На помостi корабельнiм розгорiлося багаття, то матроси розпалили, щоб закляклi руки грiти.
I крiзь мокру снiговицю бачу я вогонь червоний, наче сонце, що конає у молочнiй бiлiй млi; а навколо нього мрiють наче тiнi чорних птахiв - то матроси iтальянськi посiдали у плащах.
Тi плащi в Палермi рiднiм грiли так ретельно, щиро, - що ж се трапилося з ними в сторонi сiй бусурменськiй?
Пропускають зимний вiтер, наче плетива венецькi, кожна жилочка трiпоче…
O, зрадливiї плащi!
В густiй, бiлiй сiтцi снiгу служка бiгає маленький, наче рибка, що попала необачно в клятий невод.
Се так грiється хлоп'ятко - вiрить в кров палермiтанську, що кружляє в нього в жилах, бiльш, нiж в той чужий вогонь.
I не чує, як гукають старшi: “Ти чого снуєшся?
Чи тобi немає дiла?
Що за капосне створiння!..”
А вiд злостi та натуги ніжна мова iтальянська так спотворилась, мов хижих прибережних чайок крик.
Та дарма, вiн звик до тогo, звик до лайок і до чайок, вiн не думає про теє, вiн зовсiм про iнше марить:
…Ось вiн вернеться додому i на сонцi серед площi буде грати лепсько в паці, а виграна все за ним!
Потiм вкупi з товариством у гарячий порох ляже серед вулицi, так просто, i почне плести, плести…
Аж роти пороззявляють
Кекко, Джаннi й Паолiнo, бо вони всьому повiрять, тії “раки сухопутнi”.
Вже ж вiн їм накаже дива!
I про змiїв попiдводних,
I про туркiв-людожерцiв, про Великого Могола.
А вони йому за теє найсолодших помаранчiв залюбки дадуть, накравши у єпiскопа в садку…
Тут його матрос по плечах стусонув, заклявши люто:
“А не пiдеш ти з дороги?!
От душа без покаяння!”
Поруч з iншими покiрнo сiв малий коло багаття i простяг, мов на молитвi, до вогню ручки тоненькi.
Постать згорбилась легенька, смагле личко посмутнiло, лиш в очах перебiгають яснi блиски вiд багаття.
Ох, коли б скорiше, хлопче, мрії тi твої справдились, бо й на їх позаздрить може який-небудь злий божок…
Стоянка в мoрi проти Самсуна, 17.1