Сидір Лаврівович Борщевський мав всі підстави бути задоволеним своїм життям. Професор Києво-Могилянської Академії, найвидатніший вчений Кафедри українознавства, він багато попрацював для рідної науки. Все свідоме життя поклав він на вівтар Знань.
Життя - як річенька глибока! Скільки ж у ньому всякого траплялося! Лише окремі вчені з Академії Наук знали, що сами він, Борщевський, допомагав Патонові проектувати його знаменитий міст. Саме Сидір Лаврінович підштовхнув Вернадського до його геніальних робіт.
Та й ідеї агронома Лисенка - теж знахідка професора. Лисенко їх вкрав. Та не просто вкрав, а ще й перекривдив - том і сміявся з нього цілий світ. Лисенко хотів виховувати жито за допомогою комуністичних методів: не дивно, що нічого не вийшло! Адже Борщевський ясно вказував: виховувати й загартовувати рослини треба відповідно до Українських Національних Цінностей, до козацької спадщини, як навчали діди-запорожці. Але не послухали сов'єти!
А хто тепер пригада, що задовго до Гагаріна, у далекому 1944, етнограф Борщевський перше у світі побудував космічний корабель та переправив його воякам УПА?! Але злеє гестапо пошкодило документацію. Через те повстанці натиснули не на тий важіль і ракета полетіла у відкритий Космос, до незнаних зірок, забравши з собою залізну сотню друга Тараса Чупринюка. Може й тепер блукають наші Українці на чужині, серед метеорів та інопланетних істот!
Розчарований, Борщевський передав залишки документації Українському конструкторові Корольову - хай тішиться!
Старість - не радість! Стоячи на балконі пансіонату Карпатська старовина, професор роздивлявся у мікроскоп зразки тутешньої фауни та флори. Перед ним розкинув віти смерековий ліс. Свіжий вітерець розвивав сиве волосся.
– Що це? - спитала аспірантка Марійка, зазираючи до мікроскопу. Вона поїхала з професором, щоб у тиші лісовій, серед священних Українських Карпат, закінчити свою кандидатську - "Творчість Діда Панаса у етногенезі модерного Українця". Ця сенсаційна робота мала перегорнути сучасну науку...
Професор уважніше подивився до прибора.
На вологому після дощу шклі повзали невідомі клітини.
– Це не схоже на жоден відомий мені організм! - зауважила аспірантка.
– Слушна думка, - погодився професор. - Яка дивна структура...
– Їсти сервовано! - закричав з їдальні молодий офіціант. - Прошу, шановне панство!
– Потім розберемося, - сказав Борщевський.
– Правду ж Ви кажете! - погодилася Марійка.
Але після сніданку у науковців виявилися інші справи. Коли ж увечері вони повернулися до мікроскопа, незнані клітини вже розбіглися хто куди і на шклі залишилися лише відомі істоти...