— А до Опери ми все одно спізнились!
Олесь Іванович витяг з кишені театральних штанів годинника на ланцюжку, сумно похитав головою:
— Лунає перший дзвоник.
— Треба було менше згадувати жінок з бюряків!
— І пустити цих скажених котів на наш диван?
— Отже, ми їм скажемо, що раді їх бачити у нас. Хай приходять на чай, хай будуть нашими гостями. І коли ми зовсім почнемо їм довіряти, то не треба квитків до Опери! Ми можемо піти в гості до Галі!
— Так, ми не бачили Галі більше року! Треба було б навідати її до ожеледиці!
Старе подружжя нарешті прийняло рішення і вийшло з кухні до передпокою. Людмила Харитонівна рушила до кімнати, відчинила двері і з жахом зачинила їх.
— Що сталося?
— Вони там... Вже... Прямо на підлозі...
— Я їх зараз! Таки віддубасю! Обох! Чим під руку попаде!
— Стій, зупинись! Вони можуть скліщитися! — Людмила Харитонівна судомно схопила розгніваного чоловіка. І їм обом пригадалася одна з найжахливіших картин їхньої далекої молодості, як виносили зі студентського гуртожитку двох коханців, які не змогли роз`єднатися, коли їх застукали.
— Ходімо! На вулицю! Тут душно!
Вони допомогли одне одному одягти потерті пальта, і, здригаючись від звірячих звуків за скляними дверима кімнати, тихо вийшли з квартири. Було темно, в під`їзді смерділо сечею і мишами. Старий дім неподалік від Опери, до якого ще не добралися новітні покупці. Навпомацки вийшли на вулицю, тихо пішли холодною сухою вулицею, не знаючи, що сказати одне одному. Нарешті він заговорив:
— Вони нас просто беруть за горлянку. Зараз мені хочеться померти. Раптово. Впасти на землю і більше не встати.
— А я не хочу вмирати, Олесю. Я хочу побачити, щоб Ірюся по-нормальному вийшла заміж. І до Галі ми ще маємо завітати до ожеледі. Ще є справи.
— Так, і ванну варто було б побілити. Може, Вітька би приїхав, допоміг! Він же на п`ятнадцять років молодший за мене.
Вітька — це батько Ірюсі, чоловік Олени. Він ще працює у своїй Хотинівці. Востаннє вони з Оленою і з маленькою Ірюсею були всі разом в київських родичів бозна, як давно. Коли Ірюся ще не вимовляла літери "р" і скаржилась, чому їй дали ім`я, яке цю літеру містить.
— А пам`ятаєш, яку качку вони тоді привезли? Ви з Оленою її готували з яблуками!
— З капустою! Ми її готували з капустою!
— А мені здається, з яблуками!
— Я готувала, і я пам`ятаю!
— А я їв!
— Чи ми ще до смерті скуштуємо такої качки?
— Вчора ти плакала, чи ми потрапимо до смерті в Оперу.