Боже! куди се я плину сим бiловiйним туманом?
Може, я лину на безвiсть в вогкi летючi снiги?
Може, то тiльки легенда - край той, осяяний сонцем, край той, куди я збиралась болi свої вiднести?
Може, то казка знадлива - тії смарагдовi луки, плеск тепловодої рiчки, злотоiскристi пiски?
Може, то вiдьма-гарячка спогади й мрії зiбрала, з них на вогнi мого палу дивний зварила напiй
і пройняла менi душу непереможним безумством тим, що людину заводить на бездорiжжя страшні?
Може, i в сніжних пустелях fаtа mоrgаnа* панує, марева срiбно-блакитнi сiючи в бiлих снiгах?
Може, прокинуся хутко з сеї примари-омани десь на безлюднiм просторi i без надiй на життя?..
(17.1. море)
* марево(лат)