кінця сидіти в підводному лісі.
Дно йде на похил. Заростям кінця немає. Але дивна річ — рослини вишикувалися правильними рядами, мов у плодовому саду. Щось громіздке повільно рухається, зрізаючи цілі кущі під корінь. Ну й ненажерлива почвара — так і ковтає кущі. Бачу кепсько, десь збоку повзе цей живий комбайн. Попереду гряда скель. Пропливли. Чорна безодня. Батисфера опускається вниз. Тиск наростає. Прощавайте! Москві вклоніться!
Секундна пауза. І нараз крик, майже волання:
— Тріщина!
Почулися дзвінкі удари, все частіші й частіші. Вочевидь, краплі води, прорвавшись у камеру під тиском, обстрілювали її, мов із рушниці.
Дід зойкнув. Можливо, водяний дріб поцілив і в нього. Відтак заговорив скоромовкою:
— На дні безодні споруди. Місто. Освітлені вулиці. Куполи. Кулі. Плаваючі башти. Всюди вони… Невже це й є…
Гуркіт. Крик болю. Булькання.
І торжествуюче, з гучним присвистом протяжне завивання перешкод.
З тихим шелестінням крутиться безмовна стрічка. Марина втирає сльози. Загинув наш дід! Загинув на дні океану, так далеко, на чужому, чорному, невидимому навіть сонці. Блохін перервав сумне мовчання.
— Я розумію, ви втратили його зараз, вам важко. А ми звиклися, стільки років минуло. Горювали, потім притерпілися. Мені-бо найгірше було, я один у зміні залишився. Всі роки цілком сам. Міряв і рахував, рахував і міряв. Словом перемовитися нема з ким. Мов маніяк, виголошував промови перед сплячими в холодній воді. Дні в календарі викреслював. Спати лягав раніше, мріючи уві сні побачити Землю.
Марина, змахнувши сльози, узяла його за рукав. Жалість до живого пересилила смуток про того, що відійшов.
— Це все позаду, — сказала вона. — Тепер ви вдома, серед друзів. Тут сонце, музика, квіти і птахи. Вас поважатимуть, піклуватимуться про вас. І я упевнена, знайдеться жінка, яка оцінить вас і покохає.
Що я чую? Моя дочка говорить такі слова!
Як він подивився на неї! Один лише погляд кинув.
І стільки було в ньому поблажливості, співчуття навіть, неначе не ми його, а він нас жаліє…
— Вам не збагнути цього, дівчинко, — сказав він погордливо. — Ви домашня тварина, а я старий космач. Ми живемо і вмираємо в дорозі, на небесних шляхах. Через день я полечу назад на Інфру.
І він пішов, наспівуючи різким голосом:
© ГУРЕВИЧ Г. И. Пленники астероида: Научно-фантастические повести и рассказы. — М.: Детгиз, 1962. — 248 с.
© АРГОНАВТИ ВСЕСВІТУ: Сайт україномовної фантастики.
© ГЕНИК Віталій, переклад з російської, 2010).
Адреса перекладача в Інтернеті: [email protected]
Раднаргосп — Рада Народного Господарства (Тут і далі примітки перекладача).
Одна світлова година складає приблизно 18 мільйонів кілометрів.
Один світловий рік складає приблизно 10 трильйонів кілометрів.
Прожектер — розробник нездійсненних планів (прожектів).
Ексцентриситет — тут: відхилення від центру.
Карлики — тут: зірки малих розмірів та невисокої світності.
На час написання твору їх було віломо біля двадцяти.
Мікрон — одиниця довжини, мільйонна частка метра.
Протуберанці — світні утворення з розжарених газів, що спостерігаються у вигляді яскравих виступів різноманітної форми на краю сонячного диска; збурення сонячної поверхні.
Одна світлова доба складає приблизно 26 277 мільйонів кілометрів.
Кардіологія — наука, а також клінічний розділ медицини, які вивчають роботу серця, обмін речовин у серцевому м’язі, хвороби серцево-судинної системи, окремі захворювання системи кровообігу, їх діагностику, лікування та профілактику.
Геріатрія — галузь клінічної медицини, що вивчає хвороби людей похилого і старечого віку; її завданням є з’ясування можливостей нормалізації обмінних і фізіологічних процесів у старіючих організмах.
Зодіак — сукупність розміщених уздовж екліптики (великого кола на небесній сфері, по якому відбувається видимий річний рух Сонця) 12 сузір’їв, через які пролягає річний шлях видимого руху Сонця.
Гросбух — тут: товста книга для записів.