Сидячи у автобусному кріслі, Дзвінка Донцова дивилася на Митка Полум'яного, що він мирно дрімав, вклавши могутню голову на її плече.
Вона не могла збагнути, чому? Чому вона не може дивитися на нього інакше, ніж на друга? Статний сміливий хлопець, гордість та краса Національного Альянсу, розбив серце багатьох наших Українок. Але не Дзвінки. Двадцятитрьохрічна полковниця СБУ бачила у Миткові лише товариша, взірець Українського Націоналіста, а де не де - й палкого коханця. Але... не більше.
Може зі мною щось не так? Чи я просто не така, як всі інші жінки? Нестандартна? Загадкова?
Полковником вона стала цієї зими, після вдалого порятунку Рушника Національної Єдності з рук московських агентів ФСБ. Тоді вони з Митком врятували Україну. Схід та Захід залишилися разом - їх єднав Рушник.
Митка тоді обрали головою Харківського крайового проводу Альянсу. Сам Міністр оборони Єхануров підписав його довічне звільнення від строкової служби в Українському Війську. Еге ж! І так вже Митко послужив Вітчизні, більше ніж десять... ні, сто призовників!
Та й ця поїздка - результат тодішнього подвигу. Адже сам Президент України нагородив Дзвінку та Митка путівкою до Гуцульщини, до пансіонату Карпатська старовина.
– Ми ще їдемо? - спитав Митко, який пробудився.
За вікнами височів непролазний ліс.
Президент пропонував їм модерний літак, що він спеціально для того відібрав у Прем'єра, але Дзвінка та Митко відмовились. Вони хотіли бути з народом, з Нацією!
Спочатку було цікаво. Старенький ЛАЗ був сповнений стареньких гуцулів із топірцями та вівцями. Але чим вище у гори, тим безлюдніший вій ставав. Зрештою, залишилися лише наші друзі... І водій. Він пильно дивився на дорогу, вважаючи на кожен стовп, кожне дерево, кожну незакриту яму...
Митко почав цілувати товаришку.
– Не тепер, - лагідно сказала вона. - Я ще не готова...
– Як не готова? - не зрозумів Націоналіст.
– Морально. Має бути енергійна близькість, Катарсіс Нірвани, як ото навчали нас славетні діди - давні Арійці, що залишили Українському Етносові Веди та Кана Сутру.
– Ну, якщо Арійці... - зрозумів Митко.
Але вона відчула, що хлопець є розчарований.
– Не сумуй...
Дзвінка поцілувала друга у палкі губи.
– Якось дивно... - сказала вона. - Жодної птахи навколо... Жодного звіра... Навіть комахи притихли...
– Я вам одно скажу, - подав голос водій. - Кериня си насува на землю грішну... Кериня...
І він загадково змовк.
Автобус загальмував біля пансіонату.