Розмову перервав шум гелікоптера.
– То не наш, то чужинський, - мудро зауважив професор Борщевський. - Я чую то гуркоту гвинтів.
– Може то з Московщини? - сказала Марійка.
– Ото ми наразі перевіримо!
Митко і Дзвінка побігли до лісу. За хвилину повернулися з двома полоненими.
– Старі "друзі", - відрекомендувала Дзвінка. - Юрій Горін та Свєтлана Молотова. Обидвоє є аґентами ворожої ФСБ.
– То це вони вкрали Рушник Національної Єдності! - зашуміли Українці. - Вони повирубували усі червоні калини на Канадійщині!
– Да, ета ми, - зізналися чужинці.
– Ви ж обіцяли більш не робити Українській Нації ніяких кривдоньок! - нагадала Дзвінка.
– А ми нє протів Украіни, - почала Свєтлана. - Ми протів...
– Малчі! - закричав Горін. - Ета гасударствєнная тайна Вєлікава Путіна!
– Що??? - сказали Українці.
– Нічєво, - відповіла Свєтлана.
Націоналісти задумались.
– Тоді будемо вас тортурувати, - сказав, нарешті, Митко. Він пошукав по ворожих кишенях і дістав портрети Путіна.
– Рахую до трьох! А як мовчатимете, розірву ото всяке на ваших очах! Раз! Два!..
Свєтлана втратила свідомість.
– Скажу... Всьо скажу... - зімлів Горін. Слухайте... Всє знают, что Вєлікій Путін во прємногой своєй мудрості повєлєл создать гігантскіх чєловєкоподобних роботов для охрани граніц Святой Русі от амєріканцев. Но он нє успєл воплотіть вєлікого рєшєнія. Прємудрий Дмітрій Мєдвєдєв, намєстнік Путіна на Землє Русской, не смог до конца пронікнуть в вєлікій замисєл Предшествєніка. Вмєсто чєловєкоподобного робота, он создал гігантского Русского мєдвєдя і направіл єго защіщать ісконна Русскій горад Цхінвалі от баєвіков КУН-Просвіта. Аднака, услишав звукі грузінскіх войск, звєрь іспугался і убєжал. Он залєз в Карпатскіє гори і засєл.
– Гаразд, - сказала Дзвінка. - А ви тут навіщо?
– Прємудрий Мєдвєдєв павєлєл паймать звєря і даставіть єго в крємльовскіє подвали, чтоби судіть за дєзєртірство.
Всі задумались.
– А може порубати звіра козацькою шаблюкою? - запропонував Митко.
– Ні! - перервав професор. - То буде встид. Адже кожен етнічний Українець мусить берегти рідну природу.
– Але ж отой ведмідь не є Український, - зауважила Орися Загартчук. - Він перебіг до нас з чужої Московщини.
– Може він Українського походження, - припустила Марійка. - Генетика - загадкова наука. Він же ж побіг не до Ленінських гір, а у Священні Карпати. Ото мусить бути голос Української крові!
– Не мусимо його видавати чужинцям, - сказала Дзвінка. - Якщо він втік від совітів, то засуджує московський імперіалізм!
– Вам же хуже, - зауважив Горін. - Он вам тут всє Карпати разламаєт. Прєдал Мєдвєдєва - і радуєтся!
Усі злякалися.
– Професоре! - нагадала Марійка. - Пам'ятаєте незнані клітини, що ми бачили у мікроскопі? Я тепер думаю, що вони відвалилися від ведмедя.
– То правдоньку ж ти кажеш! - погодився вчений. - То є наукова істина!
– Так ото, я на разі подумала: а що як вони залишили сліди? Якщо покрутити мікроском та збільшити зображення, можна знайти відбитки.
– Слушна ідея! - зрадів Борщевський. - З тих відбитків ми дізнаємося, куди поповзли клітини, знайдемо їх та й дізнаємося усе про звіра!
За годину все було зроблено. Професор схилився над мікроскопом.
– Дивна річ, - сказав він. - Зі всього видно, що ведмідь знаходиться у стані великого сексуального збудження. Ото ж все й ламає!
– Треба його задовільнити! - сказав Митко. - Тоді він заспокоїться і піде мирно трудитися на добробут Української економіки. Але як це зробити?
– I know! - зненацька сказала Маша Romanova. - Etogo mozhno dostignut' by hand job! I wonna do it!
– Сєбя пагубіш! - прошипіла Свєтлана, що прийшла до тями.
– Не йди! - підтримали Українці. - То є дуже небезпечно! Ведмідь може тебе розірвати!
– No problem, - сказала американська москалиця. - Narod moix predkov guilty v etom crime! Eto est' my duty ispravlyat' ih oshibka!
– Але як ти туди полізеш? - спитав професор. - Адже на усі живі тварини діє закон земного тяжіння!
До кімнати забігла баба Оксана і впала на коліна...