— Чим же, Ірюсю?
— Тим, про що я вас прошу. Мені треба зустрітися з хлопцем! Інакше я помру! — Ірюся знову заридала. Людмила Харитонівна заходилася капати їй веларіану, а Лесь Іванович вийшов із себе:
— Та що це за розбещеність така! Вона помре! Та був би я твоїм батьком, зараз би стяг з тебе твої джинси і так надавав би тобі по тому місцю, відразу би тобі перехотілося!
Зарюмсана Ірюся знову рвучко звелася на ноги, почала стягати з себе джинси:
— Бий, старий козел, як ти гадаєш, що я від цього заспокоюсь, бий, бий!
— Припини! Ірюсю, припини! Що ти робиш! Ти вже зовсім!
— Він — старший брат мого батька! Хай б’є!
У Ірюсі під джинсами атласні трусики темно-зеленого кольору. Вона хоче стягти і їх.
— Облиш, безсоромнице, тебе й справді тільки бити!
— Ну то бийте! бийте! Де ваш ремінь? Чи маєте батога?
— Не маємо! В нас ніколи не виникало потреби когось бити! І про тебе завжди були такої високої думки!
— Дитино, облиш, ну, сядь, сядь, випий крапельок, одягнися...
Ірюся випила валеріани, сіла на диван, залишивши джинси на стегнах. Вона вже не ридає, тільки істерично схлипує:
— Щоб ви знали ... дядю Лесю ... шмагання по оголеній сідниці зазвичай не притлумлює статеві почуття .... а тільки їх розпалює.... Навіть Абеляр і Елоїза робили таке, коли кохалися.
— От же ж грамотєйка! З усієї світової класики зуміла вичитати тільки таке!
— Не тільки таке! Не тільки! Що ви знаєте про те, що я і де вичитала?!
— Ну, може, не бити, — визнав свою помилку Олесь Іванович, — але таких істеричок треба посилати на буряки! Тоді би і правда заспокоїлась! Без побачень у чужих квартирах!
— На буряки? А ви коли-небудь були на буряках? Я вас питаю, ви коли-небудь були на буряках?
— Ми багато чого пізнали в цьому житті, Ірюсю, а на буряках не доводилось бувати. Але ми й без буряків знали, що і де можна собі дозволити, не казилися, як ті собаки.
— А я на буряках була. І знаю, як казяться там. От вже ж де і правда не люди, а собаки. Ви коли-небуть чули, які слова вимовляють чоловіки на буряках? Я можу зацитувати!
— Не треба, не треба, Ірюсю. Ти краще підтягни свої джинси.
— А жінки, якщо тих осіб, звичайно, можна назвати жінками! Ви коли-небудь бачили, як вони нахиляються і хитають своїми гладющими задами! І виють, і верещать, коли мужики, проходячи повз них...
— Не треба, Ірюсю, не треба, в житті багато усілякого бруду, треба думати про високе... про святе...
— Так, про "Аїду"... про "Травіату"... або, в крайньому випадку, про "Наталку Полтавку"! Я ж саме зі святого й почала! Хто повів розмову про стягання штанів і про буряки?
— Ірюсю, якщо ти така, — Людмила Харитонівна довго шукає потрібне слово, — темпераментна... дівчина... чому ти розлучилася? Ти ж була одружена, і все було гаразд...