- Будь ласка.
- Вiдвернiться!
Поки старший лейтенант писав олiвцем, сержант Остапенков пильно стежив за мною, щоб я не пiдглядав. Ясно було, що цей маленький експеримент дає йому велике задоволення i що вже сьогоднi вiн буде дуже детально розповiдати про нього своїм спiвробiтникам.
- Готово! Остапенков, я триматиму аркуш над кошиком для смiття, а ви заливайте текст чорнилом. Акуратнiше! На руки менi лляти не обов'язково! Все. Здається, у вас здорово вийшло! Ви що-небудь зможете прочитати, Остапенков?
Сержант уважно розглядав мокрий аркуш
- Залито високоякiсно, - авторитетно мовив вiн, - нiчого не можна розiбрати.
- Тепер ваша черга, - звернувся до мене старший лейтенант, поклавши аркуш на газету. - Покажiть своє мистецтво.
[Image08.tif]
Я пiдсунув аркуш ближче до настiльної лампи. Iнфрачервонi променi вiд неї проходили наскрiзь через шар чорнила, вiдбивалися вiд напису олiвцем i повертались назад без найменшого напруження я прочитав уголос напис:
"Ми вдячнi вам за цiкаву розповiдь. Мотоцикл чекає на вас. Щасливої дороги!"
- Оце так так!- вигукнув старший лейтенант.
- Правильно прочитав? - поцiкавився Остапенков.
- Слово в слово. Цей аркуш я лишу собi на пам'ять. А то ще й не повiрять, якщо кому-небудь розповiм! Ну що ж, на все краще!
На мотоциклi мене доправили на п'ятдесят восьмий кiлометр за пiвгодини. Автобуса на мiсцi не було.
- Невже поїхали, не почекали вас? - спитав мiлiцiонер, котрий привiз мене. - Чи мiсце неточно визначили?
- I мiсце точно знали, i не поїхали без мене, - впевнено вiдповiв я.
- Звiдки ви знаєте?
- Бачу його тепловий вiдбиток на асфальтi шосе.
Мiлiцiонер, якому Остапенков уже розповiв про мене, дорогою встиг розпитати досить глибоко про iнфрачервонi променi i тепер цiкавився деталями.
- Добре видно? - Чудово.
Я вилiз з коляски мотоцикла i ногами показував йому обриси автобуса.
- Тут двигун. Тут випускна труба. Судячи з яскравостi вiдбитка, вiн стояв досить довго з включеним мотором. Немов чекав на когось, а потiм поїхав у той же бiк, як i стояв. Коли б вiн розвертався, то на цiй вузькiй дiлянцi шосе мусив би кiлька разiв подаватись назад i вперед, роблячи зупинки. Шосе було б усе в його теплових вiдбитках. їх нема. Значить, вiн поїхав уперед, а там кiлометрiв через п'ять глухий кут. Виходить, ми його знайдемо, якщо поїдемо далi.
- Шерлок Холмс! - захоплено вигукнув мiлiцiонер.
Автобус ми наздогнали за два кiлометри. Вiн повiльно їхав по шосе з увiмкненими фарами i час од часу подавав гучнi звуковi сигнали.
- А чому препарат Кащеєва назвали "лямбда 0,76-420"? - спитав на прощання мiлiцiонер.
- Лямбда - грецька лiтера. Нею звичайно позначають довжину хвилi. А цифри - це початок i кiнець iнфрачервоного дiапазону спектра в мiкронах, вiдповiв я.
Виявилося, що з семи операторiв в автобусi тiльки троє. Я повернувся четвертим. Кащеєв нервував.
- Скiльки разiв випробовували, i на останньому етапi всi неначе змовились i втратили орiєнтування!
- Я орiєнтувався за нагрiвом дерев, - почав було виправдовуватись я.
- Хiба й ви теж? - здивувався Кащеєв. - Та невже ж нiхто з вас не звернув уваги, що опiвднi, коли сонце стояло високо, небо затягло хмарами. Отже, сьогоднi опiвднi дерева з пiвденного боку нагрiвались слабко. У другiй половинi дня, коли сонце було в захiднiй частинi небосхилу, погода прояснилася. Хмари розвiялись. Стовбури дерев добре прогрiлися з захiдного боку. Невже ви цього не помiтили?
- Нi, - сказав хтось з операторiв.
- Чому?
- З вашого наказу ми всi вдень спали, готуючись до нiчного експерименту
Кащеєв весело зареготав.
- Ви маєте рацiю. Провина моя. Треба було зробити коротеньке роз'яснення. Ну що ж: як кажуть, вiк живи, вiк учись!
За кiлька годин розвиднилось. Вдалося розшукати ще двох операторiв. Не було одного. Вiн вийшов до залiзницi i вранцi електричкою повернувся в Москву. Це був Миколка. Ми оформили на честь цiєї подiї зворушливу блискавку з карикатурою i пiдписом: "Миколка в джунглях Пiдмосков'я".